Стратегічні напрями реалізації національних економічних інтересів

У сучасному світовому господарстві тісно взаємопов'язані усі сфери економічного життя. Нині глобалізація як сукупність явищ, підходів, заходів, методів перетворення ринків та країн на цілісну економічну, соціальну, політичну систему охопила весь світовий ринок. її ефективне функціонування відбувається за умов визначення та узгодження спільних інтересів держав, внаслідок аналізу і обґрунтування пріоритетів формування та напрямів погодження економічних інтересів держав.

Національні економічні інтереси охоплюють економічні інтереси різних соціально-економічних груп населення, регіонів, держави загалом. Уряд кожної країни намагається забезпечити високий життєвий рівень населення, стійке економічне зростання, які відповідають стандартам високо розвинутих країн. Ефективну реалізацію економічних інтересів країн уможливлюють використання інноваційних технологій, міжнародний поділ праці, залучення національних ресурсів, міжнародних інвестицій, знань і досвіду, формування національного ринку як складової глобального, проведення послідовної економічної політики, що відповідає національним інтересам.

Поняття "національні інтереси" розглядають у двох аспектах: загально-ціннісному (інтереси є системою стійких, життєво важливих цінностей і об'єктивних потреб розвитку країни, які вона обстоює усіма доступними засобами: безпека, стабільність, демократія, справедливість, свобода, мир тощо) і функціональному (конкретизація захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, забезпечення політичної та соціальної стабільності в суспільстві, ефективний розвиток національної економіки, зростання добробуту та багатства нації, збереження і стимулювання конструктивних національних традицій у підприємництві, діловій культурі тощо).

Економічні інтереси постають як зумовлені відносинами власності та принципом економічної вигоди мотиви і стимули соціальних дій для задоволення індивідуальних потреб. Будучи соціальними проявами потреби, вони виникають, коли задоволення потреби індивід усвідомлює як конкретну мету. Економічні інтереси не тотожні потребам, оскільки вони відображаються у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби їх задоволення віддзеркалюють причину та форму прояву економічних інтересів. Виражаючи певний рівень і динаміку задоволення потреб, економічні інтереси стають причинами та умовами взаємодії і саморозвитку економічних суб'єктів. Будь-які економічні відносини існують спочатку потенційно, у формі очікувань та намагань, а реалізуються, коли набувають форми взаємного зв'язку. Потреби-інтереси не тільки відображають Існуючі взаємозв'язки, на них ґрунтується структура соціально-економічних відносин. Економічним відносинам притаманні боротьба та співробітництво, взаємодія інтересів у них є рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Усі економічні інтереси характеризуються за такими критеріями:

• а) ступінь важливості: життєво важливі, стратегічні, тактичні;
• б) тривалість: короткотермінові, середньо термінові, довготермінові;
• в) сфера прояву: технологічні, виробничі, фінансові, експортно-імпортні, соціально-економічні, інституційні тощо;
• г) напрям реалізації: внутрішні, зовнішні;

ґ) суб'єкти реалізації: державні, колективні, індивідуальні.

Реалізація економічних інтересів здійснюється шляхом досягнення суб'єктами конкретних економічних цілей. Так, реалізацію індивідуальних інтересів забезпечує зростання індивідуальних доходів. Засобом реалізації колективних інтересів є збільшення прибутку та фонду заробітної плати, засобом реалізації суспільного інтересу -; максимізація національного доходу та мінімізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту. Взаємодія інтересів полягає у формуванні певних пропорцій у розподілі доходів. Реалізація корпоративних інтересів відбувається шляхом взаємодії з політичними інститутами за участю законодавчої влади.

