Технологія соціально-педагогічної роботи соціального педагога у притулку для дітей та підлітків

Під час прибуття в притулок постраждалі, насамперед, отримують медичну допомогу. Проходять діагностичне обстеження в дитячій поліклініці. У разі потреби їх зразу ж відправляють на лікування в стаціонарні відділення лікарні району чи міста. Уже на цьому етапі соціальний педагог ознайомлюється із станом здоров'я дитини, з характером перебігу її хвороби, з причинами захворювання. Вносить дані медичного огляду в соціальну карту дитини, в якій детально фіксує всю вхідну інформацію про неї. Після цього приступає до вивчення сімейних умов життя вихованця, його родинних і соціальних зв'язків (коло спілкування). З цією метою відвідує сім'ю дитини чи підлітка. Вивчає матеріальні умови її проживання, ініціює складання акта обстеження матеріально-побутових умов життя (за трьома підписами), визначає ставлення батьків до сина чи дочки та загальний морально-психологічний клімат у родині.

Досвід роботи в притулку, як стверджує директор одного з них О.Піменова, засвідчує, що найчастіше діти поступають із хаотичних, низькоорганізованих сімей, які знаходяться у глибокій кризі. У таких сім'ях процвітають пиятика, насильство, дебош, розтління дітей, привчання їх до злодійства, обману, прогулювання шкільних занять. Хлопчики і дівчатка у таких сім'ях часто не мають навіть власного ліжка і нерідко сплять у дранті просто на підлозі, з якої навіть лінолеум знятий і пропитий горе-батьками.

Зважаючи на важливість відвідування соціальним педагогом сім'ї вихованця, необхідно для організації вивчення умов її життя встановити необхідний контакт із клієнтом чи групою їх. У цьому випадку слово "клієнт" стосується не тільки дитини, а насамперед її батьків та інших членів сім'ї.

О.Піменова на основі рекомендацій психологів пропонує таку тактику для досягнення взаєморозуміння соціального педагога і клієнта:

• 1. Бесіду починати з "розминки"-розмови на нейтральні теми. Особливо важливо дотримуватися цього правила, починаючи розмову з підлітками, оскільки вони переживають стадію звільнення від впливу дорослих і насторожено ставляться до будь-яких спроб проникнути у їх внутрішній світ.
• 2. Продемонструвати співчутливий відзив, висловити розуміння складності ситуації. Чутливість сприяє встановленню контакту, оскільки співрозмовник починає сприймати соціального педагога як людину, зацікавлену в його долі.
• 3. Ставитися до клієнта "як до рідного" - бути природним, ширим, не приглушувати своїх почуттів. Манера спілкування - відкрита, безпосередня. Такий спосіб спілкування сприяє нейтралізації негативних емоцій клієнта.
• 4. Перш ніж вивчити цікаву для соціального педагога проблему, необхідно виявити увагу до стану клієнта на момент інтерв'ю.

Вважаємо задоцільне, враховуючи відповідний соціально-педагогічний досвід, до цих порад додати ще й такі:

• 1. Не перебивати клієнта (це викликає внутрішнє роздратування), дати йому можливість до кінця висловити свої думки, почуття. Пам'ятати, що уважний слухач викликає вдячність і бажання поглибити саморозкриття, продовжити розмову.
• 2.У випадку, якщо соціальний педагог не може погодитися із співрозмовником, доцільно використати прийом, розроблений на основі принципу доповнюваності Нільсона Бора. Для цього, уважно вислухавши співрозмовника, зразу необхідно погодитися з ним. Але тут же, не затягуючи, слід допомогти йому визначити ті рамки часу, обставин, умов і ситуацій, у яких його думка зберігатиме свою істинність і за якими вона її втрачає. Запропонувати розширити ці рамки за рахунок міркувань соціального педагога.
• 3 .У випадку, коли на початку розмови клієнт мовчазний і замкнутий, знаходиться у позиції "замкнутого кола", відвідувачу також доцільно зайняти цю позицію. Для цього, сидячи на стільці, можна обняти коліна руками, схрестивши пальці рук "у замку". Згодом із появою в розмові ноток щирості соціальному педагогові можна, демонструючи порив відкритості та щирості, різко роз'єднувати руки, розривати "коло" і цим самим провокувати співбесідника на подібний розрив. Досить часто таке "розірване коло" відкриває дорогу щирості.

Збір соціальним педагогом інформації, яка стосується життя дитини в сім'ї, ставить частково за мету вивчення доцільності та можливостей повернення дитини в сім'ю. Адже, якщо таке повернення з певних причин неможливе, слід приступати до вивчення питань опіки клієнта найближчими родичами або передачу його в навчальний заклад інтернатного типу, чи в дитячий будинок. Тому для детальнішого вивчення соціального статусу дитини соціальний педагог зв'язується з її родичами, сусідами, школою, службами у справах неповнолітніх, відділеннями кримінальної міліції та іншими установами. Паралельно вирішує питання відвідування вихованцем школи за умови проживання його в притулку.

