Повна версія

Головна arrow Право arrow Адміністративне право

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Учасники доказування, їх види та правовий статус

Залежно від ролі і призначення, обсягу і повноважень, форм і методів участі у провадженні по справах про адміністративні правопорушення учасників доказування можна розділити на декілька груп.

Компетентні посадові особи

Наділені правом приймати владні акти, складати правові документи, що визначають перебіг справи. Ці особи, які володіють адміністративно-юрисдикційними повноваженнями, можуть приймати постанови в справі (про застосування мір адміністративного стягнення, припинення справи і т. д.), скасовувати і змінювати їх.

Повноваження державних органів, громадських організацій, посадових осіб, що здійснюють владну діяльність, неоднакові. Вони різняться по категоріях справ (предметах ведення) і змісту владних прав по кожній підвідомчій категорії. У провадженні по справах про адміністративні правопорушення немає чіткого розмежування процесуальних функцій, як, наприклад, у кримінальному процесі, тому нерідко суб'єкти даної групи виконують функції від порушення і розслідування справи до розгляду і виконання винесеної постанови про накладення адміністративного стягнення.

Суб'єкти, що мають особистий інтерес у справі

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілий, їхні законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники) і захисники.

Правовий статус зазначених суб'єктів регламентується законом.

Для характеристики суб'єктів, які притягаються до відповідальності, істотне значення має поняття "деліктність". Воно входить складовим елементом у загальну правоздатність учасників відношень адміністративної відповідальності.

Адміністративна деліктоздатність - це юридична властивість або стан суб'єкта, що полягає в спроможності (можливості) прийняти на себе відповідальність за зроблений адміністративний проступок.

У теорії права висловлена думка про те, що володіння правосуб'єктністю тим самим передбачає і деліктоздатність. Дійсно, деякі ознаки деліктності суб'єкта - вік, психічний стан (осудність) -є суб'єктивною передумовою до деліктності, тобто в якихось ознаках поняття "правоздатність" і "деліктоздатність" збігаються.

Проте якщо взяти до уваги, що поняття "юридична відповідальність" у літературі ототожнюється або з покаранням, або з обов'язком відповідати, то правосуб'єктність ніяк не співвідноситься з деліктністю, що розуміється як сума умов, за наявності яких суб'єкт спроможний відповідати за проступок. Деліктність формується адміністративним законодавством як сукупність загальних і спеціальних умов.

До загальних умов належать досягнення визначеного законом віку, наявність у протиправних діях проступку, стан осудності і карності

До спеціальних умов - посадове становище суб'єкта відповідальності, громадянство, відсутність права на екстериторіальність. Вік має особливо важливе значення, ним, зокрема, визначається коло осіб, що взагалі підлягають дії адміністративного законодавства, умови його застосування, порядок адміністративного переслідування.

Залежно від характеру адміністративного проступку законодавством передбачено різноманітний вік, по досягненні якого громадянин може брати участь у відношеннях адміністративної відповідальності.

Адміністративна деліктність за загальним правилом настає з 16-річного віку, тобто при наявності обмеженої дієздатності.

Проте й обмежена дієздатність, якою особи володіють до 18-річного віку, є умовою адміністративної відповідальності. 1 тільки за деякі адміністративні правопорушення відповідальність настає з 17-або 18-річного віку. Так, наприклад, із 17-річного віку відповідальність настає за порушення військовозобов'язаними чи призовниками законодавства про військовий обов'язок і військову службу (ст. 210 КУАП), навмисне зіпсуття обліково-військових документів або втрату їх з необережності (ст. 211 КУАП), неявку на виклик у військовий комісаріат (ст. 211і КУАП).

При досягненні повної дієздатності з 18-річного віку відповідальність настає, в основному, за правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління. Наприклад, за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185і КУАП) організатор як суб'єкт підлягає відповідальності саме з цього віку. Так само з 18-річного віку настає адміністративна відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187 КУАП) особами, які перебувають під адміністративним наглядом в органах внутрішніх справ. Можна навести й інші приклади.

Деліктоздатність перебуває в прямій залежності від осудності суб'єкта.

Лише осудні особи мають дієздатність, можуть виступати активними учасниками правовідносин. Проте не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час учинення протиправної дії або бездіяльності перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану.

До неосудності, проте, не належить стан сп'яніння.

Стаття 35 КУШ установлює, що вчинення правопорушення особою, яка перебуває в стані сп'яніння, є обставиною, що обтяжує відповідальність.

Втім, орган (посадова особа), що накладала адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

Умовою деліктності є також карність, що розуміється як допустимість, застосовність покарання. Це період часу, протягом якого правопорушник може бути підданий стягненню за проступок, обмежений строком давності адміністративного покарання.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 268 КУАП має право:

  • o знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання;
  • o при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи,
  • o виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження;
  • o оскаржити постанову по справі.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є відомості про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляди справи та якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 44, статтями 51,145,157,160,1602,173, ч. З ст. 178, статтями 185, 185, ч. 1 ст. 185, статтями 1857і 187 КУАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, обов'язкова. У випадку відхилення від явки за викликом органу внутрішніх справ або судді цю особу може бути органом внутрішніх справ піддано приводу.

