Форми контролю

Відповідно до форм навчання на практиці вирізняють такі форми контролю: індивідуальний, груповий, фронтальний, взаємний, самоконтроль.

• 1. Індивідуальний контроль. Під час індивідуального контролю кожен студент одержує своє завдання, яке він повинен виконати без сторонньої допомоги. Така форма контролю доцільна у випадку, якщо потрібно з'ясувати індивідуальні знання, здібності й можливості окремих студентів. Вона завжди планується: викладач окреслює коли, кого, з якою метою запитати та які для цього використовувати засоби.
• 2. Груповий контроль. У процесі проведення такого контролю група тимчасово поділяється на кілька підгруп (від 2 до 10 студентів) і кожній підгрупі дається перевірочне завдання. Залежно від мети контролю групам пропонують однакові або різні завдання. Групову форму контролю застосовують насамперед з метою узагальнення і систематизації навчального матеріалу.
• 3. Фронтальний контроль. При фронтальному контролі завдання пропонуються всій групі. У процесі цього контролю вивчається правильність сприйняття й розуміння навчального матеріалу, розкриваються слабкі сторони у знаннях студентів, виявляються недоліки, прогалини, помилки в роботах і відповідях студентів. Це дає змогу викладачу вчасно визначити заходи щодо їх подолання й усунення.
• 4. Взаємний контроль. Роль взаємного контролю якості й ефективності навчальної діяльності важко переоцінити. Він сприяє виробленню таких якостей особистості, як чесність і справедливість, колективізм. Взаємний контроль допомагає також викладачу здійснювати перевірку знань студентів/учнів. Взаємна перевірка знань значно активізує діяльність студентів, підвищує інтерес до знань і навіть викликає у них зацікавлення.
• 5. Самоконтроль. Звичайним способом організації самоконтролю у процесі навчання, наприклад математиці, є надання відповідей на поставлені завдання. Деяким студентам у разі складності завдань цілком достатньо звіритися з остаточним результатом. Іншим потрібно дати проміжні відповіді. Це допомагає їм самостійно виконувати навчальні завдання навіть у той момент, коли в них ще не вироблені тверді навички.

Серед навчальних завдань, що стимулюють самоконтроль у роботі студентів, використовуються завдання з програмованим контролем. Такі завдання дають змогу збільшити інтенсивність самостійної навчальної роботи студентів, зручні для організації фронтальної роботи і колективного обговорення індивідуально одержаних результатів.

Послідовно працюючи над формуванням умінь, пов'язаних з контролем і самоконтролем, можна домогтися помітних результатів.

Методи контролю

Серед методів контролю виокремлюють: усну перевірку, перевірку письмових робіт, перевірку практичних робіт та методи машинного контролю.

Усна перевірка. Усна перевірка організовується по-різному, залежно від її мети і змісту матеріалу, що перевіряється. Серед цільових настанов перевірки можна визначити такі: перевірити виконання домашнього завдання, виявити підготовленість студентів до вивчення нового матеріалу, перевірити ступінь розуміння й засвоєння нових знань. Залежно від змісту вона проводиться за матеріалом попереднього уроку чи за окремими розділами й темами курсу.

Методика усної перевірки містить дві основні частини: а) складання перевірочних запитань та їх постановка; б) відповідь студентів на поставлені запитання. Складання перевірочних запитань і завдань - важливий елемент усної перевірки. Якість запитань визначається їхнім змістом, характером розумових дій, що виконуються студентами при відповіді, а також словесним формулюванням. Під час складання запитань завжди зважають на те, що перевіряти слід знання, які є основними в курсі, відносно важко засвоюються студентами або необхідні для успішного засвоєння подальших розділів і тем курсу. На добір запитань впливає вид перевірки: для уточнення змісту запитань для поточної перевірки необхідний аналіз зв'язків досліджуваного матеріалу з раніше пройденим, а для тематичної і підсумкової перевірки - виокремлення провідних знань і способів оперування ними. Усну перевірку вважають ефективною, якщо вона спрямована на виявлення свідомого сприйняття знань й усвідомленого їх використання, якщо вона стимулює самостійність і творчу активність студентів.

Якість запитань визначається характером розумових дій, що виконують студенти при відповіді на запитання. Тому серед перевірочних завдань вирізняють запитання, які активізують пам'ять (на відтворення вивченого) та мислення (на порівняння, доказ, узагальнення), розвивають мовлення. Велике значення мають проблемні запитання, що змушують застосовувати здобуті знання у практичній діяльності. Якість усної перевірки залежить від добору, послідовності і постановки запитань. По-перше, кожне запитання має бути спрямованим на певну мету й логічно завершеним, а по-друге, має бути стиснутим, лаконічної і точним.

Другим складником усної перевірки є відповідь студента на запитання. У дидактичній літературі виокремлюють дві умови якісного виявлення знань:

• 1) студенту ніхто не заважає (викладач та група коментують відповідь потім);
• 2) створюється обстановка, що забезпечує найкращу роботу інтелектуальних сил студента.

Переривати студента можна тільки в тому разі, якщо він не відповідає на запитання, а відхиляється від теми. Під час оцінювання відповіді студента звертають увагу на правильність і повноту відповіді, послідовність викладу, якість мовлення. Прийоми усної перевірки використовуються на різних етапах заняття. Вибір тих чи інших прийомів багато в чому визначається метою і логікою заняття.