З перших днів важливу ділянку роботи соціального педагога складає збір і ведення документації на кожного підопічного та оформлення особових справ. У папку особової справи збираються всі дані про сім'ю, акти її відвідування, свідоцтво про народження (або його копія), соціальний номер, страховий поліс, ощадна книжка, опис майна, рішення суду і копії приговору, запити у різноманітні органи тощо. Зберігаються також документи, які засвідчують надану раніше допомогу і підтримку постраждалому та передбачуване вирішення його долі.

У подальшій роботі з вихованцем наставник установлює контакти з іншими структурами, що займаються наданням допомоги дітям із неблагополучних сімей (центрами соціальних служб для молоді, управліннями та відділами у справах сім'ї і молоді, відділами соціального захисту, опікунськими радами, службами у справах неповнолітніх, відділами кримінальної міліції, обласними відділеннями Дитячого фонду і товариства Червоного Хреста, Асоціаціями молодіжних громадських організацій, благодійними фондами, жіночими та релігійними організаціями). У випадку необхідності захисник соціальних прав дитини допомагає директору притулку готувати документи для порушення кримінальної справи в інтересах підопічного на усиновлення (удочеріння), встановлення опікунства чи переведення в інший заклад.

Ось приблизний перелік документів, зібраних працівниками одного з притулків Республіки Башкортостан (Російська Федерація), які були покладені в особову справу вихованця перед його відправкою в дитячий будинок:

• 1. Шкільна особова справа.
• 2.Свідоцтво про народження.
• 3. Соціальний паспорт.
• 4.Страховий медичний поліс.
• 5. Фотографії-5 шт.
• 6 .Довідка з місця проживання.
• 7. Рішення суду про позбавлення волі батька.
• 8. Свідоцтво про смерть матері.
• 9 .Довідка про виділення ділянки батьку, який знаходиться в колонії, під забудову.
• 10. Оцінка незавершеного будівництва житловою комісією.
• 11. Постанова про закріплення за дитиною недобудованого будинку.
• 12. Ощадна книжка для нарахування пенсії через втрату годувальника.
• 13. Усі документи, що стосуються стану здоров'я.

Тривалість перебування дитини чи підлітка в притулку нормативно обмежується шістьма місяцями. Однак дотримуватися такої норми не завжди є можливість. Одним вихованцям для подальшого вирішення їх долі вистачає кілька днів, іншим буває мало одного року. Однак навіть після виходу вихованців за поріг притулку соціальний педагог не перериває спостережень за тими з них, які повернулися в сім'ю або потрапили під нову опіку.

Досвід показує, що найчастіше постраждалі повертаються в рідну сім'ю або до одного з батьків. Питання про доцільність повернення дитини в сім'ю, як правило, вирішує адміністрація притулку на основі рекомендацій соціального педагога. Якщо ж висновок фахівця соціально-педагогічної діяльності виявляється помилковим, дитина чи підліток можуть повторно поступати в притулок.

Після направлення вихованця в дитячий будинок, школу-інтернат, сім'ю опікуна чи рідну сім'ю соціальний педагог разом із вихователями відвідує його за місцем проживання і навчання, проводить бесіди з учителями, вихователями чи класними керівниками, родичами. Зібрані дані про умови життя дитини і перебіг процесу її соціалізації передає у відділ опіки та нагляду.

Альтернативою навчальним закладам інтернатного типу і притулкам для дітей і підлітків є дитячі будинки, організовані за сімейним принципом. Вони створюють можливість для особистісно орієнтованого соціально-педагогічного процесу в соціальній сім'ї, формують основу для самореалізації дитини-сироти, розвивають здатність до самостійного будівництва власного життя. Ідеальна структура такого будинку складається тоді, коли системо-утворювальними чинниками її є спільне проживання братів та сестер в одній сім'ї, незалежно від їх віку, об'єднаних у соціальні групи не більше

10-12 чоловік у кожній. У цих випадках умови проживання максимально наближаються до сімейних. Вихованці проживають у дитячому будинку до повного самовизначення у самостійному житті. Часто такі різновікові соціальні сім'ї формуються з різних дітей на основі психологічної сумісності. У цьому випадку названі брати і сестри, живучи разом, спільно вирішують назрілі життєві проблеми. Соціальні сім'ї проживають в упорядкованих котеджах, у режимі самообслуговування користуються кухнями і пральнями, оснащеними всім необхідним обладнанням. Після відвідування школи всі мають можливість для занять у спортивному залі та для фізичної праці у майстернях. Кровні брати і сестри проживають у кімнатах по 2-3 чоловіка. Для кожного тут ставлять індивідуальну шафу, комод і стіл. У спільній вітальні - м'які меблі, телевізор, магнітофон. Таким чином, створюються можливості як для усамітнення, так і для спілкування з друзями. Широкій оцінці дітьми навколишнього світу сприяє соціальна відкритість дитячого будинку. Адже його мешканці відвідують різні школи, засідання гуртків, заняття спортивних секцій, студій тощо. Вони також бувають у сім'ях своїх ровесників. У свою чергу, соціально активні ровесники часто приходять до них у гості.