Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Культурологія: українська та зарубіжна культура

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Специфіка й витоки римського генія

І все-таки у Римі вплив естетичного риторизму стримувався одвічно римською традицією практичної діловитості. Протиставлення естетиків-греків і практиків-римлян проходить через усю літературу. Горацій у "Науці поезії" висміює дар красномовства, незважаючи на те, що Рим шанував ораторів як людей, котрі беруть активну участь у суспільному житті. Тріумфи красномовства за часів Ціцеропа скінчилися зі встановленням імператорського режиму. Римські легіонери — справжні вершителі політичної долі Риму у III ст. н. с. — дедалі менше схильні були слухати освічених ораторів.

Дослідження цього періоду показали, що від філософії стало віяти втомою і тонким розчаруванням. Довкола — розбурханий, хаотичний, войовничий світ, філософи-стоїки навчають достойно терпіти удари долі, знаходячи в цьому і втіху, і безжурність існування; епікурейці рекомендують тамувати свої пристрасті і поринати у блаженство, раювати у спогляданні; скептики звільняють від упередженості і відданості загальноприйнятому. Всі філософи уникають громадської і державної діяльності. Вони цінують свободу і заглиблені в себе.

Відчужена вже від общини людина пильніше зазирає в себе — їй цікавий світ індивідуального.

Мистецтво пізнього еллінізму ввібрало у себе особливості своєї епохи. Це нова сторінка в історії античного мистецтва, пов'язана вже з Римом.

Римські легіонери, які поступово завоювали все Східне Середземномор'я, постали перед іншими народами представниками досить розвиненої культури. Римське мистецтво багато що взяло у Стародавньої Греції, творчо переробивши, але виросло воно на землі, де вже була власна, давньої талійська культура, початок якої сягає ще 3 тис. до н. е. і в якій найцікавішим і найбільш розвиненим було мистецтво етрусків. Живописне оздоблення гробниць, постаті або погруддя померлих на теракотових поховальних урнах дають уявлення про культи та спосіб життя етрусків. Цікава й етруська кераміка, яку випалювали до чорного, полірували так, що вироби здавалися швидше бронзовими чи золотими, і прикрашали або надряпаним рисунком, або рельєфним зображенням тварин і птахів. Були етруски майстрами і в ювелірній справі, і у бронзовому литті. Саме етрускам належить славнозвісна Капітолійська вовчиця (початок V ст.), яка нагадує відому легенду про походження Риму.

Римляни створили свій чудовий театр, гостру комедію, мемуарну літературу, стрункі історичні твори, виробили кодекс законів (римське право стало основою всієї європейської юриспруденції).

Римляни шанували грецьке мистецтво як взірець. Чимало оригіналів і копій скульптур Мі роп а, Філія, Поліклета, Праксітеля, Скопаса, Лісіппа заполонили громадські будівлі Риму, житлові будинки, заміські вілли. Але поетичного патхнення грецького мистецтва, самого ставлення до митця як до обранця богів у Римі не існувало піколи. Римське мистецтво завжди було більш утилітарним. Це далося взнаки і в архітектурі.

Слідом за етрусками римляни збудували чудові дороги (найдавніша — Аппієва, 312 р. до п. е.), довгі, па десятки кілометрів акведуки, оскільки постачання Римові води з Альбенських гір через непридатність води з Тибру було однією з найголовніших справ. Акведуки давали воду термам, фонтанам, будинкам городян. Відкриття бетону дало нові конструктивні можливості будівництву. Іззовні бетонні будинки облицьовували мармуром або каменем.

В імператорському Римі кожний імператор у гонитві за славою споруджував нові майдани, адміністративні будинки, театри і стадіони. Октавіану, титулованому Лвгустом, тобто божественним (27 р. до н. е. —14 р. н. с.), якого прославляли римська література" поезія і численні ідеалізовані статуї, приписують слова, наведені Свстонісм: "Я узяв Рим глиняним, я залишаю його мармуровим". При ньому було розширено Форум — центральний майдан Риму, зведено так званий театр Марцелла.

