Повна версія

Головна arrow Туризм arrow Економіка туризму

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Види франчайзингу

Існують різноманітні види франчайзингу і їх вибір залежить: від виду господарської діяльності; стабільності франчайзера і його місця на ринку товарів і послуг; особливостей ринку місцевого франчайзі.

Виокремлюють три основних види франчайзингу: товарний франчайзинг, виробничий і діловий.

Товарний франчайзинг іноді ще називають "франчайзинг продукту (торгового імені)". Це франчайзинг у сфері торгівлі на продаж готового товару. У товарному франчайзингу франчайзером зазвичай є виробник, що продає продукт чи напівфабрикат дилеру-франчайзі. Останній здійснює передпродажне і післяпродажне обслуговування покупців продукції франчайзера і відмовляється від продажу товарів конкурентів. Це правило покладено в основу взаємин партнерів - франчайзера і франчайзі-дилера.

Цей вид діяльності спрямований на придбання у провідної компанії права на продаж товарів з її торговою маркою: франчайзі купує у франчайзера товари і після цього перепродає їх від імені франчайзера. В окремих випадках провідна компанія має відношення і до оплати гарантійних послуг, відшкодування витрат на спільну рекламу. Як правило, для товарного франчайзингу характерна вузька спеціалізація франчайзі на реалізації одного виду товарів і послуг.

Цей вид франчайзингу використовують багато компаній, наприклад, з виробництва автопокришок. Якщо ж товари і послуги не мають торгових марок, вони не включаються в цю категорію.

Другим видом франчайзингу є виробничий франчайзинг. Цей вид франчайзингу найширше представлений у виробництві безалкогольних напоїв. Кожен з місцевих чи регіональних розливальних і пакувальних заводів є франчайзі від основної компанії. Coca Cola, Pepsi, та інші продають концентрати та інші продукти, необхідні для виробництва місцевим розливальним компаніям, які потім змішують концентрати з іншими складовими продуктами і розливають у пляшки чи банки для розповсюдження по місцевих дилерах. Зрозуміло, що товар у Нью-Йорку не повинен відрізнятися від товару в Сан-Франциско.

Третім видом франчайзингу є діловий франчайзинг, який ще називають "франчайзинг бізнес-формату". Франчайзер продає ліцензію приватним особам чи іншим компаніям на право відкриття магазинів, яток, або цілих груп магазинів для продажу покупцям набору продуктів і послуг під іменем франчайзера.

Отже, це франчайзинг на вид діяльності, тобто включення малого підприємства в повний виробничо-господарський цикл великої корпорації. Ледь не самий популярний вид франчайзингу, за якого провідна фірма продає ліцензію приватним фірмам чи компаніям на право відкриття власної фірми з продажу продуктів і послуг під іменем франчайзера (наприклад, прокат і побутове обслуговування, ділові і професійні послуги, магазини, мережі закусочних, готелів). Велика корпорація висуває для всіх однакові вимоги до технологічного процесу, якості, а також забезпечує навчання персоналу, вибір майданчика для будівництва підприємства, інші послуги (методи забезпечення продажу, ведення оперативної звітності тощо).

За ділового франчайзингу потрібно, щоб франчайзі сплачував постійні внески, а також робив внески в рекламний фонд, що перебуває у підпорядкуванні франчайзера. Франчайзер може здати в оренду франчайзі основні фонди, запропонувати йому фінансування; він має також право виступати і як постачальник для своїх франчайзі.

Одним з прикладів такого виду франчайзингу може служити фірма Wendy. Девід Томас почав свою кар'єру в харчовій промисловості, коли йому виповнилося 12 років. Протягом наступних п'яти років він працював у різних ресторанах міста Форт Вайн у штаті Індіана. У 15 років він залишив школу й у 1950 році, коли йому виповнилося 17 років, записався в армію, де одержав освіту кухаря. У 1953 році, після демобілізації, молодий Томас повернувся додому, у той же ресторан, і незабаром був призначений помічником керуючого. Бізнес почав процвітати. У 1962 році компанія купила ще чотири ресторани в місті Колумбус штату Огайо. Томас був призначений керуючим цих ресторанів з умовою, що зможе викупити 40%, якщо зробить їх прибутковими. Це було непросто. На той час ресторани випускали більш сотні найменувань, що створювало складність у контролі за якістю. Девід вирішив скоротити список найменувань і пожвавити місцеву рекламу. Коли він починав, загальний обсяг продажу усіх чотирьох ресторанів становив 2500 доларів на тиждень, а за тиждень після нової стратегії обсяг продажу подвоївся. У 1968 році ресторани були продані, і Девід одержав свою частку, що становила 1,7 млн доларів США. Ставши мільйонером у віці 35 років, Девід Томас вирішив зайнятися великим бізнесом і продавати гамбургери. Він почав з малого: у 1972 році дев'ять ресторанів з річним обсягом продажу у 1,8 млн дол. США, у 1975 році - сто ресторанів, у грудні 1976 - п'ятсот. Бізнес став набирати темпи: у 1978 - тисяча, ще за рік - дві тисячі із щорічним обсягом продажу, що перевищив один мільярд.

Секрет успіху цього нового короля гамбургерів крився не в котлетах, а в способі продажу - франчайзингу. Як стверджують експерти харчової промисловості, Америка і так переповнена ресторанами, але наполегливий підприємець завжди знайде спосіб розширити свій збут.

Крім основних видів, слід відзначити корпоративний і конверсійний види франчайзингу.

