Повна версія

Головна arrow Історія arrow Історія сучасного світу

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Зміни у державно-політичних системах

Треба запам'ятати, що з 1945 р. в Європі на зміну самопроголошеним урядам (основа їх - партії, які брали участь у Русі Опору) приходять коаліційні уряди. Взагалі післявоєнні уряди були політично різноманітні, хоча спочатку у багатьох країнах їх основу складали блоки комуністів і соціалістів. Причинами утворення таких урядів були: 1) участь лівих сил в Русі Опору; 2) зростання ліворадикальних настроїв у кінці війни.

Проте консенсус був досягнутий не в усіх країнах. Так, у Польщі через протиріччя всередині Руху Опору почалася громадянська війна. Там боротьбу проти уряду вело підпілля "Воля і Незалежність" - (ВІН), яке було зв'язане з емігрантським урядом у Лондоні. Військові сутички продовжувалися до 1948 р. Паралельно з цією боротьбою свою війну проти поляків на території Польщі вели загони УПА і німецьких партизан ("вервольф").

Громадянська війна відбулася і у Греції, де боротьбу з урядом вів ЕЛАС (Народно-визвольна армія Греції), пов'язаний з комуністами. Особливо жорстокими були бої партизан з урядовими військами у 1947-1949 рр.

Крім того, у післявоєнний період зберігалися фашистські режими у Португалії та Іспанії. Однак у цілому, в Європі у 1945-1948 рр. утвердились демократичні режими. Хоча у Східній Європі процеси демократизації були призупинені впливом радянської політики.

Ряд дослідників вважають, що у Східній Європі післявоєнного періоду намітилося два напрямки: "промосковський" і "національний". Як зазначалось, для зміцнення соціалістичного ("промосковського") впливу у 1949 р. було створено Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), яка повинна була координувати економічне співробітництво. Проте не всі країни Східної Європи увійшли до соціалістичних блоків. Так, у результаті особистого конфлікту між Сталіним і Тіто відбувся розрив відносин між СРСР і Югославією. Югославія обрала свій шлях розвитку, у тому числі стала одним із засновників Руху неприєднання.

Після смерті Й. Сталіна, коли дещо змінилась політика СРСР, активізується опозиція у ряді країн соціалістичної співдружності: відновлюють роботу різні партії і рухи, поступово послаблюється авторитет компартій.

Найбільш слабкою ланкою виявилася Угорщина. Улітку 1956 р. прем'єр-міністром країни став Імре Надь, який розпочав лібералізацію країни, заявив про вихід з ОВД (Варшавський договір). Тоді інша частина керівництва на чолі з Яношем Кадаром звернулася за допомогою до СРСР. В Угорщину були введені війська Варшавського договору, які придушили угорське повстання.

Паралельно з угорською кризою розвивалися події у Польщі: весна - літо 1956 р. принесли із собою страйки, особливо гостра ситуація склалася у Познані. Становище ускладнила внутрішньополітична боротьба у ПОРП після смерті її першого секретаря Б. Берута. Лише восени 1956 р. був досягнутий компроміс, і партію очолив В. Гомулка.

Отже, 1956 р. став складним для Східної Європи. Але він також став початком певного реформування соціалістичної системи у бік лібералізації. Починаються амністії, реабілітації, відновлюються дискусії про "моделі соціалізму". Усе це призводить до розмежування сил. Найбільш активно проти старих моделей соціалізму виступила Албанська партія праці на чолі з Е. Ходжою, вийшовши у 60-ті роках з Варшавського договору і РЕВ.

Внутрішньополітична боротьба відбувається і всередині інших компартій Європи.

60-ті роки принесли нові зміни. Внутрішньопартійне протистояння особливо загострюється у Польщі й Чехословаччині

Студентам важливо пам'ятати, що після 1964 р. закінчується так звана "відлига" в СРСР і активізуються консервативні сили. Конфлікт між ліберальним і консервативним напрямками особливо чітко проявився на прикладі криз у Польщі і Чехословаччині.

У Чехословаччині у 1968 р. ЦК КПЧ (Комуністична партія Чехословаччини) очолив новий керівник О. Дубчек, який оголосив побудову "соціалізму з людським обличчям". у країні починається боротьба між "реформаторами" і "ортодоксами". У кінці літа 1968 р. керівництво Варшавського договору приймає рішення про вторгнення у Чехословаччину. Під тиском сили ідеї "празької весни" були придушені. Проте боротьба з прихильниками О. Дубчека продовжувалась до середини 1969 р.

Можна вважати, що після цих подій у багатьох країнах Східної Європи активізувалися процеси неприйняття комуністичних режимів. Тому, щоб якось зменшити напругу, у 60-ті роки XX ст. у цих країнах розпочались економічні реформи. Так, у НДР була введена нова система планування, яка базувалася на госпрозрахунку. у Чехословаччині почалася технічна реконструкція промисловості, і також вводився госпрозрахунок. Болгарія взяла курс на утворення державних господарських об'єднань. Безумовно, усе це дещо поліпшило економічну ситуацію. Однак реформи були не досконалі, вони все одно не надавали повної самостійності підприємствам. Тому так, як і у СРСР, у країнах Східної Європи у кінці 60-70-х років спостерігається період застою, який рано чи пізно мав призвести до справжньої кризи.

 
<<   ЗМІСТ   >>