Оскарження адвокатом судових вироків та рішень

Інститут апеляції в українському судочинстві

Робота адвоката над кримінальною чи цивільною справою не завжди завершується розглядом останньої в місцевому суді. Особа, засуджена до позбавлення волі, рідко буває задоволена вироком суду навіть тоді, коли суд обирає найоптимальнішу міру покарання. У підсудного чи його близьких завжди жевріє надія, що при оскарженні вироку у вищій інстанції вдасться добитися поліпшення долі засудженого. У цивільних справах судяться сторони з діаметрально протилежними інтересами та претензіями. Практика свідчить, що, за рідкісним винятком одна зі сторін обов'язково оскаржуватиме рішення суду. Тому адвокат-захисник має досконало володіти механізмом оскарження вироку, незалежно від того, яку зі сторін він представляє в судовій справі.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачається три форми оскарження судових рішень, першою з яких є апеляція. Інститут апеляційного оскарження для України історично не є terra incognita. Судочинство Російської імперії передбачало апеляційну процедуру оскарження, мало відповідні судові інстанції для її реалізації. У радянські часи інститут апеляції було скасовано з метою прискорення судочинства та позбавлення засудженого можливості довести свою невинуватість.

Апеляція - це одна із форм оскарження рішень судів першої інстанції. Основною ознакою апеляційного розгляду справи є перегляд вищим судом суті рішення нижчого суду шляхом нової перевірки розглянутих раніше і знову наданих доказів. Мета апеляційного оскарження при збереженні інституту касації - максимально наблизити правосуддя до виключення судової помилки при розгляді конкретної судової справи, забезпечити однакове застосування всіма судами загальної юрисдикції законодавства України й офіційно визнаних нею міжнародно-правових актів.

Апеляційними загальними судами є:

• - апеляційні суди областей;
• - апеляційні суди міст Києва і Севастополя;

Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів і апеляційний суд Військово-морських Сил України.

За необхідності замість апеляційного суду області (поряд з ним) можуть утворюватися апеляційні загальні сущі, територіальна юрисдикція яких поширюється на кілька районів області. Так, з урахуванням особливостей Донецької області Указом Президента України, крім Донецького апеляційного суду, в області утворено Маріупольський апеляційний суд.

Право на апеляційне оскарження регулюється ст. 393 КПК.

• 1. Апеляційну скаргу мають право подати:
• 1) обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині, що стосується інтересів обвинуваченого;
• 2) обвинувачений, стосовно якого ухвалено виправдувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині мотивів і підстав виправдання;
• 3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;
• 4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусового заходу виховного характеру, - в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;
• 5) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;
• 6) прокурор;
• 7) потерпілий або його законний представник чи представник -у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;
• 8) цивільний позивач, його представник або законний представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
• 9) цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
• 10) інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Процедурі апеляційного оскарження вироку за новим КПК приділяється особливе значення. Стаття 394 КПК "Особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень" встановлює:

• 1. Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
• 2. Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.
• 3. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку:
• 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами п'ятою-сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди;
• 2) потерпілим, його представником, законним представником, виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз'яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 цього Кодексу;
• 3) прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
• 4. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:
• 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди;
• 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Апеляційна скарга у будь-якій справі потребує від адвоката глибоких професійних знань, бездоганного знання справи, логічності, послідовності і коректності у викладенні помилок чи непослідовності суду першої інстанції, також обов'язково містити обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення. Даному питанню призначена ст. 396 КПК "Вимоги до апеляційної скарги".

• 1. Апеляційна скарга подається в письмовій формі.
• 2. В апеляційній скарзі зазначаються:
• 1) найменування суду апеляційної інстанції;
• 2) прізвище, ім'я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
• 3) судове рішення, яке оскаржується, і назва суду, який його ухвалив;
• 4) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обгрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;
• 5) клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів;
• 6) перелік матеріалів, які додаються.
• 3. Якщо особа не бажає брати участь у апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі.
• 4. Якщо в апеляційній скарзі зазначаються обставини, які не були досліджені в суці першої інстанції, або докази, які не подавалися суду першої інстанції, то в ній зазначаються причини цього.
• 5. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає. Якщо апеляційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог цього Кодексу.
• 6. До апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів надаються копії в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, інтересів яких стосується апеляційна скарга. Цей обов'язок не поширюється на обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом або тримається під вартою.

