Повна версія

Головна arrow Туризм arrow Економіка туризму

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Регіональна економіка туризму

Регіональні економічні програми розвитку туризму

Туризм, як відомо, - це складна комплексна система, вплив якої поширюється на різні сектори економіки. Попри це до 90-х років XX ст. багато країн розвивали туризм без будь-якого планування чи аналізу на тлі загальних процесів економічного розвитку суспільства. Як свідчить досвід, це призвело до численних проблем екологічного, економічного і соціального характеру, серед яких деградація навколишнього середовища і втрата національної самобутності, що своєю чергою, зменшило потік туристів і спричинило значні економічні втрати.

Уряди багатьох сучасних країн економіки яких неконкурентоспроможні на світовому ринку розглядають туризм як чи не єдину можливість свого успішного економічного розвитку. Ставлення до туризму як до інструмента розвитку суспільства й економіки базується на його ефективності як ресурсу зайнятості населення збільшення доходів і відновлення втрачених з різних причин природних і культурних ресурсів.

Відомо також, що різні країни і регіони різняться рівнем економічного розвитку: одні з них процвітають, у той час як інші будь-що намагаються стримати процес суспільного й економічного падіння. В останньому випадку матеріальне і духовне середовище суспільства найчастіше перебувають у занепаді, і туризм (як ніколи раніше) стає потенційно привабливою заміною підприємств виробничих і інших сфер бізнесу. Завдяки цьому усі країни, які володіють розвиненою індустрією туризму, дійшли розуміння того, що планування туризму становить основу його цивілізованого розвитку.

Однак, перш ніж почати вивчення й аналіз принципів планування туризму, нагадаємо що таке планування туризму, яке детальніше розглядалося у шостому розділі.

Найвідоміший американський фахівець і міжнародний консультант у сфері планування туризму Едвард Інскіп визначив це поняття як організацію майбутнього для досягнення низки визначених цілей і задач.

Уперше про необхідність і важливість планування туризму було заявлено в Гаазькій декларації з туризму, прийнятій у квітні 1989 р. у Гаазі. Міжпарламентська конференція з туризму оголосила Гаазьку декларацію інструментом міжнародної співпраці і закликала парламенти уряди, державні і приватні організації, асоціації й установи, що відповідають за туристичну діяльність, професіоналів у сфері туризму, а також самих туристів ретельно враховувати її принципи в тій формі, у якій вони викладені в декларації, і грунтуватися на них у своїй діяльності.

Гаазька декларація уперше визначила необхідність вжиття заходів, спрямованих на те, щоб туризм став частиною комплексного плану розвитку країни поряд з іншими пріоритетними секторами: сільським господарством, промисловістю, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням тощо. Отже, туризм був офіційно названий галуззю, якій держави повинні приділяти таку ж увагу, як і іншим видам соціально-економічної діяльності.

У цій декларації визначається необхідність вживання ефективних заходів для "...сприяння комплексному плануванню туристичного розвитку на основі концепції стійкого розвитку, а також визначено, що туризм повинен плануватися державною владою за участі туристичної індустрії на комплексній і послідовній основі з урахуванням всіх аспектів цього явища".

Тепер вже стало очевидним і прийнятним на міжнародному рівні не тільки те, що планування і контроль розвитку туризму є обов'язковою основою забезпечення його успішного розвитку, а й те, що підходи до планування туризму, визначення його ролі і місця в розвитку країни чи регіону повинні розглядатися в межах широкого контексту суспільного економічного розвитку.

Важливість планування туризму підтверджується і тим, що офіційним основним пріоритетом діяльності Всесвітньої туристичної організації (ЮН ВТО), найбільш авторитетної в сфері туризму міжнародної міждержавної організації у світі, є надання практичної допомоги країнам щодо вироблення стратегії планування туризму, туристичної політики, розвитку туризму з урахуванням специфіки регіону, зв'язку туристичної галузі з національною економікою, оцінки перспектив розвитку туризму.

Планування туризму, спрямоване одночасно на уникнення негативних впливів, виконання завдань розвитку суспільства, слід здійснювати, як уже згадувалося, згідно з принципами так званого стійкого розвитку. Уперше визначення і концепція стійкого розвитку були запропоновані в доповіді Всесвітньої комісії з навколишнього середовища і розвитку 1987 р., представленому і схваленому на Генеральній асамблеї ООН.

Після Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, що відбулася у Ріо-де-Жанейро в червні 1992 р., ідея стійкого розвитку остаточно утвердилася і набула поширення. Згідно з визначенням, "стійким розвитком називається процес, у межах якого розвиток відбувається без заподіяння збитків ресурсам і їх виснаження, що і робить розвиток можливим. Це, як правило, досягається або таким керуванням ресурсами, за якого вони можуть відновлюватися з тією швидкістю, з якою використовуються, або ж переключенням з повільно поновлюваних ресурсів на швидко-відновлювані. За такого підходу ресурси можуть бути використані як майбутнім, так і сучасним поколіннями".