Основним інтересом сучасної ринкової економіки є особистий інтерес споживача. Сучасна ринкова економіка спрямована на задоволення споживчих потреб відповідно до платоспроможного попиту, що відбувається шляхом індивідуалізованого виробництва. Його інтерес спонукає виробника до виробництва необхідної продукції належної якості і за прийнятною ціною. З метою задоволення цього інтересу виробник впроваджує нові технології, засоби виробництва, наймає кваліфіковану робочу силу, шукає шляхи скорочення витрат тощо. Це забезпечує реалізацію особистих інтересів споживача, виробника та суспільства загалом.

Національні економічні інтереси є сукупністю об'єктивних економічних потреб незалежної країни, задоволення яких забезпечують ефективне функціонування та сталий розвиток економічної системи країни. Реалізацію національних економічних інтересів гарантує економічна безпека держави, тобто захищеність від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Мета реалізації національних економічних інтересів полягає у збереженні збалансованої, стійкої до негативних чинників економічної системи держави, забезпеченні її ефективного функціонування і економічного зростання. Відповідно до мети виокремлюють поточні економічні інтереси, які пов'язані з розв'язанням проблем функціонування або розвитку економічної системи та усуненням загроз, що спричинили кризові явища в економічній сфері, і є пріоритетними у гарантуванні економічної безпеки на певний період, та стратегічні, які виражають цілі економічної політики держави на майбутнє. Із метою ефективної організації процесу визначення і реалізації поточних економічних інтересів здійснюють такі стратегічні заходи:

• - вивчення досвіду інших країн щодо визначення і реалізації національних економічних інтересів;
• - аналіз поточного стану економічної сфери, її якісних і кількісних характеристик;
• - окреслення сукупності національних економічних інтересів на певний період та затвердження їх на державному рівні;
• - розроблення пріоритетів державної політики щодо ліквідації чи зниження негативного впливу загроз національним економічним інтересам;
• - організація постійного моніторингу загроз реалізації економічних інтересів держави.

Національні економічні інтереси постійно змінюються, їх визначають ґрунтуючись на сукупності цілей економічного і соціального розвитку країни на конкретному етапі, врахуванні стану економічної сфери і загроз її стабільності, системі сучасних якісних і кількісних критеріїв стану економічної сфери. Це відбувається на державному рівні. За умов нестабільності світової економічної системи одноразова реалізація національних економічних інтересів неможлива, їх реалізація має відбуватися послідовно, тривалість обумовлюють темпи розвитку економічної сфери, а також наявність усіх необхідних для функціонування економіки ресурсів, що передбачає з'ясування пріоритетних національних економічних інтересів.

Задоволення стратегічних економічних інтересів держав світової спільноти досягається шляхом розв'язання таких завдань:

• - забезпечення економіки ресурсами, необхідними для її ефективного функціонування;
• - створення ефективного економічного механізму, заснованого на засадах ринкової економіки;
• - гарантування ефективної структури державного управління і регулювання;
• - узгодження національних економічних інтересів і економічних інтересів пріоритетних сфер народного господарства;
• - збалансування національних і міжнародних інтересів економічної сфери.

Ефективну реалізацію економічних інтересів країн світової спільноти уможливлює використання переваг інноваційного розвитку світового господарства та інноваційного досвіду держав. Основними чинниками динамічного розвитку інноваційних умов господарювання є: інтернаціоналізація світової економіки, розширення виробничої активності компаній країн світового співтовариства, що зумовлює пошук та впровадження нових інноваційних методів організації та управління їх діяльністю на глобальному ринку; технологічний розвиток суспільства, удосконалення форм та методів міжнародної торгівлі товарами, що супроводжують нові види високотехнологічних послуг; інтенсивний розвиток наукового потенціалу держав. Це сприяє появі новітніх форм передавання, накопичення та реалізації інформації, знань, досвіду, що неможливо без тісної взаємодії зі сферою інноваційних послуг.