Апеляційний суд розглядає справи за апеляціями на вироки, рішення, ухвали і постанови суду першої інстанції, що не набули законної сили. Рішення суду першої інстанції перевіряється в межах апеляції, тобто суд не виходить за межі апеляційної скарги. Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин, які не оскаржувалися апелянтом і щодо яких докази не досліджувалися апеляційним судом, не перевіряються.

Повноваження апеляційного суду передбачають можливість не обмежуватися перевіркою законності й обгрунтованості рішень судів першої інстанції за матеріалами судової справи, але й за принципом змагальності сторін у судочинстві досліджувати нові докази і залежно від установленого виносити власне рішення.

Апеляція орієнтує сторони та їхніх представників, на максимальну активність в апеляційний період конкретної справи. Це означає, що в адвоката, який не задоволений рішенням суду першої інстанції, з'явилась реальна можливість шляхом відшукання та набуття нових доказів довести хибність оскаржуваного рішення. З іншого боку, інститут апеляції не дає підстав після досягнення бажаного рішення в суді першої інстанції спочивати на лаврах.

Широкі повноваження апеляційного суду щодо перевірки рішень місцевих судів з подальшим прийняттям власних рішень у конкретній справі значно розширюють правове поле діяльності адвоката-представника щодо помилок чи прямих порушень суду першої інстанції в плані їх усунення. Особливо важливим для адвоката-захисника є положення про право та обов'язок цієї інстанції "досліджувати нові докази і... постановляти власне рішення".

Для адвоката-представника у цивільній справі наявність процесуальної можливості суттєво впливати на хід справи шляхом надання нових доказів у справі - це однаковою мірою і велика відповідальність. Апеляційне оскарження - це процедура, що потребує від клієнта певних матеріальних витрат, часу і сил, які, на думку адвоката-представника, здатні змінити рішення місцевого суду на його користь.

Якщо аргументи адвоката-представника на користь оскарження зводяться до банального: "спробуємо, може, щось і вийде...", то краще від такого оскарження утриматися. Навіть в тих випадках, коли на оскарженні наполягає сам клієнт. Позиція адвоката-представника про утримання від безпідставного та безнадійного оскарження небажаного рішення суду - це насамперед професійно чесний вчинок. Оскарження заради "голої фінансової зацікавленості" чи "на всяк випадок" - це загроза для самого адвоката. По-перше, в разі невиправдання надій на апеляційну інстанцію слід чекати невдоволеної реакції з боку клієнта, яка може виразитися в різних (а часом і дуже неочікуваних) формах. По-друге, у суддів усіх інстанцій складається певне враження про такого адвоката: "цей скаржиться по кожній справі на всякий випадок". Формується імідж "несерйозного адвоката".

Коли ж адвокат володіє матеріалами чи даними, які здатні суттєво вплинути на хід справи, оскарження рішення - це справа професійного обов'язку. Але навіть в таких ситуаціях питання оскаржувати справу чи утримуватися від оскарження вирішує клієнт. І наполягати на іншому рішенні слід обережно. Бо немає гарантії, що суд вирішить справу саме з урахуванням відомостей, якими володіє адвокат.

Ще гострішою є ситуація з оскарженням вироку суду в кримінальній справі. Питання про виявлення та надання суду апеляційної інстанції доказів заслуговує на особливу увагу. Цей крок потребує від адвоката точного розрахунку та прогнозування можливих наслідків такої ініціативи. Грамотно оформлений та своєчасно пред'явлений доказ може докорінно змінити хід справи на користь клієнта. Доказ, пред'явлений слідчому чи суду без урахування низку обставин, що виникають у кожній конкретній справі, може бути повністю дезавуйованим і використаним проти клієнта чи самого захисника.