У процесі розробки регіональної програми розвитку туризму (зокрема на концептуальному етапі) обліку підлягає вся сукупність внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) факторів, що визначають пріоритети і перспективи розвитку туризму на конкретній території.

До внутрішніх факторів, що безпосередньо впливають на ефективність туризму, належать: рівень розвитку інфраструктури туризму; ступінь готовності населення подорожувати в будь-яку пору року; номенклатура пропонованих населенню видів туризму і робота з різними ринковими сегментами попиту; кадрове забезпечення туристичного бізнесу; наявність структур, що оптимізують діяльність турфірм і прав, що забезпечують захист, мандрівників.

Зовнішні фактори:

  • 1. Фактори, що визначають туристичний потенціал регіону і його атрактивність:
    • - природно-географічні і кліматичні умови;
    • - історико-культурний потенціал.
  • 2. Фактори, що впливають на туризм побічно:
    • - соціально-демографічні;
    • - соціально-економічні і політичні;
    • - науково-технічні фактори;
    • - соціально-культурні фактори.

Перелічені фактори можуть впливати на розвиток туризму як позитивно, так і негативно. Розвиток туризму можуть гальмувати такі фактори, як економічні кризи, мілітаризація економіки, зростання зовнішньої заборгованості, політична нестабільність, зростання цін на предмети споживання, безробіття, страйки, криміногенна ситуація, фінансова нестабільність (інфляція, стагнація валют), скорочення обсягів особистого споживання, несприятлива екологічна ситуація, жорсткість візових формальностей і митних правил, зниження квот обміну валют та ін.

Своєю чергою, розвиток туризму в регіоні може сприяти поліпшенню загальної економічної ситуації - за рахунок створення нових робочих місць, залучення в господарський обіг додаткових матеріальних ресурсів, будівництва нових об'єктів туризму, залучення інвесторів, збільшення товарообігу.

Розробка регіональної програми розвитку туризму передбачає послідовне вирішення низки завдань, кожному з яких передує етап проектування.

На першому етапі всебічно аналізують внутрішні і зовнішні фактори, визначають стан і перспективи галузі. Основне завдання цього етапу - маркетинговий аналіз туристичних ресурсів території, насамперед рекреаційних, до яких належать природні й антропогенні геосистеми, явища природи, артефакти, що мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані для організації відпочинку й оздоровлення визначеного контингенту людей у фіксований час за допомогою конкретної технології і наявних матеріальних можливостей.

Предметом такого аналізу є природні умови, історико-культурні ресурси, матеріально-технічні ресурси туризму, географічне положення, екологічний стан території, соціально-економічна ситуація в регіоні.

Другий етап розробки регіональної програми полягає у визначенні перспективності розвитку туристичної галузі і передбачає:

  • - аналіз реального і потенційного попиту в регіоні з боку місцевого населення, мандрівників із прилеглих регіонів, віддалених територій своєї країни, а також іноземних туристів;
  • - виявлення переваг і недоліків регіону порівняно з іншими регіонами країни й інших країн;
  • - визначення пріоритетних туристичних потоків з оцінкою можливих соціально-економічних наслідків розвитку туризму;
  • - розробку "сценарію" розвитку регіону і його складових як туристичних центрів.

Туристична спеціалізація району визначається, насамперед за провідною групою туристичних ресурсів. За цим критерієм туристичні райони поділяють на природно-атрактивні; етнографічно атрактивні; історико-культурно-атрактивні; економічно атрактивні; комплексно-атрактивні.

За "туристичною спеціалізацією" розрізняють такі типи районів:

  • - райони пізнавального чи екскурсійного туризму;
  • - райони рекреаційного чи оздоровчого туризму;
  • - райони наукового туризму;
  • - райони фестивального туризму (з його підрозділами);
  • - райони релігійного туризму;
  • - райони ностальгічного туризму;
  • - райони ділового туризму;
  • - райони сільського туризму;
  • - райони комплексного туризму.

