Повна версія

Головна arrow Туризм arrow Економіка туризму

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Туристичний продукт - дохід

Сумарний обсяг товарів і послуг, вироблених туріндустрією за визначений період часу (переважно за рік), визначається як валовий туристичний продукт. Валовий турпродукт може розглядатися в двох аспектах:

  • 1) як сума усіх витрат на виробництво туристичних товарів і послуг за визначений період;
  • 2) як сума всіх доходів від реалізації туристичних товарів і послуг за визначений період.

Розглянемо варіант визначення валового туристичного продукту як суми усіх витрат. Витрати на виробництво туристичних товарів і послуг можна класифікувати в такий спосіб:

  • 1) витрати на туристичне споживання - усі туристичні витрати на купівлю товарів і послуг;
  • 2) приватні туристичні інвестиції, які включають суму витрат на здійснення нових капіталовкладень;
  • 3) державні туристичні витрати, включаючи загальні, які здійснені державою для купівлі туристичних товарів і послуг;
  • 4) туристичний експорт мінус туристичний імпорт. У цій категорії сума витрат на експорт туризму з країни повинна бути додана до валового туристичного продукту, і навпаки, загальний обсяг імпорту турпродукту повинен відніматися від валового туристичного продукту.

Розглянемо валовий турпродукт як дохід. У цьому випадку валовий турпродукт складається з різних доходів, одержуваних у період виробництва туристичних товарів і послуг:

  • o з доходів від продажу туристичних товарів і послуг;
  • o з доходів, одержуваних від здавання в оренду кімнат, апартаментів й ін.;
  • o з відсотків, які турбізнес одержує за те, що надає засоби (кошти) у формі кредитів і позик.

Прибуток розраховується як різниця між виторгом від реалізації туристичних товарів і послуг і витратами на їхнє виробництво і реалізацію. Результат може виявитися негативним, оскільки таке виробництво може бути збитковим.

Необхідно враховувати те, що сплата заборгованості розглядається як виведення частини туристичного капіталу з обігу. Сплата боргів розглядається як частина витрат з формування туристичного капіталу.

Доходи і витрати як складові турпродукту перелічені на рис. 1.4. Схема туристичного доходу наведена на рис. 1.5.

Розподіл валового турпродукту на доходи і витрати

Рис. 1.4. Розподіл валового турпродукту на доходи і витрати

Для пожвавлення виробничої активності в туріндустрії капітал, який був витрачений на виробництво туристичного продукту в одному періоді, повинен бути поповнений у новому періоді.

Створення туристичного доходу

Рис. 1.5. Створення туристичного доходу

Зростання попиту на туристичні послуги звичайної якості спричинили масовість їх виробництва, внаслідок чого надання послуг і реалізацію товарів для туристів поставлено "на конвеєр". З'явилися різноманітні підприємницькі структури і суспільні інституції, що виготовляють різні компоненти для формування й реалізації турпродукту. Це викликало необхідність сертифікації та стандартизації у сфері туристичної діяльності, гармонізації вітчизняних стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами та правилами, що стосуються вимог до об'єктів туристичних відвідувань, взаємодії туроператорів, раціонального використання обмежених туристичних ресурсів, якості туристичних послуг.

Туристичні послуги, що підлягають обов'язковій сертифікації, стосуються безпеки життя та здоров'я людей, захисту їхнього майна та охорони довкілля. Порядок сертифікації послуг у сфері туристичної діяльності визначає Кабінет Міністрів України.

Якість турпродукту формують різні фактори, що є наслідком його сутності, оскільки туристичний продукт - це сукупність складних елементів, що задовольняють потреби туристів під час подорожей і є наслідком зусиль багатьох підприємств.

Туристичну послугу за умов товарно-грошових відносин можна і потрібно розглядати як звичайний товар, продукт людської праці (діяльність працівників туристичної індустрії), призначений для обміну і споживання. Як і всякий товар, туристична послуга повинна володіти двома властивостями:

  • 1) бути споживчою вартістю (тобто бути корисною для туриста і здатною задовольнити його визначені потреби);
  • 2) бути міновою вартістю (тобто обмінюватися у визначеній пропорції на інші, товари чи послуги). У розвиненій ринковій економіці мінові пропорції фіксуються в грошах як загальному еквіваленті всіх товарів (послуг).

