Економічний розвиток Китаю

КНР посідає п'яте місце у списку держав із найрозвинутішою економікою і четверте - за обсягами зовнішньої торгівлі. У 2003 р. ВВП Китаю підвищився на 9,1%, рівень ВВП на душу населення вперше перевищив 1 тис. доларів США. За даними Державного статистичного управління КНР від 16 серпня 2006 року, нинішній рівень ВВП на душу населення становить 1740 доларів США.

За темпами економічного, фінансового і технологічного зростання змагатися з Китаєм сьогодні не здатна жодна з розвинутих країн. Англійський тижневик "Економіст" опублікував прогноз, у якому порівняно темпи модернізації деяких країн. Для того щоб збільшити вдвічі середній дохід на душу населення Великої Британії, потрібно 58 років, Сполучених Штатів-47 років, Японії-34 роки, Південної Кореї -11 років, а Китаю - лише 10. Якщо КНР удасться зберегти темпи зростання ВВП на душу населення на рівні 6-7%, то до 2020 р. рівень життя китайців досягне нинішнього рівня Іспанії.

9 лютого 2006 року Китай оприлюднив інформацію про те, щодо 2050 р. в країні не залишиться бідняків. За підрахунками китайських учених, до цього часу мінімальний щомісячний (!) дохід середньостатистичного китайського громадянина становитиме 1300 доларів США, а середня тривалість життя перевищить 80 років.

Основним засобом досягнення значних змін повинна стати індустріалізація з наступним вирівнюванням рівня життя між міським і сільським населенням. При цьому загальний рівень життя населення КНР повинен постійно поліпшуватися, до 2050 р. половина населення Китаю зможе дозволити собі особистий автомобіль.

Китайський досвід показав, що поступовість переходу до ринкової системи і пом'якшення соціальних наслідків економічних реформ дає змогу послабити чи навіть ліквідувати анти ринкові настрої серед населення.

Високим темпам економічного зростання КНР сприяли певні економічні фактори, зокрема такі:

• - перебування КНР на етапі індустріалізації, завдяки якій потенціал екстенсивного зростання ще не вичерпаний. Країна досягла високих показників валового виробництва, а показники ВВП на душу населення залишаються на низькому рівні. Для їхнього підвищення необхідне економічне зростання;
• - зниження частки аграрного сектору у ВВП. Поступово скорочується питома вага зайнятих у сільському господарстві працівників і збільшується в інших секторах народного господарства. Міграція робочої сили з нединамічного сектору в галузі з вищою віддачею сприяє прискоренню темпів економічного зростання;
• - зменшення військового навантаження китайської економіки протягом періоду реформування. Це звільняє ресурси для розвитку цивільних галузей;
• - збереження в руках уряду командних важелів макроекономічного державного регулювання, що дає змогу уряду вчасно змінювати курс реформ, оперативно реагувати на проблеми.

У керівних документах Комуністичної партії Китаю зазначено, що необхідним є науковий розвиток Китаю, слід більше уваги приділити координуванню розвитку економіки і суспільства, прискоренню розвитку соціальної сфери, встановленню рівності в суспільстві, щоб усі громадяни змогли скористатися досягненнями реформ.

Спостерігається нова для Китаю тенденція не тільки брати зарубіжні інвестиції, а й бути інвестором за кордоном. За повідомленням газети "Цзинцзи жибао" ("Економічна газета"), у 2005 р. обсяг прямих інвестицій китайських підприємств у зарубіжних країнах досяг 6,92 млрд доларів США, 1067 вітчизняних підприємств створили чи одержали дозвіл на створення за кордоном філій,, що на 28,7% більше порівняно з попереднім роком.

До кінця 2005 р. сукупний обсяг прямих інвестицій китайських підприємств за кордоном досяг 51,7 млрд доларів США, доходи від виконання підрядних робіт і надання робочої сили -135,8 млрд і 35,6 млрд доларів США відповідно.

Азія - найбільший ринок для китайських підприємств, що реалізують стратегію виходу за межі Китаю. На неї припадає 60% загального обсягу зарубіжних інвестицій, 42% обсягу будівельно-підрядних робіт і 54% обсягу трудових послуг країни.

Отже, під час перебудування економічної структури Китай опанував основні засоби політики державного регулювання і навіть досяг значних успіхів у її проведенні, проте накопиченого досвіду недостатньо. Існує безліч проблем, розв'язати які Китаю доведеться на наступному етапі розвитку.