За критеріями туристично-рекреаційного потенціалу, розроблена типологія населених пунктів, включає:

  • - міста, що сформувалися як рекреаційні центри завдяки сприятливому клімату, наявності історико-культурних і природних об'єктів, що мають розвинену інфраструктуру і привабливі для мандрівників;
  • - міста, що мають достатній туристично-рекреаційний потенціал (об'єкти природно-культурної спадщини, сприятливий клімат тощо), але не є центрами масового туризму через слабку інфраструктуру і відсутність привабливого іміджу;
  • - поселення, що володіють значним рекреаційним потенціалом, розвиток якого блокувався вираженою промисловою спрямованістю, але переживають економічну кризу внаслідок вичерпання сировинних ресурсів, закриття підприємств та ін.;
  • - міста, які володіють визначеним туристично-рекреаційним потенціалом і мають виражену промислову орієнтацію;
  • - поселення, виникнення яких пов'язано з явищами й об'єктами релігійно-культового характеру (храмами, монастирями, життям і діяльністю видатних людей тощо);
  • - нові міста, що виникли навколо підприємств і наукових установ, які мають сприятливі природні умови і розвинену інфраструктуру;
  • - міста чи сільські поселення з агропромисловою чи аграрною орієнтацією, що мають об'єктивні можливості (клімат, екологію, інфраструктуру) для розвитку сільського, екологічного і ділового туризму.

Для визначення ефективності капіталовкладень в будівництво матеріальної бази туризму й оптимального використання туристичних ресурсів застосовується інша класифікація туристичних районів:

  • 1) райони, що володіють величезними туристичними ресурсами, а туризм в них повинний стати домінантною галуззю регіональної економіки;
  • 2) райони, що володіють багатими туристичними ресурсами, але туризм у них повинен розвиватися нарівні з іншими галузями;
  • 3) райони, що володіють туристичними ресурсами, але розвиток туризму в них залежатиме від розвитку інших галузей.

На третьому етапі розробки програми розвитку туризму визначаються:

  • 1) структура, обсяг і якісні характеристики:
    • - місць розміщення туристів;
    • - підприємств обслуговування;
    • - транспортних комунікацій;
    • - підприємств, суміжних з туристичною галуззю;
    • - житла і підприємств сфери обслуговування для працівників туристичної і суміжних галузей;
    • - кадрового корпусу працівників туристичної галузі;
  • 2) обсяг фінансових засобів, необхідних для реалізації програми туристичного розвитку регіону, їх джерела (державний, місцевий бюджет, банківські кредити, комерційний сектор, засоби закордонних фірм та ін.), прогнозовані строки окупності вкладень.

Програми розвитку туризму в регіоні повинні відповідати концепції стійкого розвитку, що заснована на трьох принципах - екологічної, соціально-культурної та економічної стійкості.

Туризм планується на національному, регіональному, місцевому рівнях, а також на рівні планування "дестинацій", чи "територій туристичного розвитку".

Національний і регіональний рівні (довгостроковий і стратегічний рівні планування туризму) передбачають формування державної, республіканської, регіональної чи обласної політики розвитку туризму, законодавчих основ його розвитку, координацію туристичної діяльності як на вітчизняному, так і на міжнародному рівнях, а також аналіз інших елементів, необхідних для розвитку й управління туризмом на стратегічному рівні: створення рекламно-інформаційної системи, що забезпечує пропаганду образу країни чи регіону як сприятливого для туризму, формулювання єдиних засад, професійної підготовки і перепідготовки кадрів для сфери туризму, наукове забезпечення туристичної діяльності та ін.

Першорядною функцією стратегічного туристичного планування є формування національної туристичної політики, яка відіграє ключову роль у визначенні напряму туристичного розвитку і його узгодженні з потребами та інтересами громадян країни. Створення системи управління туристичною політикою також є найважливішим аспектом планування туризму на національному рівні. Іншими важливими завданнями, що звичайно зважуються в закордонній і у вітчизняній практиці на національному рівні, є такі:

  • o стратегічне планування матеріальної бази, за якого визначаються головні об'єкти туристичного показу, регіони туристичного розвитку й основні транспортні артерії;
  • o створення національних стандартів за такими напрямами, як безпека, підготовка кадрів, а в багатьох країнах - й охорона здоров'я.

При цьому слід відзначити необхідність тісної співпраці між різних рівнів державної виконавчої влади, у плануванні туризму. Що успішніше реалізуються національні і регіональні програми туристичного планування, то глибше залучаються в них місцеві муніципальні міські і сільські адміністрації.

Місцевий оперативний рівень планування туризму охоплює більш детальні локальні програми формування і розвитку об'єктів туристичного показу, курортів, рекреаційних територій, різних видів туризму міського, культурного, наукового та інших у масштабах не більших за місто.

На відміну від довгострокового і стратегічного місцевий рівень планування зосереджений на виявленні і вирішенні термінових питань, пов'язаних з конкретними територіями, об'єктами чи послугами, інституціональними елементами. При цьому варто пам'ятати, що розвиток туризму на місцевому рівні повинен узгоджуватися з регіональним і національним розвитком і не суперечити йому за змістом.