Перевірка письмових робіт. Другим широко застосовуваним методом контролю в навчанні є перевірка письмово-графічних робіт. У процесі навчання цей метод передбачає проведення контрольних робіт, творів, письмових заліків, лабораторних робіт. Подібні роботи можуть бути як тривалими, так і короткочасними. Цей метод має свої якісні особливості: більша об'єктивність порівняно з усною перевіркою, охоплення потрібної кількості тих, кого перевіряють, економія часу.

Застосування письмових робіт використовується для: перевірки знання теоретичного матеріалу; уміння застосовувати його під час виконання вправ; контролю сформованих навичок.

Одним із часто використовуваних методів проведення письмових робіт є тестування. Тест є завданням, що має еталон повний і правильний метод виконання заданої діяльності за всіма операціями з визначенням серед них суттєвих.

Є такі види тестів:

• - тести на впізнання, що вимагають від студентів вказати, чи належить зазначений об'єкт (явище) до об'єктів (явищ) цього виду;
• - тести на розрізнення ("вибіркові" тести); у них необхідно вибрати правильну відповідь з декількох запропонованих. Вирішення тесту має виконуватися простим оглядом варіантів відповіді, щоб не було необхідності відтворювати в пам'яті інші знання;
• - тести, що перевіряють успішність засвоєння матеріалу на рівні відтворення і виконання типових дій;
• - тести-підстановки, в яких навмисно пропущено істотний елемент тексту (формула, фраза, слово тощо);
• - конструктивні тести, в яких на відміну від тесту-підстановки не міститься ніякої допомоги тим, хто навчається. Наприклад, "сформулюйте закони поширення світла";
• - типові задачі - завдання, умови яких дозволяють одразу застосувати відомий алгоритм для її вирішення;
• - тести, що дозволяють діагностувати оволодіння знаннями студентами на рівні вміння використовувати їх у нешаблонних ситуаціях.

Однак, незважаючи на всі переваги методу тестування, він має і серйозні недоліки: складання тестів вимагає дуже великих затрат часу і високої кваліфікації укладачів; тести не завжди дають змогу виявити мотиви вибору, глибину мислення, самостійність суджень студентів.

У ході письмових робіт виокремлюють чотири основні етапи, яким треба приділяти увагу: підготовка, організація, проведення, аналіз результатів. Під час підготовки потрібно визначити мету перевірки, відібрати зміст об'єктів перевірки, скласти перевірочні завдання. У процесі організації перевірочної роботи студентам повідомляється, які завдання призначені для них, як назвати роботу, як її оформити, час, відведений на виконання. При цьому необхідно стежити за самостійністю виконання роботи кожним студентом. Аналіз відповідей студентів ефективний тоді, коли він проводиться за визначеними схемами (схемами поелементного аналізу). Ретельно проведений аналіз дозволяє глибоко вивчити прогалини у знаннях і навчальні досягнення окремих студентів, виокремити типові помилки й основні утруднення студентів, вивчити причини їх появи і намітити шляхи їх усунення.

Перевірка практичних робіт. За допомогою цього методу одержують дані про вміння студентів застосовувати одержані знання в ході розв'язання практичних задач, користуватися різними таблицями, формулами, креслярськими і вимірювальними інструментами, приладами тощо. Викладач одержує звіт студента, в якому наведено тільки результат чи схематично описаний план практичної роботи та її результати. Це дещо ускладнює перевірку й оцінку кожної дії студента. Тому на практиці в перевірочному завданні наводиться алгоритм його виконання, що дає змогу перевірити правильність дій студента. Усі роботи перевіряються, але оцінюються по-різному: за результатами оглядових робіт оцінки виставляються в журнал; за результатами тренувальних робіт можна виставити лише позитивні оцінки.

Усі розглянуті методи контролю належать до безмашинних засобів перевірки засвоєння навчального матеріалу.

Машинні засоби перевірки. Для контролю знань студентів також використовують персональний комп'ютер. Програми для контролю можуть бути декількох видів: контрольні, навчально-контрольні і програми-тренажери.

Використання комп'ютера для контролю знань, умінь та навичок студентів має деякі переваги:

• 1. Однотипні завдання друкуються в будь-якій кількості неповторюваних варіантів.
• 2. Варіанти, створені за допомогою комп'ютерних програм, перевіряються значно швидше, тому що комп'ютер може надати відповіді до кожного завдання.
• 3. Комп'ютерні типові завдання зручні для відпрацьовування необхідних навичок з відстаючими студентами (викладач не витрачає час на підбір однотипних завдань для відпрацьовування визначених навичок).
• 4. Студенти зі значним інтересом працюють із такими завданнями.

Систематичний контроль знань та вмінь студентів - одна з основних умов підвищення якості навчання. Викладач у своїй роботі має використовувати не тільки загальноприйняті форми контролю (самостійна і контрольна роботи, усне опитування і т. ін.), а й систематично винаходити, упроваджувати свої засоби контролю. Уміле володіння викладачем різними формами знань і вмінь сприяє підвищенню зацікавленості студентів у вивченні предмета, попереджає відставання, забезпечує активну роботу кожного студента.