Може статися так, що на момент оголошення вироку місцевим судом чи під час складання захисником апеляції він не володіє відомостями про наявність нових доказів. Але в період між поданням апеляції і слуханням справи в апеляційному суді адвокату стане відомо про наявність обставин чи доказів, які раніше не фігурували в суді першої інстанції. Захисникові слід дуже уважно вивчити характер, зміст і походження нових обставин і обговорити їх із підзахисним. Необхідно також спрогнозувати реакцію на дії адвоката з боку прокурора чи колег-захисників інших підсудних.

Якщо адвокат-захисник має підстави сумніватися в об'єктивності чи неупередженості суду, слід добре зважити, у якій формі і в який спосіб мають бути надані нові докази, щоб вони не були дезавуйовані чи використані всупереч їхньому призначенню.

Апеляційні суди розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону.

Згідно із законом апеляційна скарга може подаватися:

• 1) на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами;
• 2) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами.

Апеляція також може бути подана:

• 1) на ухвали (постанови), винесені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування;
• 2) на окремі ухвали (постанови), винесені місцевим судом;
• 3) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених КАСУ.

Факт закриття справи апеляційним судом не повинен розслабляти захисника. Можливо, доведеться ще підтримати таке рішення суду, заперечуючи скаргу потерпілого та його представника в касаційній інстанції.

Закон також передбачає право оскарження потерпілим рішення суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обставин, дійовим каяттям, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки та із закінченням строків давності.

Дуже важливим моментом у разі подання апеляції є ретельне дотримання адвокатом процесуальних строків. Протягом строку, встановленого для подання апеляції, справа ніким не може бути витребувана із суду, останній зобов'язаний надати сторонам за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи.

Порядок і строки апеляційного оскарження встановлює ст. 395 КПК. За законом

• 1. Апеляційна скарга подається:
• 1) на судові рішення, ухвалені судом першої інстанції, - через суд, який ухвалив судове рішення;
• 2) на ухвали слідчого судді - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
• 2. Апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана:
• 1) на вирок або ухвалу про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру - протягом тридцяти днів з дня їх проголошення;
• 2) на інші ухвали суду першої інстанції - протягом семи днів з дня ЇЇ оголошення;
• 3) на ухвалу слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення.
• 3. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

4. Протягом строку апеляційного оскарження матеріали кримінального провадження ніким не можуть бути витребувані із суду. У цей строк суд зобов'язаний надати учасникам судового провадження за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження.

Процесуальні строки - важливий фактор у роботі адвоката при участі у кримінальній справі. У разі подання апеляції з пропуском строку і за відсутності клопотання про його відновлення апеляція постановою голови визнається такою, що не підлягає розгляду.

У разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин особи, які мають право на подання апеляції, можуть заявити клопотання перед судом, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову про відновлення пропущеного строку.

Питання про відновлення строку вирішується в судовому засіданні судом, який розглядав справу. Про день і час розгляду клопотання своєчасно повідомляються сторони, неявка яких в судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

За результатами розгляду клопотання суд виносить ухвалу, постанову, якою відновлює пропущений строк або відмовляє у його відновленні і визнає апеляцію такою, що не підлягає розгляду.

Захисник засудженого чи виправданого може відкликати свою апеляцію тільки за згодою підзахисного і його законного представника. Захисник, який вступив до справи в апеляційному провадженні, може змінити чи доповнити апеляцію захисника, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, лише за згодою засудженого чи виправданого та їх законних представників.

Питання про участь представника чи захисника в попередньому розгляді справи апеляційним судом є вкрай важливим та актуальним, тому що саме це засідання визначає - приймати апеляційну скаргу до розгляду чи відмовити в ЇЇ прийнятті. Тут же вирішується питання про зупинення провадження у справі чи повернення справи суду першої інстанції.

Попередній розгляд справи є дуже важливим етапом апеляційного оскарження. Захисник при цьому використовує свої можливості щодо надання клопотань про витребування додаткових доказів, якщо у нього виникла така необхідність. Це право апелянта, а не обов'язок, і користуватися ним слід виважено. Практика свідчить, що існують ситуації, коли певні докази слід використовувати під час судового слідства, коли їх дуже важко ігнорувати.