Поширений у сучасній закордонній туристичній практиці термін "планування дестинації" (destination planning) часто вживається для визначення планування в масштабах географічного регіону, де надаються необхідні послуги, є визначні пам'ятки, інфраструктура і потенціал для залучення туристів. Цілком залежачи від природи і характеру туристичного розвитку і територіальних аспектів, дестинація може бути регіональною за масштабом, охоплювати безліч рекреаційних територій і міст, або ж може бути локальною. Для позначення дестинації також часто вживається термін "територія туристичного розвитку". Наприклад, дестинацією, чи територією туристичного розвитку, є Анталія в Туреччині, що включає в себе сім сіл і три стародавніх міста. Прикладом вітчизняної дестинації може слугувати Велика Ялта, що охоплює майже весь південний берег Криму (від Алушти до Симеїзу).

Поза залежністю від територіального розміру дестинації її визначальною характеристикою є те, що вона є комплексним простором, який включає в себе достатню кількість засобів розміщення і туристичних визначних пам'яток, туристичну інфраструктуру, а також туристичну громадськість, здатну забезпечити необхідну зайнятість населення в сфері туризму і необхідні транспортні зв'язки усередині дестинації.

Туристичне планування є дуже трудомісткою і складною справою, тому до планування і реалізації будь-якої діяльності в туризмі залучаються люди й організації, спроможні впливати на напрями і результати туристичної діяльності. До них, як правило, належать:

  • o місцеве населення;
  • o сфера бізнесу (іноді навіть не пов'язана з туризмом);
  • o політичні діячі й інші офіційні особи;
  • o професійні об'єднання і громадські організації працівників сфери туризму;
  • o офіційні представники уряду чи адміністрації будь-якого рівня, пов'язані з туристичним законодавством і розвитком.

Представники кожної з перелічених категорій вносять свій особливий внесок, власні знання і пропозиції у загальну справу. їхня участь особлива важливо на ранній стадії процесу планування, вона додає цьому процесу стабільності і, таким чином, зменшує імовірність виникнення проблем у майбутньому з боку тих осіб і організацій, які з різних причинах не брали участі у плануванні туризму на першому етапі.

Туристичне планування - комплексний процес, що залучає до сфери свого впливу безліч людей і організацій з різних областей діяльності. Водночас воно може зазнавати негативного впливу факторів. Це найчастіше трапляється тоді, коли суспільство очікує, що туризм зможе вирішити більшість економічних і соціальних проблем. На жаль, такі очікування найчастіше спостерігаються в країнах і регіонах, що перебувають на стадії економічної депресії, сковані бюджетними обмеженнями, і не отримують урядового фінансування.

Уряди таких країн, не спроможні повноцінно фінансувати розвиток туристичної індустрії, найчастіше залишаються осторонь регулювання туризму, перекладаючи ці функції на приватний сектор. При цьому туристичний бізнес, як правило, побоюється консолідації приватного сектора в галузі і зниження внаслідок цього власної конкурентоспроможності за нестабільної ситуації на ринку.

Водночас, згідно з Гаазькою декларацією: "туризм може бути ефективним засобом сприяння соціально-економічному зростанню країни, якщо вчасно вживати необхідних заходів для того, щоб вирішити актуальні національні завдання і дати можливість національній економіці досягти прийнятного рівня самозабезпечення".

Іноді при плануванні туризму на місцевому рівні доводиться долати зі скептицизм людей, заснований на неможливості одержання ними негайних особистих вигод від туризму. Часто місцеві жителі ставляться до туристичного розвитку насторожено через острах його негативного екологічного впливу. Іноді туристичне планування гальмується через громадські виступи на захист навколишнього середовища.

Крім того, при плануванні туризму доводиться мати справу з різними видами впливів, заснованих на ринковій конкуренції і мінливих технологіях, що є наслідками появи нових дестинацій і змін у вподобаннях туристів.

Однак, як свідчить міжнародний досвід, за відсутності попереднього комплексного планування туризму в туристичних центрах згодом постають проблеми (переважно екологічного і соціального характеру), що стають очевидними насамперед для туристів. Зрозуміло, що за сучасного туристичного ринку, де точиться найжорстокіша конкурентна боротьба, туристи негайно оберуть для себе інші дестинації.

Планування туризму так само, як і планування будь-якого іншого виду діяльності, має на меті досягнення успіху і недопущення чи подолання проблем.

Комплексне планування вимагає часу і може викликати тривалі дискусії і суперечки, через те, що різні політичні партії, урядові й адміністративні структури, місцеве населення відстоюють власні інтереси. Однак загальний зміст планування туризму полягає в тому, щоб визначити його основні напрями і види розвитку, оцінити переваги і недоліки пропонованої концепції розвитку, а також визначити принципи успішного розвитку, тобто досягнення успіху за умови недопущення чи мінімізації проблем до початку дискусій.

Отже, туризм може принести безліч прямих і непрямих економічних вигод лише за ретельного і комплексного планування.

 
<<   ЗМІСТ   >>