Комп'ютеризація, інформаційні технології, інноваційні засоби комунікації на світовому ринку зумовлюють появу нових послуг, оскільки зникають технічні бар'єри у передаванні їх на відстань, лібералізуються зовнішньоекономічні операції. Багатозначність поняття "інновація" ускладнює аналіз категорії "інноваційна послуга", яка є комплексом діяльності щодо розроблення та запровадження нових досягнень, технологій, форм та методів управління у різні сфери суспільного життя з метою їх оптимізації (як правило, удосконалення товарів та послуг, технологічних та управлінських процесів, економічного розвитку на макрорівні). Інноваційні послуги можна класифікувати залежно від таких чинників:

• 1) рівні застосування:
  • - макрорівневі, які стосуються удосконалення всіх процесів, що сприяють ефективному функціонуванню підприємства та реалізації його продукції;
  • - макрорівневі, що є сукупністю технологій, нових розробок та досягнень, які позитивно впливають на розвиток економіки країни;
  • - галузеві, тобто різні нововведення та сфери застосування, що сприяють раціональному розвитку підприємств певної галузі та збільшують її конкурентоспроможність;
  • - регіональні, впровадження яких оптимізує економічні та неекономічні процеси, що відбуваються на рівні певного регіону між певною групою країн;
  • - глобальні, тобто комплекс нововведень, який сприяє розвитку глобального ринку (розробленню та створенню нових систем передавання інформаційних даних, розвитку сфери електронної торгівлі тощо);
• 2) типи інновацій: економічні, технічні, наукові, виробничі, управлінські тощо;
• 3) ступені розроблення нововведень:
  • - радикальні, пов'язані зі значними змінами в галузі технологій або процесів управління;
  • -' поступові, пов'язані з поетапним удосконаленням певних товарів, технологій, введенням нових форм та методів управління окремими процесами на підприємстві;
  • - соціальні, що характеризуються використанням нових досягнень у розвитку соціального захисту населення, урахуванням та задоволенням споживчих вимог;
  • - технічні, які оптимізують виробничі процеси і спричиняють зниження вартості продукції на певному підприємстві або на рівні галузі;
  • - революційні, внаслідок розроблення та запровадження яких спрощується доступ на ринок та покращуються відносини між його учасниками.

Ринок інноваційних послуг є сукупністю відносин між виробниками та споживачами інноваційних послуг, що ґрунтуються на розробленні та використанні нових технологій, методів, інструментів, які дають змогу оптимізувати певні види діяльності на макро- та мікрорівні. На макрорівні головну роль у впровадженні інноваційних моделей господарювання відіграє держава, оскільки вона сприяє нововведенням у різні сфери економіки та розвитку основних сегментів інноваційного ринку. На рівні певних підприємств впровадження інновацій відбувається шляхом розширення пропозиції нових послуг, розвитку конкуренції, що оптимізує діяльність у пошуку високих технологій. Згідно з дослідженнями консалтингової компанії Boston Consulting Group (BCG) провідними світовими компаніями - лідерами інновацій є: Apple, Google, Toyota Motors, General Electric, Microsoft, Procter and Gamble, Walt Disney, IBM, Sony; другу позицію посідають компанії: Honda Motors, Nokia, Starbucks, Target, BMW, Samsung Electronics, Virgin Group, Intel, Amazon, Boeing, Dell, Genentech, eBay, Cisco Systems.

Нині держави взаємодіють у інноваційному розвитку, особливо у розвитку ринку телекомунікаційних послуг, передавання інформації, електронно-обчислювальної техніки.

Запровадження інновацій в економічному розвитку зумовлює активний розвиток сфери інформації. Інформаційне забезпечення разом з глобальним прогнозуванням характеризується такими особливостями:

• - зростання попиту на інформацію. Ускладнення структури управління компаніями; брак інформації для здійснення управлінської діяльності підприємств; необхідність прийняття аргументованих рішень на основі прогнозування; окреслення ринкової стратегії, розроблення довгострокових програм і визначення перспективних напрямів виробництва і збуту;
• - впровадження нових технологій в галузі електронно-обчислювальної техніки, що зумовило створення ефективних національних і міжнародних інформаційних мереж;
• - поширення програмного забезпечення, на якому ґрунтуються інформаційні системи;
• - виокремлення ділової інформації про товарні ринки. Незалежність України та входження її до міжнародного

співтовариства спричиняє переоцінку її інтересів, переорієнтацію системи суспільної свідомості, визначення чинників, які зумовлюють дії економічних сил та геоекономічних інтересів України. Для цього необхідно врахувати складну систему інтересів різних країн, співвідношення сил, насамперед економічних, особливо держав-партнерів, які прагнуть реалізувати власні інтереси в Україні або мають для неї важливе значення.