Потерпілим, відповідно до ст. 269 КУАП, є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову по справі про адміністративне правопорушення. Якщо в протоколі про адміністративне правопорушення зазначений потерпілий, із моменту упорядкування протоколу ця особа набуває зазначені вище процесуальні права.

У тих випадках, коли потерпілий є неповнолітнім або особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може самостійно здійснювати свої права, його інтереси вправі представляти його законні представники - батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники.

Отже, законний представник - особа, яка має право представляти інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, який є неповнолітнім.

З метою захисту прав особи, яка притягається до відповідальності, або потерпілого у випадку, коли такі особи є неповнолітніми або через свої фізичні чи психічні вади не можуть здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, їх інтереси можуть представляти законні представники. До таких законних представників належать батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники.

Згідно із Сімейним кодексом від 10.02.2002 р. батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.

Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень.

Опіка, піклування встановлюється над дітьми, які залишилися без батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно із Законом України "Про психіатричну допомогу" від 22. 02. 2000 р. законні представники - батьки (усиновителі), опікуни або інші особи, уповноважені законом представляти інтереси осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі здійснювати захист їх прав, свобод і законних інтересів при наданні їм психіатричної допомоги.

Законні представники мають ті самі права, що і особи, інтереси яких вони представляють. Виключенням є право давати пояснення, оскільки їх може давати особа, що була присутня при вчиненні правопорушення. Подавати скаргу на рішення органу (посадової особи), який розглядав справу, законний представник може лише від імені особи, яку він представляє. Здійснювати свої права законний представник може на підставі документа, що підтверджує ставлення законного представника до потерпілого або особи, що притягається до відповідальності, як такого.

Над неповнолітніми у віці до 15 років, які залишилися без батьківського піклування, а також над особами, визнаними у встановленому порядку душевнохворими, установлюється опіка опікунськими радами районних державних адміністрацій. Щодо неповнолітніх у віці від 15 до 18 років і дорослих, які у силу стану здоров'я не можуть самі захищати свої права, установлюється піклування. Піклувальники надають цим особам допомогу у здійсненні їхніх прав і обов'язків як у випадках притягнення цих осіб до адміністративної відповідальності, так і у випадках, коли вони є потерпілими в справі.

Правовий статус законних представників регламентується ст. 270 КУАП, відповідно до якої вони мають право: знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання від імені особи, інтереси якої вони представляють; приносити скарги на рішення органу (посадової особи), що розглядає справу.

Захисник також є особою, яка має інтерес при провадженні в справі про адміністративне правопорушення, і він може брати участь у процесі після складання протоколу.

Стаття 59 Конституції України визначає, що кожен має право на правову допомогу, У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

У випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Закон України "Про адвокатуру" від 19.12.1992 р. з наступними змінами встановлює порядок та умови роботи адвокатури.

Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склав кваліфікаційні іспити, одержав в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до закону та статутів адвокатських об'єднань. Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності.

Адвокати

  • o дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства;
  • o складають заяви, скарги та інші документи правового характеру;
  • o посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть;
  • o здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;
  • o подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;
  • o здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, а також інші види юридичної діяльності.

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використаю як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема:

  • - запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою;
  • - ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;
  • - отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян;
  • - застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;
  • - доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
  • - бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;
  • - виконувати інші дії, передбачені законодавством.

Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у цій справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду потерпілого, цивільного позивача, та в інших випадках, передбачених законом.

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю.

Статтею 268 КпАП передбачено право особи, яка притягається до відповідальності користуватися послугами адвоката або іншого фахівця у галузі права. Захисник має права, які визначені цією статтею: знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, подавати скарги на рішення органу (посадової особи) від імені та за дорученням особи, яка його запросила, а також інші права, передбачені законами України. При здійсненні своїх повноважень адвокат не замінює особи, яка його запросила, а діє разом із нею. Виконувати обов'язки адвоката при розгляді справи можливо лише за наявності в нього відповідного ордеру, який видається адвокатським об'єднанням, або відповідні довіреності на ведення справи.

Захисник зобов'язаний точно і неухильно додержуватися вимоги чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян, які притягаються до адміністративної відповідальності. Правовий статус адвоката регламентується Законом України "Про адвокатуру*. Процесуальне положення адвоката при його участі в справі про адміністративне правопорушення встановлюється ст. 271 КУЛ, відповідно до якої він має право:

  • o знайомитися з матеріалами справи;
  • o заявляти клопотання;
  • o за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), що розглядає справу, а також інші пава, передбачені законами України.
 
<<   ЗМІСТ   >>