Повна версія

Головна arrow Менеджмент arrow Організація праці менеджера

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Специфічні особливості управлінської праці

  • 1) розумова праця працівників апарату управління складається з трьох видів діяльності:
    • o організаційно-адміністративної і виховної (приймання і передавання інформації, доведення рішень до виконавців, контроль виконання);
    • o аналітичної і конструктивної (сприйняття інформації й підготовка відповідних рішень);
    • o інформаційно-технічної (документаційні, навчальні, обчислювальні й формально-логічні операції);
  • 2) участь у створенні матеріальних благ не прямо, а опосередковано (посередньо через працю інших осіб);
  • 3) предмет праці - інформація;
  • 4) засоби праці - організаційна і обчислювальна техніка та інтелект людини;
  • 5) результат праці - управлінські рішення.

Управлінська праця виділилася в особливу категорію суспільної праці з наступною диференціацією за видами і підвидами робіт і грунтується на розумінні керування як виду професійної діяльності, властивій будь-якій суспільній праці. Якщо в одному загальному процесі бере участь група осіб, то обов'язково виникає необхідність координації їхніх трудових зусиль.

Дослідження кожного виду праці передбачає характеристику таких параметрів, як специфіка, предмет, знаряддя, продукт, результат, якість і характер праці.

Предметом праці в управлінні є люди та породжувана ними інформація. Однак інформація - це лише основа для управлінських впливів на працівників. Продуктом праці в управлінні є інформація у формі документів, рішень, розпоряджень тощо, знаряддям - організаційна і обчислювальна техніка. Результатом управлінської праці є скоординована діяльність виробничого персоналу, а опосередковано - фінансово-економічні показники господарської діяльності організації.

Майже не існує посад чи професій, діяльність за якими складається суто з одного певного аспекта. Найчастіше - це сукупність аспектів у певному співвідношенні, і саме залежно від співвідношення функціональних аспектів, а також від ролі у процесі прийняття управлінського рішення розроблено класифікацію кадрів апарату управління (рис. 1.6).

Класифікація кадрів управління залежно від ієрархічних рівнів виділяє менеджерів вищого, середнього та нижчого рівнів

Рис. 1.6. Класифікація кадрів управління залежно від ієрархічних рівнів виділяє менеджерів вищого, середнього та нижчого рівнів

Управлінська праця є сукупною працею. Діяльність по управлінню може вважатися ефективною, такою, що приносить певну частину прибутку підприємницької діяльності.

Підсумковою метою управління підприємством є забезпечення прибутковості або доходності через оптимальну організацію виробничого процесу, включаючи розвиток технічної бази, ефективне використання кадрового потенціалу, творчої активності та особистої зацікавленості кожного працівника.

Таким чином, менеджмент є складовим елементом управління і порівняно з ним охоплює відносно вузьку сферу, що включає соціальні системи (людей), метою яких може бути виробництво товарів та їх реалізація, надання різних послуг споживачам в рамках певної організації, яка діє в ринкових умовах.

Для досягнення цієї мети менеджери застосовують сукупність функцій, принципів, методів, засобів, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований вплив на соціальні системи (людей).

За характером участі в процесі управління всі працівники управлінської праці поділяються на три групи:

  • 1) керівники;
  • 2) спеціалісти;
  • 3) технічні виконавці (службовці).

Класифікація кадрів управління

Рис. 1.7. Класифікація кадрів управління

Такий розподіл обумовлений тим, що управлінська діяльність полягає у здійсненні безпосереднього керівництва керованим об'єктом (підприємством, закладом, відділом, виробничим підрозділом), розробці необхідних управлінських рішень і підготовці інформації.

Характер участі кожної із груп працівників у процесі управління визначається завданнями, що вирішуються і функціональними обов'язками.

Керівники підприємств і структурних підрозділів спільно з радами (правліннями) визначають цілі підприємства і напрямки його діяльності, здійснюють підбір і розстановку кадрів, координацію роботи виконавців і підлеглих їм ланок виробництва і управління, забезпечують ефективну роботу відповідних колективів. За характером розумових навантажень праця керівників належить до евристичної і адміністративної праці.

