Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Соціально-правові основи інформаційної безпеки

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Сутність "державного управління у сфері безпеки" як споживача інформаційно-аналітичного продукту

Управління як процес вольового впливу на елементи виконавчого механізму репрезентує один Із найважливіших аспектів в організації того чи іншого виду діяльності. Інформаційно-аналітичне забезпечення, надаючи необхідну інформацію та відповідні варіанти рекомендацій практичного вирішення проблем з прогнозованими наслідками, створює сприятливі умови для діяльності керівників, механізмів і систем реалізації заходів.

Так, у зовнішньополітичному аспекті в правоохоронній сфері, сфері оборони, безпеки та захисту національних інтересів управління - це безперервний вольовий вплив керівних ланцюгів системи на діяльність сил і засобів виконавчих структур (на рушійні елементи виконавчого механізму), заснований на всебічному вивченні умов боротьби іноземних держав та інших суб'єктів міжнародно-правових відносин з їхнім політичними супротивниками, латентними структурами, зокрема злочинними співтовариствами. У цьому контексті завдання управління полягає у:

  • o визначенні перспективних і поточних цілей та завдань операційної, оперативно-розшукової, агентурно-оперативної діяльності відповідно до політичних цілей правлячих кіл і шляхів їх досягнення;
  • o організації і визначенні тактики використання сил та засобів політико-дипломатичних, правоохоронних органів, розвідки, контррозвідки та інших спецслужб для ефективного вирішення завдань, що стоять перед ними;
  • o створенні відповідної законодавчої основи забезпечення їх діяльності.

У внутріполітичному аспекті діяльності управління - це

безперервний вольовий вплив керівних ланцюгів системи на діяльність сил і засобів виконавчих структур (на рушійні елементи виконавчого механізму), заснований на всебічному вивченні умов боротьби державних органів та суб'єктів господарювання зі злочинністю, провідними кримінальними елементами, організованими злочинними співтовариствами взагалі, конкретними злочинними групами та угрупованнями. Управління полягає у безпосередньому визначенні:

  • o перспективних і поточних цілей та завдань оперативної діяльності правоохоронних органів, спецслужб держави, охоронних структур і служб безпеки суб'єктів господарювання відповідно до тенденцій розвитку злочинності, особливостей організації використання організованими злочинними угрупованнями сил та засобів у ході реалізації протиправних і злочинних намірів щодо об'єктів посягань;
  • o шляхів ефективного вирішення завдань викриття, попередження і припинення злочинної діяльності, зниження рівня злочинності до мінімального, який не загрожував би загальному суспільному благополуччю, добробуту і правопорядку в державі.

Управління правоохоронною діяльністю органів держави, особливо в межах таких специфічних різновидів її організації, як оперативно-розшукова (правоохоронні органи) та агентурно-оперативна діяльність (спецслужби) у сфері оборони, безпеки, громадського правопорядку та захисту національних інтересів передбачає підготовку управлінських рішень, що визначають цілі та завдання:

  • 1 Системи загальнодержавних легальних організаційно-профілактичних заходів.
  • 2. Оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів.
  • 3. Агентурно-оперативної діяльності розвідки, контррозвідки та інших спецслужб на різних рівнях.
  • 4. Планування загальнодержавних і спеціальних, оперативно-розшукових та агентурно-оперативних заходів, особливо щодо протидії:
    • o організованій злочинності, зокрема транснаціонального характеру;

"заходам підривного характеру, які організуються і реалізуються іноземними конкурентами щодо України та ЇЇ добропорядних партнерів.

  • 5. Визначення найефективніших акцій, спрямованих на вирішення поставлених завдань і порядок їх проведення.
  • 6. Організація діяльності щодо узгодження питань підготовки та використання сил і засобів правоохоронних органів, спецслужб. розвідок І контррозвідки, інших державних структур для реалізації прийнятих рішень.
  • 7. Контроль за функціонуванням:
    • o правоохоронної, контррозвідувальної, розвідувальної систем;
    • o відповідних режимів удержав/ (в"їзду-виїзду за кордон, перетинання державного кордону, пересування іноземців територією держави, реєстрації жителів України та іноземців за місцем проживання, захисту державної таємниці, службових і комерційних секретів тощо);
    • o за виконанням прийнятих рішень.
  • 8. координацію і взаємодію правоохоронних, контррозвідувальних, розвідувальних органів, їх сил і засобів, інших неспеціальних державних відомств і структур суб'єктів господарювання.

