Повна версія

Головна arrow Психологія arrow Диференціальна психологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Теоретико-методологічні засади диференціальної психології

Психологія на перших етапах свого розвитку була зосереджена на виявленні загальних закономірностей психічного, недооцінюючи при цьому своєрідності індивідуального. Кожний дослідник мав справу з індивідуальними варіаціями психічного, які спочатку розглядали як джерело помилок спостереження, експерименту, а лише потім - як варіативність психічних проявів людини. Логіка розвитку науки привела до виокремлення диференціально-психологічного аспекту в психічних явищах.

Перед сучасною диференціальною психологією постають такі завдання: встановити закономірності виникнення і прояву індивідуальних відмінностей у психіці людини, розробити теоретичні основи психодіагностичних досліджень і психокорекційних програм.

Предмет, історія становлення і основні напрями розвитку диференціальної психології

Відтоді, як людина розумна почала пізнавати навколишній світ і себе, вона усвідомила, що відрізняється від своїх близьких, а вони теж різняться між собою. Навіть у первіснообщинній спільноті існували люди - мисливці, збирачі, знахарі, вожді, кухарі, - які володіли особливими здібностями й особистісними властивостями. На всіх рівнях розвитку суспільства був поділ праці, в основі якого - визнання відмінностей між людьми, наявності у них абсолютно індивідуальних рис і здібностей. Природу і сутність цих відмінностей, їх причини, вплив на них підготовки, розвитку, фізичного стану індивідів та інші фундаментальні питання досліджує диференціальна психологія.

Предмет і завдання диференціальної психології

Індивідуалізація є властивістю всього живого. Навіть найпростіші форми життя в межах одного виду мають диференційовані ознаки, що стосуються будови й функціонування організмів. У вищих тварин індивідуальні відмінності виявляються у всіх формах активності живих істот.

Нерідко внутрівидові відмінності перевершують міжвидові. Наприклад, розумний щур може в одній і тій самій ситуації діяти ефективніше, ніж нерозвинена мавпа, що стоїть вище від щура на еволюційній драбині. Очевидно, що відмінності між людьми можуть бути разючими, оскільки людина - вершина еволюції.

Індивідуальна своєрідність людини - предмет інтересу письменників, художників, генетиків, антропологів, медиків, біологів, біохіміків, фізиків. Принципова відмінність диференціальної психології полягає у прагненні не просто пізнати індивідуальні особливості на основі систематизації життєвих спостережень, використання художнього або статистичного методів аналізу, а науково дослідити механізми становлення і розвитку людської індивідуальності, її унікальності як цілісного феномену, що існує в полі взаємодії суб'єктивної і об'єктивної реальностей.

Поняття "унікальний", тобто "єдиний у своєму роді", основоположне для конструкта "індивідуальність" - центрального елементу науки про людські відмінності. Парадокс, який виявляється ще на підступах до розкриття предмета диференціальної психології, у тому, що при визначенні людської індивідуальності слід зважати на неповторну своєрідність суб'єктивного світу людини; цілісність індивідуальності як системи, що саморозвивається, з властивими їй інтегральними ефектами (адаптивністю, оптимальністю, результативністю, компенсаторністю); об'єктивно реєстровані відмінності (індивідуальні, типологічні, групові) між людьми. Ці три ознаки визначають диференціально-психологічну специфіку вивчення такого феномену як людина унікальна (Homo Unicus).

Диференціальна психологія - галузь психології, що вивчає психічні відмінності між окремими індивідами та групами, їх види, прояви, кількісні характеристики, причини, наслідки тощо.

Предметом диференціальної психології є індивідуальні, типологічні та групові відмінності між людьми, а також природа, джерела і наслідки цих відмінностей, закономірності психічного варіювання. Розвиток диференціальної психології має важливе прикладне значення для практики навчання, виховання, психіатричних і психотерапевтичних дій, визначення професійної придатності, профдобору та профорієнтації.

До індивідуальних (індивідуально-психологічних) відмінностей належать відмінності в психічних процесах (пізнавальних, емоційних, вольових), психічних властивостях особистості (самосвідомість, спрямованість, темперамент, характер, здібності й інтелект), психічних станах (прояви почуттів, уваги, волі, мислення, аномальні й патологічні стани тощо), що відрізняють людей одне від одного.

Типологічними є відмінності між типами особистостей за однією або кількома основними ознаками. Відомі типології темпераментів І. Павлова (критеріями типології є властивості нервової системи - сила, врівноваженість, рухливість); типології особистостей 0. Лазурського (за критеріями активного пристосування до середовища, співвідношення ендо- й екзопсихіки), К.-Г. Юнга (за критеріями інтро- й екстраверсії, свідомої й підсвідомої установок), Г.-В. Олпорта і

Р.Б. Кеттела (за особистісними рисами) та ін. У цьому разі об'єктом дослідження є відмінності між певними типами особистостей (наприклад, інтровертами й екстравертами, шизотиміками й циклотиміками).

Групові відмінності проявляються між великими групами людей - статями (міжстатеві), расами (між-расові), етносами (міжетнічні), носіями різних культур (міжкультурні).

Індивідуальні відмінності відображають багатство і мінливість людської природи, множинність і розмаїтість способів вираження загального в індивідуальному. Вони є одним із основних чинників, що пояснюють різноманітність форм поведінки індивідів в однотипних ситуаціях. До індивідуальних відмінностей належать базальні (властивості нервової системи, темперамент, характер, здібності, інтелект, установки) і програмувальні (мотиви, сенси, інтереси, світогляд та ін.) властивості особистості, що визначають динаміку і зміст поведінки. Згідно з концепціями Б. Теплова, В. Небилицина, В. Мерліна, Б. Ананьєва, основні властивості нервової системи зумовлюють динаміку процесів збудження і гальмування, що формують у своїх комбінаціях нейрофізіологічну основу різноманітних психологічних проявів з їх індивідуальними варіаціями.