Спеціалісти (інженери, техніки, економісти тощо) зайняті розробкою і впровадженням нових або удосконалених форм та методів організації виробництва, праці і управління, технічних і економічних нормативів, забезпечення комерційної діяльності необхідною документацією, матеріалами, обслуговуванням тощо. Праця спеціалістів за характером розумових навантажень є евристичною працею з деякими елементами операторської.

Службовці виконують різноманітну працю, пов' язану із забезпеченням діяльності керівників та спеціалістів. Це збирання, фіксація, передавання, первинна обробка інформації, розмножувальні роботи, оформлення документів тощо. Службовці в основному зайняті операторською працею. В умовах комп' ютеризації процеси переробки і використання інформації, підготовка необхідних для роботи документів потребують спеціальної вищої чи середньої освіти. Тому є підстави віднести відповідних працівників до спеціалістів.

Необхідно зазначити, що ефективність управлінської праці повинна оцінюватися не кількістю виконаних та підготовлених документів, розрахунків, виданих розпоряджень, а за результативністю і прогресивністю прийнятих технічних, організаційних, економічних рішень - за їх впливом на результати діяльності працівників, безпосередньо зайнятих комерційною чи виробничою діяльністю.

Таблиця 1.1

РОЗПОДІЛ ЗАВДАНЬ УПРАВЛІННЯ МІЖ КАТЕГОРІЯМИ МЕНЕДЖЕРІВ

Категорії менеджерів

Питома вага стратегічних, тактичних та оперативних завдань в загальній структурі

стратегічні задачі, %

тактичні задачі, %

оперативні задачі, %

Менеджери вищого рівня

60

25

15

Менеджери середнього рівня

25

50

25

Менеджери низового рівня

10

25

65

Класифікація кадрів управління

Рис. 1.8. Основні функції менеджерів

Керівники всіх ланок організації виконують управлінські дії, але не можна сказати, що всі вони займаються одним і тим самим видом діяльності. Одним доводиться витрачати час на координацію роботи інших керівників, які в свою чергу координують роботу менеджерів більш низького рівня тощо до рівня керівника, який координує роботу неуправлінського персоналу.

У зв'язку з цим виникає необхідність у вертикальному розподілі праці управлінського персоналу, і в утворенні рівней управління (рис. 1.9-1.11).

Вищий рівень управління організацією може бути представлений головою ради директорів, президентом, віце-президентом, правлінням. Ця група управлінських працівників забезпечує інтереси і потреби власників акцій, розробляє політику організації і сприяє її практичній реалізації, взаємодіє із зовнішнім середовищем, представляє інтереси організації, трудового колективу (рис. 1.9).

Діяльність менеджера вищого рівня

Рис. 1.9. Діяльність менеджера вищого рівня

У вищому керівництві можна виділити два підрівні: повноважне управління і загальне керівництво.

Керівники середнього рівня управління забезпечують реалізацію політики функціонування організації, розробленої вищим керівництвом, і відповідають за доведення більш детальних завдань до підрозділів і відділів, а також за їх виконання (рис. 1.8).

Спеціалісти, що входять в цю групу, мають, як правило, широке коло обов' язків і велику свободу в прийнятті рішень. Це керівники відділів, директори підприємств, що входять до складу організації, завідуючі функціональними відділами.

Діяльність менеджера середнього рівня управління

Рис. 1.10. Діяльність менеджера середнього рівня управління

Низовий рівень управління представлений молодшими керівниками, які знаходяться безпосередньо над працівниками (не керівниками). Це можуть бути бригадири, контролери та інші адміністратори, відповідальні за доведення конкретних завдань до безпосередніх виконавців.

Схема діяльності менеджера низового рівня представлена на рис. 1.11.