Для вивчення організаційно-правових особливостей інформаційно-аналітичного забезпечення як елементу системи управління доцільно навести визначення так званого управлінського права - адміністративного права, яке юридично закріплює основні ознаки управління. Ними є: управлінська система, суб'єкт і об'єкт управління, керуючий вплив суб'єкта на об'єкт і зворотний зв'язок.

Управлінська система - це єдність управлінських елементів, що взаємодіють як єдине ціле, породжуючи нові якості, не притаманні окремим ЇЇ компонентам.

Суб'єкт управління - це сторона управлінського процесу, що являє собою джерело керуючого впливу.

Об'єкт управління - це сторона управлінського процесу, що функціонує під керуючим впливом суб'єкта, набуває під його впливом певних нових якостей і змінюється.

Керуючий вплив визначають як комплекс заходів, прийомів, форм, методів та організуючих команд, спрямованих на об'єкт управління, з допомогою яких реально змінюється об'єкт управління.

Зворотний зв'язок - певна інформація для суб'єкта управління стосовно змін, що відбулися в об'єкті управління завдяки здійснюваному на нього суб'єктом керуючого впливу.

Управлінський процес як багатоманітне явище здійснюється у природі, техніці та суспільстві.

Звідси автори-кібернетики виділяють три різновиди управління:

  • o біологічне, що реалізується в процесі управління в рослинному і тваринному світі живими організмами;
  • o технократичне, що характеризує управління різноманітними машинами, механізмами, технічними засобами за допомогою математичних формул і символів;
  • o соціальне, тобто управління окремими людьми та їхнім об'єднаннями, що складають суспільство.

Соціальне управління як управління суспільством - найвищий тип соціальної самоорганізації людей. Може існувати тільки тоді, коли функціонуватиме як складна цілісна система, а це означає, що без управлінського впливу функціонування суспільства неможливе.

Таким чином, соціальне управління - це управління в суспільстві, в якому і суб'єктом, і об'єктом управління є людина. Людина наділена природою свідомістю та волею, тому всі потреби та інтереси, які вона здійснює в суспільстві, носять свідомо-вольовий характер і визначаються як усвідомлені потреби. Будь-який людський колектив як об'єднання двох і більше людей потребує соціального управління. Спонукає колектив до такого управлінського процесу співробітництво людей у колективі, тобто спільна діяльність для досягнення конкретної мети. Можна виділяти різні критерії для класифікації соціального управління. Залежно від суб'єкта управлінського процесу соціальне управління можна поділити на державне та громадське (недержавне) управління.

Отже, одним із видів соціального управління є державне управління. У широкому значенні слова під ним розуміють діяльність усіх видів органів держави (законодавчих, судових, контрольно-наглядових, виконавчо-розпорядчих) з організації суспільного життя. Кожна з названих гілок єдиної державної влади, зберігаючи загальні ознаки соціального та державного управління, має свої специфічні керівні структури, форми і методи, прийоми, способи та засоби керівного впливу на об'єкт управління.

Звідси можна виділити види державного управління (які забезпечуються відповідним інформаційно-аналітичним продуктом): 1) законодавче (законотворче); 2) судове (правосудне); 3) виконавчо-розпорядче; 4) контрольно-наглядове.

Два останні види належать власне органам управління виконавчих органів влади держави. Причому кожен із зазначених видів державного управління має внутрішню та зовнішню сторони. Внутрішня сторона характеризується управлінською діяльністю всередині системи, а зовнішня - спрямована на структурні елементи громадянського суспільства.

У вузькому значенні державне управління розглядається як діяльність тільки виконавчо-розпорядчих органів держави: Кабінету Міністрів, міністерств, державних комітетів (служб) та інших органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцевих державних адміністрацій.

Державному управлінню властиві такі риси: 1) діяльність з реалізації завдань і функцій держави; 2) здійснюється спеціально створеними для цього державними органами та посадовими особами; 3) останні діють за дорученням держави, від її імені і мають державно-владні повноваження; 4) форми та методи роботи управлінських органів регламентуються правом.

Таким чином, державне управління - це підзаконна виконавча та розпорядча діяльність органів державної виконавчої влади, спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного і безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом. Державне управління співвідноситься з виконавчо-розпорядчою владою та її органами через призму загального та особливого, в якому проявляються загальні риси правотворчої і правореалізаційної діяльності держави та виконавчо-розпорядчої дальності однієї з гілок єдиної державної влади.

