Повна версія

Головна arrow Право arrow Вступ до права Європейського Союзу

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Визначення

До "первинного законодавства" Європейського Союзу можуть бути віднесені всі розроблені внаслідок міжурядових дій і ратифіковані національними законодавчими органами відповідно до своїх конституційних процедур документи, якими керується Співтовариство. Первинне законодавство включає в себе такі документи:

· засновницькі договори, якими є Договори про заснування Європейського Співтовариства, Європейського співтовариства вугілля та сталі та Євроатому;

· важливі документи, такі як Єдиний європейський акт, Договір (Маастрихтський) про заснування Європейського Союзу, Бюджетний договір 1975 p., Договір про об'єднання 1965 р., Статут Європейського інвестиційного банку, різноманітні акти та договори про приєднання. У більшості випадків ці документи тягли за собою внесення поправок до основоположних Договорів;

· різноманітні протоколи і схожі додатки до договорів (такі як Соціальний протокол і Протокол про економічне та соціальне зближення до Договору про заснування Європейського Союзу);

· конвенції та інші документи, укладені між державами-членами, деякі важливі акти законодавства Співтовариства, які набули такого вигляду, тому що відображені в них проблеми не відбиті в основоположних договорах, або з причини того, що їх зміст вимагав повної згоди законодавчих органів держав-членів, які мали їх ратифікувати. Наочним прикладом цього виду документів можна назвати Брюссельску конвенцію 1968 р. про взаємне визнання судових рішень.

Дія в часі

Дія всього первинного законодавства Співтовариства, як правило, не обмежується в часі. На цей факт чітко вказується в основних документах. У випадках, коли в акті спеціально не визначається термін його дії, вважається, що він також не обмежений у часі. Та все ж окремі положення можуть зазнати деяких обмежень у часі. (Зокрема це стосується випадків щодо різноманітних актів і договорів про приєднання.) Використання терміна необмежений, на відміну від більш поширеного невизначений, спрямовано на те, щоб підкреслити незмінну природу зобов'язань держав-учасниць.

Єдиним винятком із законодавства, яке має необмежену природу, є Договір про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі, що укладений на 50 років (ст. 97, нині вилучена). Можливо, це було виправдано з огляду на ризиковану й експериментаторську природу цього документа -"першопрохідника". Чи буде поновлений цей договір у найближчому майбутньому, можна лише гадати, хоча продовження 50-річного терміну лише для внесення його положень, які все ще залишаються відповідними до Договору про заснування Європейського Співтовариства, не здається доцільним.

Дія у просторі

Важко вивести загальний принцип щодо цього із засновницьких договорів, враховуючи відмінності в їхніх формулюваннях. Дія Договору про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі обмежується європейською територією держав-членів (ст. 79). Це означає, що неєвропейські території таких країн, як, наприклад, Франція, вилучені зі сфери дії цього договору. Ніколи не було зроблено жодної спроби поширити дію договору на ці неєвропейські території ні прямо (за допомогою поправок до договору), ні за аналогією (за допомогою СЄС). Договір про заснування Євроатому поширює свою дію на "європейські території держав-членів і неєвропейські території, що перебувають під їхньою юрисдикцією". З іншого боку, Договір про заснування Європейського Співтовариства, складено так, що його положення можуть бути застосовані до кожної з держав-членів, які були спеціально згадані (ст. 227). Це означає, що сфера територіального впливу договору визначається за допомогою посилання на конституційний устрій держав-членів, а щодо французьких заморських департаментів, наприклад, право Співтовариства автоматично застосовується як до невід'ємної частини Французької Республіки. Однак такий факт лише свідчить про необхідність у майбутньому розробити спеціальні норми, які стосуватимуться особливих вимог до цих територій.

Ситуація також ускладнюється сукупністю винятків і норм, якими регулюються особливі випадки. Так, певні залежні території держав-членів, такі як Фарсрські острови і суверенні території Великобританії на Кіпрі (UK Sovereign Base areas of Cyprus), не входять до сфери дії договорів. Інші території, такі як острів Мен і острови Ла-Маншу, є об'єктом лише обмеженої кількості положень договору. А Гренландія, Нова Каледонія і Французька Полінезія мають такий же статус, як і країни, шо зв'язані зі Співтовариством згодою про приєднання, а саме Ломейськими угодами з країнами Африки, Карибського басейну та Тихого океану (Lome and A CP agreements). Норми, якими регулюється дія договорів у просторі, є надто заплутаними і потребують якнайшвидшого прояснення і логічного обґрунтування.

Договори як конституційна структура для права Співтовариства

Як зазначалося раніше (див. с. 75), Римський договір є рамковим. Він лише вказує на основні напрями політики, яких слід додержуватися. Детальна реалізація цих політичних напрямів має здійснюватися за допомогою законодавства, зазначеного в ст. 189, про яке йтиметься в частині, що стосується похідного законодавства (див. с. 95). Найбільш наочним зразком того, як договір відіграв роль правостворюючої структури, є Спільна сільськогосподарська політика. Ст. 38—46 лише встановлюють загальні цілі; самі ж політичні напрями є продуктом регламентів, директив і рішень.

Два інших засновницьких договори (про заснування ЄОВС і Євроатому) — це правостворюючі договори, які приділяють увагу саме деталям політичних напрямів. Але навіть ці договори потребують похідного законодавства для того, щоб реалізувати політичні напрями, які в них зазначені. Хоча й немає норми, шо чітко забороняла б приймати будь-яке положення Співтовариства поза рамками цих договорів, загальновизнаним є правило, що внаслідок об'єднання положень ст. З і 189 Договору про заснування Європейського Співтовариства будь-яка норма права Співтовариства має базуватися на положеннях договору. Саме тому на основоположні договори часто посилаються як на Конституцію Співтовариства. Однак це є перебільшенням. Як правило, конституції створюються інституціями держави. Вони регулюють відносини в суспільстві, встановлюють основні гарантії громадянам з таким розрахунком, щоб конституційні норми були вільними від будь-яких ідеологічних нашарувань. Цього не можна сказати про договори Співтовариства, що чітко встановлюють систему цінностей, які базуються на економічному лібералізмі та ринковій економіці.

 
<<   ЗМІСТ   >>