Технологія роботи соціального педагога в сім'ї

1. Консультація. Перший прихід соціального педагога в сім'ю. Прийняття рішення про домашню форму навчання. Отримання згоди матері чи будь-кого з дорослих членів сім'ї зайняти активну позицію з метою допомоги дитині. Усвідомлення ними консультативних функцій сімейного педагога. Домовленість про відвідування матір'ю чи батьком занять в адаптаційній групі (без дитини), про знайомство з батьками інших дітей, які в подібній ситуації уже побачили вихід і сформували в собі готовність допомогти своїй дитині.

Стосовно дитини оптимальна позиція - гість, який підкоряється законам, що панують у домі, і визнає право за дитиною не вступати з незнайомою людиною в контакт. Поряд із цим-демонстрація зацікавленості дитиною і готовності вступити з нею в контакт у будь-якій формі спілкування.

• 2. Наступні відвідини. Низка ігор-знайомств без дидактичних цілей. Установлення контакту з дитиною. Уточнення уявлень про структуру дефекту, прогнозування можливих напрямів роботи. Вивчення взаємин між дорослими в сім'ї. Аналіз способів вирішення сімейних проблем. Початок формування навичок спілкування батьків з дитиною. Початок спільного з батьками дослідження дитини. Для налагодження гри ініціативу залишати за дитиною. Пропозицію погратися приймати у будь-якій формі. Спостерігаючи за грою дитини, виявляти інтерес до неї, її діяльності та іграшок. За умови відсутності в дитини цікавості до гри розпочати гру самому, запрошуючи вихованця своєю поведінкою чи запитанням, начебто зверненим до самого себе. Аналіз поведінки дитини у процесі вільної гри. Вивчення на основі спостереження пізнавальної діяльності, емоційного і мовного розвитку дитини. Визначення тривалості інтересу дитини до іграшок, рівня гри (від неадекватних маніпуляцій до елементів сюжетно-рольової гри, що засвідчує рівень розвитку уяви), рівня мовного розвитку (від звуконаслідування до розгорнутої фрази), готовності до співробітництва з дорослим.
• 3. Заняття у формі сюжетно-рольової гри. Серцевина роботи сімейного педагога. Ціль - розвиток пізнавальної активності дитини, створення умов для розвитку пізнавально-дослідницької діяльності.

Навчання дитини сюжетно-рольовій грі у такій послідовності: а) навчання найпростішим діям з іграшками, формування емоційного ставлення до них; б) перехід від маніпуляцій з іграшками до процесуальних, а пізніше і до предметно-ігрових дій; в) зв'язування кількох ігрових дій у "ланцюжок" з метою розуміння послідовності цих дій; г) навчання простої сюжетної гри; ґ) взяття дитиною на себе ролі, найближчої і найкраще знайомої їй.

Навчання дитини у процесі сюжетно-рольової гри на основі принципів недирективної педагогіки. Визнання за дитиною права на активну позицію та співтворчість із дорослим. Організація пізнання дитиною навколишнього світу та засвоєння й привласнення нею суспільного досвіду способами: а) наслідування у процесі спільної з дорослим гри; б) роботи за зразком (наслідування результатів дій дорослого на основі відповідного аналізу і планування); в) підкріплення та інтерпретації спонтанних дій дитини (виділення дорослим значимих з боку його огляду дій із низки інших своєю увагою та емоційною реакцією); г) діалогу (вербального і невербального).

• 4. Заняття у формі дидактичних ігор. Цілі: навчальна та ігрова. Дотримування чіткішої, ніж у сюжетно-рольовій грі структури. Індивідуальний підбір гри на основі вивчення актуальних можливостей дитини, зони її найближчого розвитку, структури дефекту.
• 5. Включення дитини в адаптаційну групу. Виявлення готовності дитини увійти в групу (заняття один-два рази в тиждень, склад групи різновіковий з різним ступенем дефекту, присутність на заняттях груп батьків). Виховання терпимості дітей одне до одного. Формування навичок спілкування.

Перехід від одного етапу роботи з дитиною до другого залежить від готовності до цього самої дитини. Дослідник Г.Л.Лендрет, який практикує ігротерапію з дітьми, для визначення змін у дитині, які вказують на необхідність її переходу від одного етапу до другого, пропонує таке правило фіксації цих змін: "Шукайте те, що трапляється вперше". Як стверджують дослідники роботи сімейного педагога В.Юртайкін та П.Жиянова, нове може з'явитися не тільки і навіть не стільки на занятті, але й в інший час і іншому місці. Наприклад, у дитини з'явилися друзі або вона щось самостійно відшукала вдома. Перше засвідчує готовність увійти в дитячий колектив, друге говорить про поліпшення орієнтування, пам'яті, пошукової діяльності, зрослої самостійності. Як правило, за таких умов у батьків поступово народжується надія на те, що у майбутньому їхня дитина зможе жити серед людей повноцінним життям.

Належній соціалізації дітей у ранньому дитячому та дошкільному віці багато уваги приділяють у розвинутих західних країнах. Наприклад, відомий німецький лікар Т.Хельбрюгге, який представляє соціальну педіатрію як медичну науку про взаємозв'язок дитини з навколишнім мікро- і макросвітом, вважає, що головною небезпекою для розвитку дітей є не порушення нормального харчування чи інфекційні хвороби, а психосоціальні негаразди, діагноз яких "соціоз", що означає хворобливе спілкування, порушення прив'язаності до близьких людей, нездатність до тривалої емоційної прив'язаності, агресія, провокації у вигляді намагання викликати агресію оточуючих стосовно самого себе.

Огляд можливостей повноцінної соціалізації особистості в ранньому дитинстві та довкіллі дає можливість дійти таких висновків:

• 1. Пренатальний період-повноцінний період поряд із іншими періодами постнатального життя людини.
• 2. Для повноцінної соціалізації дитини в ранньому дитинстві та в довкіллі найважливішим є вчасне використання для навчання, виховання та розвитку сензитивних періодів (Л.С.Виготський).
• 3. Розвивальне середовище для дітей поряд з іграшково-навчальним спрямуванням слід цілеспрямувати на працю.
• 4. Дитина, будучи позбавлена своєчасної і повноцінної соціалізації в дошкільному дитинстві, приречена на низькі темпи розвитку та величезні затрати сил і часу на цей розвиток у дорослому віці.
• 5. Принцип глобалізації завдяки його природовідповідності людському світосприйняттю-одна з найважливіших методологічних основ не лише в навчанні, а й у повноцінній соціалізації особистості, оскільки з найраніших років здатний привчати до цілісного світобачення, цілісного мислення та цілісної дії.
• 6. Головною небезпекою для розвитку дитини є не інфекційні хвороби, а психосоціальні негаразди, діагноз яких є предметом дослідження соціальної педіатрії.