Діяльність менеджера низового рівня управління

Рис. 1.11. Діяльність менеджера низового рівня управління

Необхідно зазначити, що на всіх рівнях управління керівники виконують не тільки управлінські, а й виконавчі функції, на які витрачається час менеджерів (на середньому рівні - 50 %, на нижчому - близько 70 % часу). Але з підвищенням рівня керівництва питома вага виконавчих функцій знижується (розрахунки показують, що на вищому рівні їх виконання займає близько 10 % загального бюджету робочого часу).

Модель професіоналізації менеджера базується на кількох принципових позиціях:

  • 1. Професіоналізм менеджера визначається його талантами й акумульованим досвідом.
  • 2. Високий професіоналізм у менеджменті неможливий без прийняття персональної відповідальності за свій розвиток.
  • 3. Ця відповідальність передбачає вибір і періодичний перегляд критеріїв власної успішності, а також контроль ключових процесів управління кар' єрою. Насамперед такі процеси спрямовані на пошук і осмислення нового досвіду.
  • 4. Придбання менеджером досвіду неможливе у відриві від контексту компанії, у якій він працює.
  • 5. Різні компанії можуть істотно відрізнятися одна від одної можливостями досвіду, який вони надають своїм менеджерам.

Сучасний менеджмент - це тисячі можливих варіантів і нюансів управлінських рішень, у тому числі й у фінансовій сфері. Як тільки менеджмент почне відставати від реальних потреб ринкової ситуації, він не відповідатиме пропонованим вимогам. Управлінські рішення, розроблені одним підприємством, які добре себе в ньому зарекомендували, можуть виявитися не тільки марними, а навіть небезпечними для іншого. Багатоваріантність рішень і ходів менеджменту, гнучкість і неординарність господарських комбінацій, унікальний характер кожного управлінського рішення в конкретній специфічній ситуації складають сьогодні основу керування. Тому в діяльності менеджерів увага акцентується не на стандартних рішеннях, а на здатності швидко і правильно оцінити господарську ситуацію, - знайти той єдино можливий підхід, який і є в конкретних умовах оптимальним.

Для менеджменту характерним є:

■ широка господарська самостійність, що забезпечує волю прийняття рішень тим, хто несе відповідальність за кінцеві результати функціонування підприємства на ринку;

■ постійне коректування цілей і програм залежно від стану ринку, змін у зовнішньому середовищі;

■ орієнтація на досягнення запланованого кінцевого результату діяльності підприємства;

■ оцінка керування в цілому тільки на основі реально досягнутих кінцевих результатів;

■ використання сучасної інформаційної бази для різноманітних розрахунків при прийнятті управлінських рішень;

■ проведення глибокого економічного аналізу кожного управлінського рішення;

■ здатність розумно ризикувати і керувати ризиком.

Сучасний менеджмент ґрунтується на таких постулатах:

■ зовнішнє середовище організації (підприємства, фірми) надзвичайно рухливе;

■ кожний співробітник фірми, насамперед, особистість, а не "інструмент" для забезпечення прибутку;

■ управління - складна сфера людської діяльності, якої слід навчатися упродовж життя; Виходячи з цього існують різні види управлінської діяльності, які вимагають класифікації.

Умовно можна розмежувати поняття:

■ управління персоналом;

■ управління матеріально-технічною базою виробництва.

Управління персоналом - діяльність, яка охоплює соціально-економічні питання, економічні відносини між людьми, а також моральні, етичні, релігійні та інші питання взаємопорозуміння між робітниками.

Управління матеріально-технічною базою виробництва - праця менеджерів з вироблення технічної та технологічної політики, управління постачанням і збутом, фінансами, а також ефективне використання управлінської інформації та прийняття рішень.

Найбільшу роль у здійсненні управлінської діяльності відіграють лінійні керівники, які очолюють відносно самостійні господарські підрозділи - від концернів до бригад. Вони не тільки координують діяльність безпосередніх підлеглих. До їхніх обов'язків входить вирішення всього кола питань діяльності підприємства.