Висновок: інформаційно-аналітичні оцінки, висновки та пропозиції мають дорадчу функцію під час прийняття рішень. Для споживача вони не створюють прецедент обов'язковості, тобто при необхідності інформаційно-аналітичний продукт може бути основою для підготовки підзаконних нормативно-розпорядчих актів, найчастіше закритого характеру.

У соціально-правовому аспекті організація і діяльність державних органів здійснюється державними службовцями, а це передбачає необхідність з'ясування значення для навчальної дисципліни, що вивчається, розуміння інституту адміністративного права "державна служба".

Державна служба в Україні-це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті для практичного виконання завдань і функцій держави, заробітну платню вони одержують за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями, мають відповідні службові повноваження і займають певні посади.

Посада - це визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами відповідно до Закону вважаються керівники і заступники керівників державних органів та їх апарату; інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій.

Управління діяльністю у правоохоронній сфері, сфері оборони, безпеки і захисту національних інтересів на міжнародній арені посідає важливе місце в організації відповідної національної системи забезпечення громадської, державної і національної безпеки. У різних державних відомствах і господарських структурах, пов'язаних з правоохоронною діяльністю, безпекою, обороною і міжнародним співробітництвом, це безпосередній вплив управлінських ланок системи недіяльність сил і засобів цих структур, який базується на всебічному вивченні умов діяльності і полягає у визначенні перспективних і поточних цілей і завдань конкретної діяльності відповідно до політичних цілей і настанов зовнішньої політики держави чи іншого учасника міжнародних відносин, латентних структур, шляхів їх досягнення, в організації використання сил і засобів з метою ефективного вирішення поставлених завдань перед зовнішньополітичними, правоохоронними, оборонними структурами та структурами безпеки.

Управління зазначеною діяльністю передбачає: 1) підготовку на основі аналізу наявної інформації та документальних даних управлінських рішень, що визначають цілі та завдання операційної діяльності зовнішньополітичних відомств; 2) планування зовнішньополітичних заходів та інших акцій, спрямованих на вирішення поставлених завдань; 3) організаційну роботу з підготовки та використання сил і засобів з метою реалізації прийнятих рішень; 4) контроль за функціонуванням виконавчого механізму зовнішньополітичної системи, за виконанням прийнятих рішень; 5) координацію і взаємодію зовнішньополітичних органів, їх сил і засобів.

Поняття інформаційно-аналітичного і правового забезпечення як елементу в системі державного управління (зовнішній аспект управління) та елементу в системі господарської діяльності певної підприємницької структури (внутрішній аспект управління) варто розглядати через призму його основних елементів, що у сукупності досить повно виражають їх сутність і зміст відповідно до певного управлінського рівня. Перелічені вище положення адміністративного права та державного управління поширюються повністю і на таку сферу діяльності, як Інформаційно-аналітичне забезпечення, яка е важливим елементом системи державного та інших видів управління.

інформаційне забезпечення аналітичної роботи (внутрішній аспект) у юридично-довідковій (консалтинговій) сфері, правоохоронній діяльності та у сфері зовнішньої політики, безпеки й оборони - це комплекс спеціальних заходів, здійснюваних його суб'єктами, спрямованих на створення систем: 1) нормативно-правової інформації, покликаної сприяти поширенню правових знань серед населення України та наданню висококваліфікованих консультативних послуг під час розв'язання пересічними громадянами нагальних для них проблем; 2) оперативно-розшукової та оперативно-облікової інформації, покликаної сприяти оперативним і слідчим підрозділам органів МВС, Податкової адміністрації, Митниці, Прокуратури України під час вирішення прикладних завдань кримінального аналізу; 3) оперативної контррозвідувальної і розвідувальної, оперативно-розшукової та оперативно-облікової інформації, покликаної сприяти оперативним та організаційно-аналітичним підрозділам контррозвідки Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки МО, підрозділам внутрішньої безпеки та розвід-підрозділам прикордонних військ, аналітичним структурам РНБО України під час вирішення прикладних завдань забезпечення державної і національної безпеки, захисту інтересів на міжнародній арені; 4) поточної (тактичної) і стратегічної інформації про військову активність іноземних армій та оперативну обстановку на майбутніх театрах бойових дій, покликаної сприяти Генеральному штабу грамотно розбудовувати оборонну доктрину, Збройні сили України, оборонну інфраструктуру держави, здійснювати ефективні заходи для підтримання на високому рівні їх мобілізаційної готовності.

Серед перелічених заходів чільне місце займають також заходи нормотворчого, організаційного, інформаційного, технічного, математичного та Іншого характеру.

 
<<   ЗМІСТ   >>