До пріоритетних загальноекономічних інтересів України належить досягнення економічної незалежності, основними ознаками вияву якої є:

• а) самостійне визначення і здійснення Україною власної економічної політики з урахуванням внутрішніх і зовнішніх політичних та економічних факторів, які на неї впливають;
• б) створення сприятливих умов для економічної активності населення, що стимулюють високопродуктивну працю, інвестиції, особисті нагромадження;
• в) раціональне поєднання національних економічних інтересів з інтересами інших країн у системі міжнародного економічного співробітництва.

Основні економічні інтереси України на сучасному етапі розвитку пов'язані з економічною безпекою, здатністю національного господарства шляхом поєднання власних ресурсів і раціональних міжнародних економічних зв'язків задовольнити первинні потреби населення та народного господарства у:

• - паливно-енергетичних ресурсах;
• - продовольстві, промислових товарах і послугах першої необхідності;
• - кількості робочих місць для працездатного населення на рівні мінімального соціального достатку;
• - стабільному функціонуванні галузей загальнодержавної виробничої та соціальної інфраструктур;
• - забезпеченні експортного потенціалу, достатнього для покриття за рахунок валютних надходжень потреб критичного імпорту та обслуговування зовнішнього боргу;
• - підтриманні обороноздатності та державної безпеки відповідно до статусу держави, що не володіє ядерною зброєю і приєднується до міжнародних стандартів з прав людини.

Реалізація економічних інтересів дасть змогу спрямовувати економічну політику на забезпечення стратегічних економічних інтересів, які полягають у створенні самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої економіки; збереженні та поліпшенні генофонду нації; прискоренні технологічного прогресу; забезпеченні екологічної безпеки; вирішенні державою соціальних проблем; ефективному використанні світових досягнень науково-технічного прогресу; побудові рівноправних та взаємовигідних економічних відносин з іншими країнами.

Обов'язковою умовою проведення реальних і соціально ефективних ринкових реформ є досягнення економічної стабільності в країні. Вона передбачає стабілізацію законодавства і урядової нормативної бази у сфері економічних відносин на конституційних засадах; міждержавних економічних зв'язків та прямих економічних зв'язків вітчизняних підприємств із партнерами у тих державах, що відіграють провідну роль на традиційних ринках збуту або постачання товарів українських виробників; державних фінансів та курсу грошово-кредитної політики; надання державних гарантій і сприяння розвитку приватного сектору та вітчизняного підприємництва; стимулювання економії матеріально-технічних (особливо енергетичних) ресурсів та орієнтацію фінансових ресурсів на відновлення і розвиток виробничої сфери; подолання наслідків світової фінансової кризи. Економічному розвитку України сприятиме отримання траншів МВФ, кредитів Світового банку, фінансової допомоги інших держав; реструктуризація кредитів під державні гарантії; пільгове оподаткування підприємств-експортерів; розширення валютного коридору; реалізація інноваційних програм під гарантії уряду. Це стабілізує суверенний рейтинг, знизить від'ємне торговельне сальдо, зумовить зростання експорту, збільшення ліквідності українських облігацій, підвищить попит на вітчизняний товар на внутрішньому ринку.

