Повна версія

Головна arrow РПС arrow Географія промислових комплексів

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Харчова промисловість і рибний промисел

Харчова промисловість

Розміщення підприємств харчової промисловості світу характеризується наявністю взаємовиключних тенденцій. З одного боку, як і раніше, зростає традиційна харчова промисловість у менш розвинених країнах, з іншого - починають згортатися традиційні галузі розвинених країн, в яких поширюється рух за здоровий спосіб життя, а це призводить до скорочення таких традиційних виробництв, як виноробство, виробництво тютюнових виробів, цукру. Навпаки, у менш розвинених країнах, як і раніше, збільшуються обсяги виробництва пива, тютюну, алкогольних напоїв тощо.

У високорозвинених країнах скорочення традиційних виробництв супроводжується зростанням виробництва в галузях, що звільняють жінок від "кухонної праці", відбувається, так би мовити, "індустріалізація кухні". Харчова промисловість менш розвинених країн деякою мірою повторює розвиток світової харчової промисловості на ранньому етапі її розвитку. Тому тютюнова промисловість переходить із високорозвинених країн у менш розвинені: такі самі процеси відбуваються у цукровій промисловості; зростають навіть обсяги виноробства в окремих менш розвинених країнах за загальної світової стагнації цього виробництва. Пивоварство, майже не розвиваючись у високорозвинених державах, збільшує свої потужності в менш розвинених, у країнах третього світу, СНД і Китаї.

За технічним рівнем серед галузей харчової промисловості вирізняється цукрова, хоча в її складі, особливо в Індії, функціонують і старі підприємства. Але велика частка виробництва цукру припадає на фабричний цукор, на відміну від будь-яких інших видів харчової індустрії, оскільки і виробництво м'яса, й особливо хлібопекарські галузі на 50-60 % своїх обсягів є предметом "домашнього виробництва" за рахунок менш розвинених країн. Значна частка цукру надходить на світовий ринок з країн, що розвиваються, причому серед великих експортерів слід виокремити Бразилію, Кубу, Австралію, ПАР і Таїланд, тоді як європейські країни (Франція, Нідерланди, Німеччина) поступово знижують обсяги виробництва. Великими імпортерами є Росія, США, Японія, деякі європейські країни, Іран. На тростинний цукор припадає 2/3 світового виробництва і лише 1/3 - на буряковий.

Світове виробництво тютюну зосереджене у двох групах країн: високорозвинених, ринок яких не тільки насичений тютюновими виробами, але і скорочується в результаті боротьби з курінням, і менш розвинених країнах, де споживання тютюнових виробів і їх виробництво зростають. "Надлишки" потужностей тютюнової промисловості високорозвинених країн давно вже працюють на ринок цих країн, включаючи й Україну.

Значна частина тютюнових підприємств концентрується або у великих центрах, або в портах ввозу тютюну, що характерно для країн Західної Європи і тих країн, що функціонують на імпортній сировині. У США значна кількість підприємств розміщена в центрах реалізації тютюнових виробів, де ринок тютюну межує з районами із відносно дешевою робочою силою. Робоча сила є досить важливим фактором для розташування тютюнових підприємств.

Найбільший виробник тютюнових виробів - США, після них - Китай та Індія, а з європейських країн особливо значні потужності має Німеччина, де головним центром є Берлін, оскільки в післявоєнні роки саме Західний Берлін мав великі ресурси незайнятої робочої сили. Стрімко зростає тютюнова індустрія в Китаї, як і в багатьох інших країнах, що розвиваються, де рівень споживання ще не досяг максимуму.

Приблизно те саме явище характерне для виробництва вин або випуску горілчаної продукції, так само як і пива. Якщо у високорозвинених країнах виробництво поступово скорочується, то в нових індустріальних країнах не лише істотно зростають обсяги виробництва пивоварної чи горілчаної промисловості, але і розширюється виробництво вина, хоча й незначною мірою.

