Повна версія

Головна arrow Фінанси arrow Гроші і кредит

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Кейнсіанська теорія інфляції

Кейнсіанська теорія інфляції, зумовлена надлишковим попитом, ґрунтується на аналізі доходів і витрат суб'єктів господарювання і впливу їх на збільшення попиту, що приводить до зростання виробництва і зайнятості. Водночас збільшення попиту населення як явище непродуктивне стимулює зростання інфляції.

Монетаристське трактування інфляції

Монетаристське трактування інфляції наголошує на жорсткій політиці кредитно-грошових обмежень у боротьбі з інфляцією. Монетаристи розглядали інфляцію як грошовий феномен, тобто результат надлишкової кількості грошей в обігу. Методика розрахунків при цьому полягає у зіставленні індексів грошової маси і фізичного обсягу валового внутрішнього продукту. У цих розрахунках грошам відводилася активна роль: грошова маса "створює" попит.

Передавальний механізм (за Дж. Кейнсом) – це система каналів, за допомогою яких грошово-кредитна політика впливає на реальний обсяг виробництва і рівень цін.

Кейнсіанці вважали, що грошово-кредитна політика впливає на економіку за допомогою передавального механізму, який сам впливає на економіку лише опосередковано. Передавальний механізм починає активно діяти лише в тому випадку, якщо зростання пропозиції грошей змусить фірми і фізичних осіб відновлювати порушену рівновагу у своїх портфелях активів. Процес коригування, що починається відповідно до зміни кількості грошей у обігу, призводить до підвищення цін на облігації й інші цінні папери та до падіння значень мінімальної і реальної ставок процента. Таким чином, кейнсіанці поставили під сумнів ефективність передавального механізму, з чим категорично не погодилися монетариста. Свою незгоду вони підтвердили статистичними даними, за допомогою чого було доведено, що економічна система перебувала у стані "ліквідної пастки"; а інвестиції нечутливі до процентних ставок. Було також доведено, що криві попиту на гроші і графіки планових інвестицій є еластичними. Монетаристи переконалися, що "процентні ставки – інвестиції" і е складним механізмом проведення грошової політики.

Кейнсіанці трактували передавальний механізм за такими умовами:

  • – за збільшення кількості грошей, що перебувають в обігу, фізичні і юридичні особи коригують свої активи;
  • – вибору між грошима і цінними паперами перевага надається облігаціям, що дають фіксований процентний дохід*207.

*207: { Демківський A.B. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. –528 с.}

У сучасному кейнсіанстві домінує дві тенденції: американська, пов'язана з іменами економістів США, і європейська, пов'язана з дослідженнями французьких економістів.

Серед американських послідовників вчення Дж.М. Кейнса найчастіше згадуються Б. Хансен, С. Харріс, Дж.М. Кларк та ін., які, спираючись на його вчення, вважали за доцільне збільшення податків з доходів населення (до 25 % і більше), розмірів державних позик і випуску грошей для покриття витрат держави (навіть якщо це зумовить зростання інфляції та дефіцит державного бюджету).

Ще одним "доповненням" у кейнсіанства є "заміна" методу перманентного регулювання та напряму приватних і державних інвестицій на метод маневрування державними витратами залежно від економічної кон'юнктури. Наприклад, у періоди піднесення економіки інвестиції обмежуються, а в періоди сповільнення спаду – збільшуються (незважаючи на можливий бюджетний дефіцит).

Нарешті, якщо Дж.М. Кейнс у своїй теорії спирався на принцип мультиплікатора, який означає, що зростання доходів супроводжується зниженням зростання інвестицій, то в США (за теорією Б. Хансена) був висунутий додатковий принцип – принцип акселератора, за яким зростання доходів у конкретних випадках може і збільшувати інвестиції. Зміст доповнення полягає в такому: деякі види устаткування, машин і механізмів мають порівняно тривалий строк виробництва, а очікування цього строку психологічно впливає на розширення виробництва необхідного устаткування машин в обсягах, що перевищують реальний попит, а отже, зростає й попит на інвестиції.

Економісти Франції (Ф. Перру та ін.) вважали необов'язковим положення Дж.М. Кейнса про регулювання позичкового відсотка як засобу стимулювання нових інвестицій. Вважаючи, що саме корпорації з переважанням частки державної власності є домінуючою й координуючою силою суспільства, вони акцентували увагу на застосуванні індикативного методу планування економіки як визначального засобу впливу на незгасання інвестиційного процесу. При цьому індикативне планування рекомендується з метою постановки обов'язкових завдань тільки для державного сектору суспільного господарства і довгострокових досяжних прогнозів для економіки в цілому; альтернативне індикативному імперативне планування розглядається як директивне, соціалістичне, а тому є неприпустимим.

 
<<   ЗМІСТ   >>