Важливим напрямом реалізації економічних інтересів України є забезпечення оптимального співвідношення та ефективної взаємодії між приватним та державним секторами економіки. За умов перехідної економіки економічна політика має зосереджуватися на тому секторі, який буде найбільше ефективним. Нові центри економічної влади (фінансово-банківські, фінансово-промислові, аграрні групи, промислові монополії) намагаються застосувати державну владу у власних інтересах, на противагу цьому держава повинна обстоювати національні економічні інтереси соціально орієнтованої ринкової економіки.

У зовнішній економічній політиці України перевагу надають поетапному скороченню дефіциту платіжно-торгового балансу; стимулюванню нарощування експорту, розширенню сучасних і пошуку нових ринків збуту, а також удосконаленню товарної структури експорту та імпорту; розбудові інфраструктури зовнішньої торгівлі та вдосконаленню системи митного контролю і тарифного регулювання; визначенню обсягів і переліків товарної номенклатури критичного імпорту; розвитку співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями у національних інтересах; стимулюванню ефективних іноземних інвестицій та довгострокових торгових відносин із зарубіжними країнами.

Важливим завданням соціально-економічної політики України є визначення цілей та пріоритетів щодо певної сфери економіки.

У фінансово-бюджетній та податковій політиці пріоритетними економічними інтересами є утримання дефіциту Державного бюджету на рівні 5-7% від ВВП і забезпечення жорсткої залежності державних витрат від отримуваних доходів; концентрування державних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки; реформування бюджетних відносин на центральних, регіональних і місцевих рівнях; фінансове забезпечення необхідного захисту населення та функціонування соціально-культурної сфери; поліпшення управління коштами Державного бюджету через державну скарбницю та вдосконалення управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом; забезпечення стабільності в оподаткуванні, збільшення видів податкових пільг та зменшення їх кількості, а також зростання обов'язковості та рівності у сплаті податків усіх юридичних і фізичних осіб; посилення стимулюючого впливу податків на розвиток виробництва; розширення бази та прав місцевих органів влади щодо формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків і зборів; посилення контролю за сплатою податків.

У грошово-кредитній та ціновій політиці важливими цільовими державними інтересами є: спрямування ресурсів, враховуючи іноземну валюту, на кредитування ефективних виробництв та структурної перебудови економіки; скорочення обсягів прямих кредитів НБУ на покриття дефіциту бюджету, регулярний перегляд облікової ставки НБУ та дотримання позитивних відсоткових ставок; створення умов для залучення комерційних банків до участі у кредитуванні довгострокових інвестиційних проектів; лібералізація і децентралізація внутрішнього валютного ринку та захист національної валюти; орієнтування на пропорції світових цін та усунення деформацій цін на сільськогосподарську і промислову продукцію; посилення контролю за цінами на продукцію підприємств-монополістів.

У структурній та промисловій політиці перевагу надають: забезпеченню керованості структурною перебудовою економіки, насамперед стимулюванню розвитку галузей зі швидким обігом капіталу, ефективних наукоємних галузей промисловості; реструктуризації збиткових виробництв, що втратили оборонне значення; забезпеченню економії енергоресурсів, зменшенню потреби держави у паливно-енергетичних ресурсах і зниженню обсягів їх придбання за імпортом; сприянню створенню фінансово-промислових груп, холдингів, що забезпечують інтереси національного економічного розвитку; тимчасовому здійсненню протекціоністських заходів щодо певних галузей вітчизняного виробництва.

Для оптимізування інвестиційної політики слід спрямовувати бюджетні інвестиції на розв'язання нагальних соціальних проблем і завершення будівництва найважливіших виробничих потужностей; реалізування політики прискореної амортизації та посилення контролю за використанням амортизаційних відрахувань; розміщення централізованих капітальних вкладень на конкурсній основі, а також розширення недержавних джерел інвестування: інвестиційного потенціалу комерційних банків, ресурсів пенсійних, страхових та інших фондів, іноземних інвестицій і кредитних ліній.

