Повна версія

Головна arrow Право arrow Адвокатський іспит

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Протокол про адміністративне правопорушення

Уповноважена особа складає протокол про вчинення адміністративного правопорушення, однак законодавством України передбачено випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається (ст. 258 КпАП). Ст. 255 КпАП України встановлює перелік осіб, які мають право складати протоколи про адміністративне правопорушення.

Якщо складання протоколу є обов'язковим, а скласти його на місці вчинення правопорушення неможливо, порушника може бути доставлено в міліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охорони громадського порядку працівником міліції.

Залежно від особи порушника (спеціальний суб'єкт) та від об'єкту посягання закон встановлює перелік осіб, які мають право здійснювати доставлення правопорушника. Закон детально регламентує перелік питань, які складають зміст протоколу про адміністративне правопорушення. Ст. 255 КпАП лише формально відповідає вимогам частини 2 ст. 19 Конституції України і передбачає лише в деяких пунктах право конкретних посадових осіб складати протокол: громадський лісовий інспектор (п. 6 ч. 2 ст. 255); державний виконавець (п. 6 ч. 1 ст. 255); секретар судового засідання або суду (п. 7 ч. 1, ст. 255) тощо.

Протокол, який складений не уповноваженою особою, не може мати загалом юридичних наслідків. Тому в кожному конкретному випадку слід звертатися до підзаконних актів, які передбачають функціональні обов'язки і права державних службовців. Відповідно до Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення складати протоколи про адміністративні правопорушення мають право уповноважені на це посадові особи територіальних і транспортних органів і підрозділів внутрішніх справ.

Протокол про адміністративне правопорушення не матиме юридичної сили, якщо він не підписаний передбаченими законом особами (ст. 256 КпАП). У разі відмови особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу, в ньому робиться про це запис (ч. 4 ст. 256 КпАП), залучаються поняті. При складанні протоколу порушнику роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені ст. 268 КпАП, про що робиться відмітка у протоколі (ч. 5 ст. 256 КпАП).

Адміністративне затримання. Органи, які правомочні його здійснювати. Строки затримання. Відмежування від адміністративного арешту та затримання і арешту за кримінально-процесуальним законодавством. Застосування примусу та вогнепальної зброї при затриманнях. Закон України "Про міліцію"

Адміністративне затримання - примусове короткострокове обмеження свободи дій і пересування особи, що вчинила адміністративне правопорушення, яке застосовується з метою припинення, запобігання адміністративному правопорушенню, коли вичерпані інші заходи впливу на порушника.

Ст. 262 КпАП містить перелік органів (посадових осіб), які правомочні здійснювати адміністративне затримання. Важливим засобом самозахисту особи є відмова від будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника (ч. 1 ст. 63 Конституції України, ч. 6 ст. 5 Закону України "Про міліцію").

Закон України "Про міліцію" передбачає підстави адміністративного затримання особи (абз. 6 п. 5 ст. 11 із змінами, внесеними, згідно із Законами № 2484-12 від 19.6.1992, № 762-Г/ від 15.05.2003, №2322-ІУ від 12.01.2005). Протокол про адміністративне затримання особи, яка вчинила правопорушення, складається відповідно до ст. 261 КпАП. Ч. 5 ст. 5 Закону України "Про міліцію" покладає на її співробітників обов'язок здійснення відповідних дій, пов'язаних з адміністративним затриманням особи, і відповідних дій при затриманні, арешті (взятті під варту) (ч. 8 ст. 5 Закону України "Про міліцію"). Порядок здійснення кримінально-процесуального затримання регулюється ст. 106 Кримінально-процесуального кодексу України.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з її родичів, а в разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків негайно повідомляє також і відповідний розвідувальний орган.

За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним.

Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених Законом України "Про міліцію" від 25 грудня 1990 р. Усі положення чинного законодавства щодо порядку і підстав застосування спеціальних засобів і вогнепальної зброї, які стосуються органів внутрішніх справ, належать і до інших органів Військової організації держави: Збройних Сил України, Служби безпеки України, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військових підрозділів Міністерства України з надзвичайних ситуацій, інших збройних формувань, які створюються згідно з Конституцією України.

Застосування заходів фізичного впливу. Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов'язків. Органам міліції заборонено використовувати фізичний та психологічний тиск для забезпечення проведення контролюючими органами планових та позапланових перевірок суб'єктів господарської діяльності.

Застосування спеціальних засобів. Аналіз ст.ст. 12-14 Закону України "Про міліцію", а також постанови Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1991 року №49 дає змогу стверджувати, що під спеціальними засобами слід розуміти предмети, речовини, пристрої, службові тварини, які є на озброєнні та застосовуються посадовими особами Військової організації держави для забезпечення охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю, виконання інших, покладених законом, функцій. Повний перелік спеціальних засобів, а також правила їх застосування встановлюються Кабінетом Міністрів України за висновком Міністерства охорони здоров'я України і Генеральної прокуратури України і публікуються в засобах масової інформації.

Посадові особи можуть застосовувати силу тільки у випадку крайньої необхідності і у тій мірі, в якій це вимагається для виконання їхніх обов'язків (ст. З Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку (Резолюція 34/196 Генеральної Асамблеї ООН від 17.12.1979). Рішення про застосування спеціальних засобів приймає службова особа, відповідальна за забезпечення громадського порядку, або керівник конкретної спеціальної операції.

Застосування вогнепальної зброї. Працівники міліції та інших правоохоронних органів мають право застосовувати вогнепальну зброю тільки як крайній захід. Застосуванню табельної вогнепальної зброї має передувати попередження про намір її використання, якщо це дозволяють чітко визначені обставини.

 
<<   ЗМІСТ   >>