При Флавіях, імператорах Веспасіані й Титові, у 75—82 рр. п. с. було збудовано величезний амфітеатр для гладіаторських боїв (еліпс 188 м завдовжки і 156 м завширшки); стіна 50 м заввишки мас три яруси склепистих арок, четвертий глухий, поділений лише вікнами. Кожен ярус прикрашений нівколонами доричного, іонічного і коринфського ордерів. У нішах — статуї. Під ареною Колізею, на якій, до речі, могли вести бій відразу до 3 тисяч пар гладіаторів, були розташовані приміщення гладіаторів, клітки для тварин і система водопостачання. Арену можна було затопити водою і розігрувати морські бої. Колізей погано зберігся, оскільки в середні віки пим користувались як каменоломнею.

Римлянам належить і тин тріумфальної арки, одно-, три- і н'яти-нрогінпої, що зводилася на честь певного імператора. Одна з них, присвячена імператорові Титу і його перемозі над Іудсєю (заввишки близько 20 м) була, по суті, постаментом для скульптури Тита.

У 79 р. п. е. внаслідок виверження вулкану Везу вію загинуло кілька міст: Помпея, Стабія, Гсркулаиум — розкопки XVIII ст. виявили здивованій Європі чудово впорядковане місто — з будинками, прикрашеними фресками і мозаїчними підлогами (інкрустаційний стиль).

При імператорі Адріані (II ст.) було зведено ще один знаменитий пам'ятник — Пантеон ("Храм усіх богів") та сноруджепо складний комплекс — віллу Адріапа в Ті бурі (Тіволі).

Близько 170 р. було відлито кіппу статую імператора Марка Авре-лія, яка стала взірцем для майбутніх монументі]) Європи. У XVI ст. Міксланджело поставив її в центрі майдану на Каиітолії. Філософ-стоїк Марк Аврслій немовби ілюструє думку, висловлену пим у щоденнику: "Час людського життя — мить, його суть — вічний плин, відчуття — неясне, будова всього тіла — тлінна, душа — нестійка, доля — таємнича, слава — недостовірна".

Скульптурний нортрет III ст. представлений жорстокими і грубими зразками, навіяними самим життям цього драматичного століття. Це історичні документи епохи, висловлені мовою мистецтва.

Часом у них присутні болісні роздуми, страх, невпевненість (портрет Філіппа Аравітянина). Портретна галерея періоду Римської імперії передає всю жорстоку історію Риму: сваволю і деспотизм його правителів, неробство римської знаті, про яке ІОвснал писав: "Лютіше, ніж війни, пасіли па нас розкоші". Римський портрет пережив кілька стадій: тонкий психологізм (портрет Всспасіана, Віттслія і згодом — "Сиріянка"), прагнення ідеалу, подібного до грецького (улюбленець Адріапа — Аптіной); сатиричний, викривальний (III-IV ст.).

Другу половину І і початок II ст. н. е. закарбував у своїх "Паралельних життєписах грецьких і римських державних діячів" грецький письменник і філософ-мораліст Плутарх. Він залишив також багато трактатів, настанов, повчань па стичні, філософські, природничо-наукові теми, маючи на мсті підказати людині як правильно будувати своє життя.

У римській літературі ще з 2 ст. до п. е. – від Катона Старшого і братів Гракхів — важливими, провідними жанрами стають ораторська та історична проза. Найвидатніші історики Тит Лівій і Тацит. Ораторське мистецтво далі розвивав Марк Туллій Ціцсрон, популярність якого була незрівнянною. Він встановив лад мови і лад думки, які збереглися у романських мовах і досі (Вольтср і Меріме, Франс і Верлсн відчули його вилив). Ціцсрон свідомо грав роль захисника культури, культуртрегера. Діловий Рим у цей період сприймав грецький естетизм як декадентство, котре робить людину непридатною для справжньої роботи. Ціцерон наполягав на тому, що його власна освіченість якраз і сприяє успішній судовій та політичній діяльності. Пафос його промови "На захист поста Архів" полягав у тому, що коли Архій, освічений грек, наділений поетичним хистом, не має прав римського громадянства, то треба якнайшвидше дати йому Це громадянство і просити в нього прощення.