Важливе значення має також забезпечення державних пріоритетів у розвитку галузей, які виробляють кінцеву продукцію, відіграють провідну роль на внутрішньому ринку, володіють експортним потенціалом, забезпечують швидкий обіг капіталу і значні надходження до бюджету, а також сприяють зайнятості населення. Це -легка і харчова промисловості, наукоємні галузі (машино- і приладобудування, металургія, хімічна промисловість), також галузі паливно-енергетичного комплексу тощо.

До пріоритетних напрямів реалізації економічної політики України належать:

• а) створення надійної інформаційної бази про становище економічних відносин, прогнозування їх розвитку з метою вироблення правильної стратегії і прийняття оперативних рішень щодо їх нормалізації та попередження загроз економічній безпеці України, обов'язкова наукова експертиза законодавчих та управлінських рішень, які їх стосуються;
• б) аналіз економічних відносин України з іншими країнами і коригування економічної стратегії і тактики щодо них;
• в) удосконалення нормативно-правових відносин з урахуванням їх сучасного стану, перспектив розвитку та найважливіших факторів зовнішнього впливу; економічна взаємодія у міжнародних організаціях;
• г) поширення інтересів України на світовому ринку капіталів, товарів та послуг шляхом формування і розвитку прямих торговельно-економічних відносин на всіх рівнях через спеціалізацію і кооперацію технологічно пов'язаних підприємств під час розроблення та виробництва сучасної наукоємної продукції;

ґ) формування законодавчої бази з метою поліпшення інвестиційного клімату і захисту державних інтересів України в інвестиційній сфері;

• д) створення механізму залучення іноземних інвестицій;
• е) розроблення і запровадження сучасного механізму надання пільг іноземним інвесторам;

є) оптимізація та спрощення процедур започаткування підприємницької діяльності в Україні;

• ж) прискорення приватизації та розбудови вторинного фондового ринку;
• з) раціональна взаємодія в інноваційній сфері на основі прямих зв'язків та міждержавних програм взаємного використання інноваційного потенціалу за умов чіткого захисту інтелектуальної власності України на ринку науково-технічної продукції.

Будучи державою Центральноєвропейського регіону, Україна має економічні інтереси і поза його межами, які реалізовує в таких діях:

• 1) зміцнення стратегічного партнерства із США і зв'язків із країнами Західної Європи відповідно до економічних інтересів і пріоритетів України;
• 2) підтримка та розвиток рівноправних, взаємовигідних економічних відносин із Росією;
• 3) укріплення та консолідація відносин із стратегічно важливими сусідами, насамперед Польщею, країнами Балтії, Туреччиною, Грузією, Азербайджаном, Узбекистаном, Молдовою;
• 4) сприяння формуванню регіональних структур економічної безпеки від Балтійського і Чорного морів до Закавказзя і Центральної Азії. Співробітництво з країнами Центральної Європи і Балтійсько-чорноморського регіону в різних галузях економіки є важливим перехідним етапом інтеграції України в ЄЕП;
• 5) створення європейських і євразійських транспортних коридорів: "Балто-Чорноморсько-Близькосхідний", "Західна Європа - Україна - Закавказзя - Центральна

Азія - КНР" та використання їх для формування систем постачання енергоносіїв і стратегічно важливої сировини; розбудова нафтогазових транспортних коридорів, створення умов їх безпечного функціонування;

6) поширення економічних інтересів України на Близькому Сході, у Центральній і Південній Азії та країнах АТР.