Дослідження індивідуальних відмінностей має велике значення в прикладній психології, бо дає змогу прогнозувати поведінку людини в заданих ситуаціях. Наприклад, особливості поведінки, пов'язані з індивідуальними здатностями переробляти інформацію, визначаються як властивостями когнітивної структурованості суб'єкта, так і актуальною складністю навколишнього світу. При ускладненні ситуації у людей з високою когнітивною структурованістю темп перероблення підвищуватиметься швидше, ніж у людей з низькою. Перші зуміють упоратися з непростою обстановкою, а другі діятимуть стереотипно, негнучко. Індивідуальні відмінності вивчають диференціальна психофізіологія і диференціальна психологія, дослідити їх допомагає психологічне тестування.

Диференціальна психологія досліджує як психологічну своєрідність конкретної індивідуальності, так і типологічні відмінності психологічних проявів у представників різних соціальних, класових, етнічних, вікових та інших груп.

Перед сучасною диференціальною психологією постають завдання виявити закономірності виникнення і прояву індивідуальних відмінностей у психіці людини, розробити теоретичні основи психодіагностичних досліджень і психокорекційних програм, а одне з найважливіших - виокремити істотні параметри організації психічної діяльності (вимірювання, чинники), від яких залежить індивідуально-типологічна характеристика суб'єкта.

Диференціальна психологія тісйо пов'язана з іншими галузями психологічного знання. У сучасній психч>^ логії виокремлюють три споріднені галузі, що мають самостійний науковий статус: загальну психологію, диференціальну психологію (психологію індивідуальних, типологічних і групових відмінностей) і соціальну психологію. Цей поділ, як і багато наукових абстракцій, досить умовний: немає психічних (зокрема, психофізіологічних) процесів, на які не поширювалася б "влада особистості", а з іншого боку, не існує особистісних утворень поза психікою, бо всі особистісні риси зумовлені механізмами психічних процесів, впливом соціального контексту.

Розумінню причин і умов виникнення індивідуально-психологічних відмінностей сприяє вивчення їх нейрофізіологічних чинників, тобто основних властивостей нервової системи (темпераментальних властивостей), яке здійснюють нині в межах диференціальної психофізіології. Вона виникла завдяки науковим зусиллям психологів Бориса Теплова (1896-1965) і Володимира Небилицина (1930-1972) та їхніх співробітників, що розвивали концепцію Івана Павлова (1849-1936) про типи і властивості нервової системи.

Порівняльному дослідженню найчастіше піддають особистісні та інтелектуальні особливості індивіда за допомогою таких методів, як експеримент, спостереження, тести, аналіз результатів самоспостереження.

Сучасна диференціальна психологія також застосовує математико-статистичний апарат, зокрема методи кореляційного, регресивного і факторного аналізу.

Основні положення, завдання і методи психології індивідуальних відмінностей першими описали французькі психологи Альфред Біне (1857-1911) і Віктор Анрі у статті "Індивідуальна психологія" (1895). Поглибив дослідження цієї тематики німецький психолог Вільям Штерн (1871-1938). Термін "диференціальна психологія", що вперше з'явився у 1900 р. як підзаголовок його книжок, у перевиданні став частиною назви: "Методологічні основи диференціальної психології". В. Штерн основні завдання диференціальної психології вбачав у вивченні як психологічних відмінностей між конкретними індивідами, так і типологічних відмінностей психологічних проявів у різних соціальних, класових, етнічних, культурних, вікових, статевих та інших групах.

Подальший прогрес у дослідженні індивідуальних і групових відмінностей забезпечили розвиток психологічного тестування, досягнення у суміжних галузях, особливо в генетиці, психології розвитку і крос-куль-турній психології.

Індивідуально-психологічні відмінності, природною передумовою яких є особливості нервової системи, мозку, формуються і розвиваються впродовж життя, в діяльності, під впливом навчання і виховання, у процесі взаємодії людини з навколишнім світом. Виявлення індивідуально-психологічних відмінностей, що стосуються властивостей особистості (насамперед здібностей і характеру), неможливе без різнобічного вивчення особистості. Знання їх має не тільки теоретичне, а й практичне значення, зокрема при розробленні наукових основ індивідуального підходу до навчання і виховання тощо.

Американський психолог Анна Анастазі у праці "Диференціальна психологія. Індивідуальні і групові відмінності в поведінці" вказувала, що диференціальну психологію також цікавить аналіз природи і властивостей більшості традиційних груп, людей маргінальних і геніальних, які різняться за ознаками статі, раси, національності і культури, тобто їхніх групових відмінностей. Дослідження цих відмінностей переслідує триєдину мету:

  • - характеризування через конкретні групи конкретного суспільства. Результати таких досліджень мають практичну користь - інформація може вплинути на сприйняття цих груп соціумом, сприяти поліпшенню міжгрупових відносин;
  • - з'ясування фундаментальних проблем індивідуальних відмінностей загалом, аналіз причин і наслідків цих відмінностей на основі порівняльного дослідження різних груп;
  • - чітке розуміння психологічного феномену через порівняння того, як він проявляється в різних групах. Висновки загальної психології, перевірені на різноманітних групах, інколи не є всеохопними.

Отже, у структурі диференціальної психології виокремилися основні підрозділи, що стосуються відповідно вивчення індивідуальних (похідних від аналізу загальнопсихологічних закономірностей), типологічних (власне диференційно-психологічних) і групових (що вивчаються у контексті антропологічних - біологічних і соціальних - наук) відмінностей.

 
<<   ЗМІСТ   >>