В останні десятиліття виноробство в країнах Західної Європи зменшилося більше ніж на 10 млн гал (що дорівнює загальному виробництву вин у колишньому СРСР). Проте Італія традиційно посідає перше місце у світі з виробництва виноградних вин - 61 млн гал (1994 p.), друге місце - Франція (67 млн гал). На ці дві країни припадає 40 % світового виноробства, інші країни світу виготовляють 180 млн гал. Серед них у Європі великими виробниками стали Іспанія (15-18 млн гал), Португалія (10-12) і Німеччина (10 млн гал). У Західній півкулі виокремлюються США (20 млн гал) й Аргентина (8-10 млн гал).

У пивоварстві великими виробниками є США, Німеччина, Велика Британія та багато інших західноєвропейських країн, але їх виробництво зростає тільки за рахунок експортного попиту. Лише в Японії, нових індустріальних країнах і в Китаї істотно збільшується виробництво пива; туди ж вивозиться і велика частка європейських надлишків пива.

Загалом тенденція розвитку харчової промисловості в менш розвинених країнах повторює тенденції розвитку, властиві високорозвиненим країнам. Однак у харчовій промисловості високорозвинених країн істотно зростає виробництво різних напівфабрикатів. Саме ці галузі на сьогодні є лідерами в розвитку харчової промисловості високорозвинених країн, а "класична" харчова промисловість, включаючи хлібопекарство, поступово згортається. Водночас у країнах, що розвиваються, збільшуються обсяги виробництва консервної промисловості, орієнтованої на покупців високорозвинених країн, куди постачають численні фруктові консерви, менше м'ясні та рибні вироби.

Рибальство і використання інших біоресурсів моря

Ці види господарської діяльності належать до найдавніших занять людства. У розвинених країнах, де є традиційні варіанти рибного промислу, відповідно зберігається розміщення високотехнологічних переробних виробництв. У країнах, що розвиваються, використовуються переважно кустарні методи виробництва риби та морепродуктів, копчення, в'ялення і сушіння риби, що не потребують великих витрат. Власне сушена риба для населення багатьох тропічних країн - найдешевше джерело білків тваринного походження. Однак галузь не реалізує достатньою мірою свої можливості для одержання цінних видів продукції.

"Золоте століття" рибальства світу припадало на 1948- 1968 рр., коли світовий улов щорічно збільшувався в середньому на 2,5 млн т, а за темпами зростання досягав 6 %. На розвитку галузі відобразилося й те, що в зоні найінтенсивнішого промислу - у північній частині Атлантики - різко скоротилися операції вилову в період Другої світової війни, внаслідок чого біоресурси встигли відновитися. У наступні роки технічні інновації на траулерному флоті та введення в експлуатацію нових суден дали змогу в основному лише компенсувати ті втрати, що були спричинені надмірною експлуатацією в 1948-1968 рр. багатьох традиційних об'єктів промислу: тріски, оселедця, анчоусів, камбали, морського окуня, лосося. Надлишкове навантаження на біоресурси відчувається вже у тих прибережних акваторіях, де в рибному господарстві дотримуються традиційних способів вилову із застосуванням архаїчних знарядь. Частково причиною виснаження рибних запасів у таких випадках є демографічний фактор: у країнах, що розвиваються, населення рибацьких сіл практично має мало шансів знайти собі інші джерела існування, крім традиційного.

Середньорічний приріст вилову риби знизився в 70-80-х роках в абсолютному вираженні до 0,5 млн т у рік, а у відносному

- до 2,5 %. Нині продукція галузі майже наблизилася до 100 млн т (у тому числі приблизно 1/10 добувають у прісних водах). З них риба, насамперед оселедцеві й тріскові її види, становить приблизно 90 %, причому в перспективі можливе скорочення цієї частки. Решта вилову припадає на безхребетних - молюсків і ракоподібних - та меншою мірою на водорості. Майже половину вилову здійснюють у басейні Тихого океану, на берегах якого розташовані країни, що лідирують у розвитку галузі. Це насамперед Китай і Японія з річним видобутком понад 10 млн т. Наступні позиції з показником понад 5 млн т посідають Перу і Росія, що успадкувала від СРСР потужний траулерний флот. Найінтенсивніше біоресурси океану експлуатуються в Північній Атлантиці, де рибний промисел є основою економіки деяких європейських країн, зокрема Норвегії, а нині особливо Ісландії.

 
<<   ЗМІСТ   >>