Україна має значний потенціал для розвитку та поширення національного ринку інноваційних послуг. Із цією метою інтенсифікують діяльність у таких напрямах:

• 1. Зосередження розв'язання завдань зі створення ефективної системи підтримки розвитку інноваційної діяльності та моніторингу її стану в єдиному уповноваженому державою центрі. Він повинен приділяти увагу проблемам стратегічного характеру (конкурентоспроможність України,, налагодження зв'язків між наукою, освітою і бізнесом тощо).
• 2. Заохочення інноваційної активності, організаційна модернізація науково-технологічної сфери та формування мотивації суб'єктів господарювання до інновацій, наприклад шляхом внесення змін до нормативно-правових актів, що регулюють розвиток інноваційної діяльності в Україні, зокрема до Закону України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій", положення якого забороняють вільний доступ до патентної інформації, що унеможливлює творчу працю винахідників. Необхідно змінювати цільове субсидування трансферу технологій щодо визначення порядку його здійснення; норми щодо реєстрації договорів про трансфер технологій під час експорту технологій, створених за рахунок коштів державного бюджету; положення із визначення мінімальних ставок винагороди авторам технологій за тимчасового невикористання та збереження технології як конфіденційної інформації.
• 3. Удосконалення системи державного регулювання трансферу технологій, створення умов для ефективного і повноцінного розвитку інноваційної інфраструктури та інфраструктури трансферу технологій, сприяння комерціалізації результатів науково-технічних досліджень і винаходів.
• 4. Пошук шляхів розв'язання проблем інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу становища інноваційного розвитку економіки, зокрема за рахунок впровадження принципово нової технології в інформаційних системах.
• 5. Ефективне впровадження заходів Державної економічної програми "Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2008-2012 роки", що повинна стати вирішальним фактором сприяння розвитку національного ринку інноваційних послуг.

Нині участь України в торгівлі ліцензіями і ноу-хау поки що незначна. Українські покупці ліцензій останніми роками припускалися істотних помилок: вибір ліцензіарів мав формальний і суб'єктивний характер, недостатньо вивчали кон'юнктуру на міжнародному ліцензійному ринку, перевагу надавали ліцензіям не на кінцеву продукцію, а на технологічний процес тощо. Україна характеризується визначеною специфікою територіальної структури торгівлі технологіями, вектор якої спрямований із країн Західної Європи, США, Японії, а також держав СНД (зокрема, Росії). Азійські, південноамериканські, африканські ринки ліцензійної торгівлі практично не вивчені, хоча для України вони важливі, оскільки розвиваються дуже динамічно. Необхідно поступово переорієнтувати ринок закупівлі ліцензій із країн ближнього зарубіжжя на інші країни, тому що держави СНД з кожним роком втрачають свої позиції у розвитку науково-технічного потенціалу, а їхні винаходи старіють.

Україна у сфері торгівлі ліцензіями і ноу-хау повинна подолати такі проблеми:

• - недостатня координованість у здійсненні закупівлі ліцензій між різними міністерствами і відомствами, відсутність фінансової підтримки держави, спрямованої на розроблення і впровадження різноманітних технологічних нововведень у виробництво;
• - несприятливий інвестиційний клімат у країні, що гальмує залучення значних транснаціональних корпорацій, які володіють передовими технологіями;
• - відсутність податкових пільг для підприємств, що закуповують і впроваджують у виробництво технологічні нововведення;
• - низька поінформованість українських учасників ринку у сфері торгівлі ліцензіями і ноу-хау.

Отже, для розв'язання проблем потрібно розвивати напрями оптимізації галузевої і територіальної структури торгівлі ліцензіями. До них належать: надання матеріальної підтримки науково-дослідним інститутам, відкриття яких спрямовані на впровадження у найперспективніші галузі економіки України - важке і загальне машинобудування (особливо авіа космічну промисловість), чорну і кольорову металургію, хімічну промисловість, а також непрогресивні галузі (електроніку, приладобудування, робототехніку тощо); створення сприятливого інвестиційного клімату для транснаціональних корпорацій у тих регіонах країни, де постають нагальні соціально-економічні проблеми; звільнення від сплати податків (на певний термін) підприємств, здатних швидко (за умови залучення власних і закордонних технологій) завоювати високоліквідною продукцією зовнішній ринок; створення центральних і регіональних банків даних з метою покращення інформованості підприємств України у сфері запропонованих на світовому ринку ліцензій і ноу-хау.