Функціональні керівники - це начальники спеціалізованих функціональних підрозділів: управлінь, служб, відділів. До їхніх обов'язків входить підготовка рекомендацій лінійним керівникам з відповідної функції. Функціональний керівник одночасно є і лінійним керівником по відношенню до очолюваного ним структурного підрозділу.

На кожному наступному рівні знаходиться менше менеджерів, ніж на попередньому.

На закордонних підприємствах розрізняють: J Top management, тобто вища ланка управління (генеральний директор та інші члени правління);

■ S Middle management - середня ланка управління (керівники управлінь, департаментів і самостійних відділів);

■ S Lover management - нижчі ланки управління (керівники підвідділів і інших аналогічних їм підрозділів}.

Основні завдання вищих менеджерів організації полягають у формулюванні її місії, цінностей, політики, основних стандартів діяльності, формуванні структури і системи управління, представництва на переговорах з державними органами і головними контрагентами. Їх діяльність характеризується масштабністю, складністю, пріоритетністю стратегічної спрямованості, зв'язком із зовнішнім середовищем, різноманіттям, напруженим темпом.

Функції вищих керівників надзвичайно складні, різнопланові, потребують глибоких і різноманітних знань, аналітичних здібностей, якостей політика, дипломата, публіциста, оратора. Очолює організацію перший керівник, який займає свою посаду на підставі контракту з власником (державою і акціонерами, пайовиками тощо) і є його довіреною особою. Несе перед власником повну відповідальність за стан і результати роботи організації.

З юридичної точки зору до обов'язків першого керівника входить організація роботи в рамках, визначених законодавством, статутом та іншими документами; розпоряджання в обумовлених рамках майном і коштами без спеціальної довіреності; укладання і розірвання господарських угод, відкриття рахунків у банках; вирішення кадрових питань; стимулювання підлеглих керівників.

Керівники середнього рівня (основних підрозділів і підприємств, які входять в організацію) призначаються і звільняються з посади першим керівником і несуть перед ним відповідальність за виконання поставлених завдань і збереження майна довірених їм підрозділів. Через підлеглих керівників вони керують їхньою діяльністю: ставлять завдання виконавцям, здійснюють поточний контроль, проводять заходи по вдосконаленню організації і технології виробництва, умов праці, дотриманню дисципліни. В рамках компетенції їм надано право вирішувати кадрові питання (частково - самостійно, частково - виходячи з пропозиціями до керівництва організацією), заохочувати і карати своїх підлеглих. Характер роботи керівника середньої ланки визначається змістом роботи очолюваного ним підрозділу. В ній переважає вирішення тактичних завдань, значне місце займає взаємодія з керівниками вищого і нижчого рівнів.

Менеджери нижчого рівня - керівники бригад, дільниць, груп тощо - працюють безпосередньо з виконавцями і несуть повну відповідальність за їхні дії.

Саме на них припадає все навантаження повсякденної роботи з персоналом. До їхніх обов'язків входить організація і координація роботи підлеглих, забезпечення умов для виконання ними якісно і своєчасно виробничих завдань; контроль за дотриманням графіка робіт, раціональним використанням обладнання, матеріальних та інших ресурсів; дотримання дисципліни та техніки безпеки. Їхня робота характеризується різноманіттям дій, частими переключеннями з одного завдання на інше, постійним спілкуванням з безпосередніми виконавцями.

Найменування посад керівників залежить від об'єкта керівництва, спеціалістів - від характеру функцій або сфери діяльності, а технічних виконавців - від видів робіт.

Слід мати на увазі, що менеджер не обов'язково є начальником. Він є менеджером не завдяки владі, а внеску в діяльність всієї організації й відповідальність за результати цієї діяльності. У більшості сучасних організацій швидше за інших зростає група людей, які належать до менеджменту, але не мають безпосередніх підлеглих.

Бути менеджером означає поділяти відповідальність за діяльність організації.

 
<<   ЗМІСТ   >>