Звичайно, римляни не виховувались, як греки, під звуки ліри, пише Й.Г. Гердер, але стали залізними римлянами завдяки усталеному ладові життя, закону, державним звичаями.

Попервах, коли Рим исив у вбогості та війнах, вся поезія римлян обмежувалася музикою під час офірували, невмілими віршами жерців, піснями па бенкетах про діяння предків. Тривалий час акторами були слуги, а постами – підкорені чи вільні греки з провінцій. Першим постом у звичному розумінні слова був Плавт, який писав трагедії з історії народу. Квінтиліан визнавав, що римська трагедія перевершує комедію, адже для останньої римській мові і римським звичаям бракує витонченості. Та навіть трагедія мало цікавила народ. Посеред вистави публіка раптом вимагала битви тварин і гладіаторів (про що писав Горацій), вершники жадали спостерігати тріумфальні походи царів, які підкоряли народи і грабували скарби, і вимоги всього цього супроводжувались таким галасом та плесканням у долоні, що не можна було розрізнити жодного слова акторів. Тому довше за інші ставилися мімічні вистави — римляни дуже їх полюбляли.

Луцилій, творець римської сатири, був поетом, наділеним римською могутністю і сміливістю: його музою стала правда, а римська доброчеспість текла в його жилах і надихала його. Не варто, мабуть, особливо дослухатися Горація, коли той глузує із старих поетів. Він іронізує над ними як людина з тонким смаком, як поет "золотого віку" і як придворний Августа, котрий, исвпа річ, не міг вихваляти давні часи і звичаї. Так писав про нього Й.Г. Гердер.

Чим витончепішим ставав Рим, тим більш відточувалось і його поетичпс мистецтво. У Римі народився поет-філософ (і навіть епікуреєць) Лукрецій, який написав поему "Про природу речей". Потім з'явився лірик Катулл — його мистецтво різноманітне, вельми цікаве (моралізуванпя і піклування про пристойність поетам Риму чужі абсолютно). Коли віп написав вірші, спрямовані проти Цезаря, той запросив його па бенкет, і сварці було покладено край.

Великі імспа — Вергілій, Горацій, Тібул, Проперцій, Овідій (суперники греків!) — це вічні взірці добірного смаку з їх класичною правильністю, вишуканістю. Горацій, як і всі інші, тонко вихваляв Августа за привнесення миру стомленій землі, а в сатирах він іронізував над звичаями епохи. Вергілій у "Георгіках" і "Буколіках" проповідував сільське, пастуше ясиття. По суті, поет радив наслідувати греків. У монументальній поемі "Епеїда" Вергілій протягнув нитки від сучасності до легендарного минулого Риму. Широко відомою була поема Овідія "Метаморфози".

Тирапи, які правили після Августа, — Тіберій, Калігула, а ще більше Клавдій, та особливо Нерон— усі були поетами, але вірші потрібні були їм для самовихваляння. А Лукан, Ювенал, Персій, хоч і таврували ганьбою звичаї Риму, та були безсилі.

Поетичне мистецтво ніколи не важило в Римі так багато, як у Греції. Мужнє красномовство та юриспруденція заміняли римлянам поезію. Проте навіть у найпохмуріші часи "Георгіки" Вергілія, "Послання" Горація, "Втіха філософії" Боеція залишалися знаменитими і популярними.

З П ст. у літературне життя втягувалася римська провінція. Найбільш визначним її представником став Апулей, автор роману "Метаморфози", відомого під назвою "Золотий осел".

Поступово інтерес до елліністичного мистецтва і способу життя зменшився. На грецьку комедію посипалися звинувачення в аморальності і непристойності (промова Алія Арістіда "Про те, що комедії не слід ставити на сцені"). Та й власні традиції стали незрозумілими для греко-римської людини. Античний світ дозрів до радикальної духовної переорієнтації, яку взяло на себе християнство.


 
<<   ЗМІСТ   >>