Тур як комплексна туристична послуга повинен мати ті ж властивості, що й окрема послуга: бути споживчою і міновою вартістю, тобто бути товаром. Тур як товар представлений комплексом туристичних послуг, продається і купується. Грошовим вираженням мінової вартості туру і є його ціна. Необхідно також пам'ятати, що ресурси будь-якої туристичної організації (як і суспільства загалом) обмежені; отже, обмежена її діяльність з надання послуг. Людина ж як потенційний споживач туристичних послуг має безмежні потреби.

Тур як економічна категорія повинен відповідати таким вимогам:

  • o бути об'єктивним явищем, в основу якого покладено обмеженість туристичних ресурсів;
  • o виражати відносини між туристичною організацією та клієнтами з виробництва, формування, просування і реалізації туристичних послуг;
  • o мати активний, стимулятивний початок, бути спонукальним мотивом як для туристичного підприємства, так і для його клієнтів;
  • o у його формуванні повинні брати участь як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори;
  • o володіти споживчою і міновою вартостями, тобто бути товаром. Протягом останніх років прагнення підприємств до розширення своєї

діяльності стало загальною тенденцією. Це виявляється в характері і напрямах виробничої диференціації, під якою розуміється випуск багатьох різновидів одного продукту (послуги). Виробництво великої номенклатури одного функціонального призначення дає змогу фірмі в будь-який момент розширити спектр послуг для задоволення потреб потенційних споживачів. Поліпшення якості обслуговування передбачає додаткові витрати, проте успішні компанії розглядають витрати на більш повне задоволення запитів своїх клієнтів як довгострокові і високоприбуткові інвестиції. На практиці окреслилися різні напрями виробничої диференціації:

  • o компанія починає випускати товари, виробництво яких технологічно пов'язане з виготовленням її традиційних продуктів, причому для збуту товарів необхідно залучати нових покупців. Наприклад, фірма може збільшити свою прибутковість, реалізуючи додаткові послуги. Для готелів і курортів існує можливість одержання високих доходів за рахунок продажу готельних номерів, організації зустрічі туристів в аеропорті і доправлення їх у готель. Вигідність цього напряму полягає в тому, що можна збільшити обсяг продажу за невеликих додаткових витрат. Цей напрям широко використовують деякі великі готелі;
  • o компанія освоює виробництво нових товарів, що технологічно не пов'язано з виготовленням традиційних продуктів, однак ці товари становлять інтерес для клієнтів фірми. Наприклад, туристична компанія організовує для своїх клієнтів продаж сувенірів. Деякі фірми роблять і продають футболки зі своєю символікою, тим самим збільшуючи обсяги продажу і водночас рекламуючи компанію;
  • o фірма бере участь у бізнесі, що має віддалене відношення до того, чим займається вона сама. Наприклад, компанія "Thomas Cook" надає не тільки туристичні, а й фінансові послуги.

Диференціація виробництва має свої межі. Невиправдано розширюючи сферу своєї діяльності, підприємство може вийти за межі своєї компетенції. Виробник повинен знайти оптимальне співвідношення між обсягом витрат і диференціацією виробленої продукції.

При зміні технології виробництва диференціація може спричинити зростання витрат, які підприємцю не вдасться компенсувати розширенням асортименту, по-перше, тому, що за низької купівельної спроможності населення небагато споживачів мають потребу в різноманітному асортименті товарів і послуг; по-друге, асортимент однотипних товарів може розширюватися настільки швидко, що споживачу складно буде зорієнтуватися в їх особливостях. Коли на ринку з'являється величезна кількість подібних товарів, споживач починає судити про їх якість лише за ціною, а перед виробником постають такі проблеми, як підвищення витрат на рекламу, появу товарів-замінників, посилення цінової конкуренції.

Існує ще один напрям, який можна розглядати як окремий випадок диференціації виробництва. Він орієнтований на обслуговування вузького сегмента споживачів, які висувають особливі вимоги. Ця стратегія припускає наявність достатньо великої групи споживачів, які мають потребу в послугах більш високого рівня порівняно з середньостатистичними, а також клієнтів з нестандартними потребами. Такого роду обслуговуванням займаються фірми, які володіють відносно невеликими ресурсами, що не дає їм змоги організувати масове виробництво.

Поглиблення диференціації нівелює розбіжності у пропонованих товарах. Покупці розглядають вироблену продукцію як подібну і взаємозамінну.

 
<<   ЗМІСТ   >>