Корпоративний франчайзинг - сучасна форма організації франшизного бізнесу, за якої франшизоотримувач оперує не окремим підприємством, а мережею франшизних підприємств із використанням найманих менеджерів.

Конверсійний франчайзинг - спосіб розширення франшизної мережі, за якого діюче самостійне підприємство переходить на роботу за договором франчайзингу і приєднується до системи франшизних підприємств, що працюють під контролем одного франшизоотримувача.

Останнім часом класична модель франчайзингу змінилася в напрямі забезпечення франчайзера додатковими можливостями для швидкого розвитку за найменших витрат (рис. 1.12). Хоч існує багато варіантів класичного франчайзингу, три з них використовуються найчастіше: регіональний франчайзинг (рис. 1.13); субфранчайзинг (рис. 1.14); франчайзинг, що розвивається (рис. 1.15). У кожному з цих випадків франчайзі одержує всі переваги, що зазвичай пов'язані з франчайзингом: використання торгової марки і логотипа франчайзера, системи його бізнесу, первісне навчання, вибір місця, підтримка та ін.

Схема класичного франчайзингу

Рис. 1.12. Схема класичного франчайзингу

Схема регіонального франчайзингу

Рис. 1.13. Схема регіонального франчайзингу

Схема субфранчайзингу

Рис. 1.14. Схема субфранчайзингу

Схема франчайзингу, що розвивається

Рис. 1.15. Схема франчайзингу, що розвивається

Основні відмінності їх один від одного полягають у такому: тривалість відносин франчайзера і франчайзі; до кого франчайзі може звертатися за підтримкою; кому він сплачує встановлені внески;

Коротко розглянемо кожен з цих методів.

Обираючи регіональний франчайзинг, франчайзер планує охопити своєю діяльністю якийсь географічний район, яким може бути столична область, штат або країна.

Усвідомлюючи, що він не має достатньо коштів чи працівників, щоб розвиватися так швидко, як хотілося б, він спирається на підтримку головного франчайзі.

Своєю чергою, головний франчайзі має право не тільки добирати нових франчайзі у своєму географічному районі, а й забезпечувати їхнє початкове навчання та інші послуги, що звичайно й робить сам франчайзер. Головний франчайзі однак залучений у поділ платежів і внесків у рекламний фонд. Він користується всіма благами, що звичайно дає франчайзинг, для цього він теж сплачує ліцензійні внески, і внески на рекламу безпосередньо франчайзеру. Контракт між франчайзером і головним франчайзі визначає, що очікується від кожної сторони і який період франчайзі буде виконувати цю специфічну роль. У відповідь на початкову сплату франчайзеру внесків за діяльність на винятковій території ринку головний франчайзі у майбутньому одержує від франчайзера роялті, розмір яких залежить від частки в загальному обсязі реалізації тих нових франчайзі, яких він залучив до цієї франчайзингової системи. На відміну від інших методів, цей метод вигідний для обох сторін, тому що головний франчайзі повинен одержувати підтримку протягом усього часу співпраці, а це вигідно і франчайзеру.

За субфранчайзингу субфранчайзер також освоює якусь певну територію і забезпечує початкове навчання, вибір приміщення тощо. Різниця полягає в тім, що франчайзі працює прямо із субфранчайзером на довгостроковій основі, а його контакти із франчайзером обмежені. Він платить роялті і рекламні внески субфранчайзеру, який, своєю чергою, частину цих грошей платить франчайзеру.

Субфранчайзер, таким чином, стає франчайзером на своїй території і франчайзі залежить від його довгострокової підтримки. Те, що субфранчайзер може мати обмежені кошти, управлінські і маркетингові здібності, позначиться на франчайзі. Отже, потенційний франчайзі повинен дуже ретельно усе зважити добираючи субфранчайзингові відносини, де усе залежить від ділової і життєвої хватки як франчайзера, так і субфранчайзера.

В угоді з розвитку території франчайзер передає ексклюзивні права на розвиток якогось географічного району групі інвесторів. Інвестори, своєю чергою, або розвивають свої власні франчайзи, якими вони володіють на цій території, або добирають франчайзі. В останньому випадку становище інвестора як власника обмежене. У відповідь на право розвитку ексклюзивної території особа, яка володіє цим правом, платить франчайзеру внески і зобов'язана відкрити визначену кількість точок в обумовлений період часу.

Власники відкритих франчайзі платять роялті і рекламні внески безпосередньо франчайзеру. Особа, яка володіє ексклюзивними правами, не має частки в цих внесках, його частка є тільки в рентабельності індивідуальних франчайзерів, які він відкрив.

Дослідження, проведені американськими вченими, свідчать про те, що половина з відкритих нових компаній, припиняє існування через 2-3 роки, а вже через 5 років рівень банкрутств сягає 70%. Це поганий показник для незалежного бізнесу.

Показово, що франчайзинг - абсолютна протилежність цієї сумної статистики. За даними міністерства торгівлі США, тільки 4% компаній, що працюють за системою франчайзингу, закриваються щороку. У ці 4% входять і ті, що просто згорнули свою діяльність, а також були реорганізовані чи мали багато інших причин для закриття, що не мають нічого спільного з банкрутством. Необхідно розвивати структуру франчайзингової системи так, щоб вона була вигідною і для франчайзі, і для споживача. Якщо система використовує правильну структуру франчайзингу, вона здобуває цілу низку переваг для франчайзі.

 
<<   ЗМІСТ   >>