Повна версія

Головна arrow Економіка arrow Економіка малого підприємства

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ І ФУНКЦІОНУВАННЯ І РОЗВИТКУ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ

МАЛЕ ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Поняття і види господарювання в Україні. Комерційна і некомерційна господарська діяльність. Суб'єкти господарювання. Суб'єкти малого підприємництва

Основним законодавчим актом, що регулює стан і розвиток господарювання (господарської діяльності) в Україні, є Господарський кодекс України (ГКУ), де зазначено, що господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3).

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

До суб'єктів господарювання належать:

  • - господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку;
  • - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
  • - філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності [4].

Суб'єкти господарювання реалізують власну господарську компетенцію на засадах прав власності, оперативного управління та оперативно-господарського використання майна відповідно до визначення цієї компетенції ГКУ та законами України.

Суб'єктами господарювання є господарські організації, які діють на основі прав власності самостійного господарювання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та ГКУ. Суб'єкти господарювання - відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій - можуть функціонувати лише на основі права оперативно-господарського використання майна без статусу юридичної особи (ст. 55 ГКУ).

Залежно від статусу суб'єкта та ступеня самостійності господарювання господарська діяльність може здійснюватися з утворенням або без утворення юридичної особи, із застосуванням або без застосування найманої праці. При цьому розрізняють некомерційну і комерційну господарську діяльність (підприємництво).

Згідно зі ст. 52 ГКУ некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без намагання одержати прибуток. Некомерційну господарську діяльність провадять суб'єкти господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких забороняється підприємництво, згідно з рішенням відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційною господарською діяльністю можуть також займатися інші суб'єкти господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом. Не можуть виконувати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи.

Господарська діяльність, що має на меті досягнення певних економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Уперше поняття "підприємець" запропонував в обіг англійський економіст Р. Кантільйон, котрий визначав підприємця як індивіда, який за певну ціну купує засоби виробництва для того, щоби виготовити продукцію та в подальшому реалізувати її з метою одержання доходів, і який бере на себе ризик, пов'язаний з невизначеністю та нестабільністю зовнішнього середовища.

Процес наукового осмислення підприємництва пройшов три "хвилі" у розвитку теорії підприємницької функції. "Перша хвиля", що виникла у XVIII ст., була зосереджена на можливості підприємця наражатися на ризик (Р. Кантільйон, Й. Тюнен, Г. Мангольд, Ф. Найт). "Друга хвиля" у науковому осмисленні підприємництва пов'язана з виокремленням інноваційності як основної характерної риси (Й. Шумпетер). "Третя хвиля" зумовлена обґрунтуванням поліфункціональної моделі підприємництва і концентруванням уваги на особистих якостях підприємця (Л. Мізек, Ф. Хайєк, І. Кирцнер).

Сучасний етап розвитку теорії підприємницької функції належить до "четвертої хвилі", якій властиве наголошення на управлінському аспекті діяльності підприємця. Одне з найсучасніших визначень підприємництва належить американським вченим Д. Куратку та Р. Ходжетсу. Воно містить характеристику підприємництва як процесу інновації та створення нового ризикового підприємства завдяки використанню чотирьох основних величин - особистості, оточення, організації та процесу [19, с. 7-8].

У ст. 42 ГКУ зазначено: комерційна господарська діяльність (підприємництво) - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Не можна ототожнювати "підприємництво" й "бізнес". Бізнес - це багатогранне поняття, котре можна розглядати у вузькому та широкому розумінні. У першому випадку бізнес - це угоди, торговельні операції; у другому - це загальноекономічна категорія, яка окреслює сферу діяльності суб'єкта господарювання та його економічні інтереси (сільськогосподарський, торговельний, банківський), величину й обсяг діяльності (дрібний, середній, великий), а також деякі заняття суб'єкта господарювання, що нерідко виходять за межі економічної термінології (нечесний, тіньовий). Отже, термін "бізнес" характеризує підприємництво не загалом, а лише його сферу, величину й обсяги, кількісні характеристики без виокремлення його сутнісних рис, притаманних будь-якій сфері й виду діяльності [19, с. 10].

У сфері підприємництва виокремлюють мале підприємництво, сутність і особливості якого досліджували такі науковці, як З. Варналій, Л. Воротіна, М. Малік, В. Месель-Веселяк та ін. Мале підприємництво - це самостійна, систематична ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян-підприємців на власний ризик з метою реалізації економічного інтересу - отримання прибутку (підприємницького доходу). Під час визначення цього поняття мають бути враховані не лише кількісні показники, а й якісні характеристики, зокрема, правова незалежність, єдність права власності та безпосереднього управління підприємством, особливості відносин між власником і персоналом, повна відповідальність за результати господарювання, невеликий ринок збуту, сімейне відання справою тощо [6, с. 23]. Саме підвищений ступінь ризику та інноваційність, які властиві малому підприємництву, на думку деяких науковців, є якісною ознакою для розмежування понять "мале підприємництво" та "малий бізнес" [25, с. 77].

Суб'єктами малого підприємництва відповідно до законодавства України є: - громадяни -у випадку здійснення ними підприємницької діяльності, за умови їхньої державної реєстрації як суб'єктів підприємницької діяльності без надання статусу юридичної особи. Відповідно до ст. 128 ГКУ громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створено; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном;

- юридичні особи (малі підприємства) - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб, а обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн грн. При цьому середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, і тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів [4].

Малі підприємства можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності, але не можуть бути підприємцями. Адже якщо підприємництво - це самостійна ініціатива, на власний ризик організована діяльність з метою одержання прибутку, то ризикувати підприємець може лише приватним, а не державним чи колективним майном [15, с. 6].

До суб'єктів малого підприємництва не належать довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, а також суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать особам-учасникам та засновникам даних суб'єктів, що не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 %.

Мале підприємництво є особливим видом діяльності, яка вирізняється такими ознаками (зазначимо найбільш часто вживані у науковій літературі):

  • - ініціативність (підприємницька діяльність ініціюється суб'єктами малого підприємництва, здійснюється на їх власний розсуд та відповідальність);
  • - економічна самостійність (суб'єкти малого підприємництва самостійно вирішують усі питання діяльності, виходячи з економічної доцільності та ринкової кон'юнктури; втручання в їхню діяльність органів державної влади обмежується законодавчо);
  • - творчий, інноваційний характер (суб'єктам малого підприємництва притаманний особливий, новаторський, антибюрократичний стиль господарської поведінки, що дає змогу реалізувати їхні підприємницькі ідеї, ноу-хау);
  • - систематичність (діяльність суб'єктів малого підприємництва має регулярний характер, здійснюється на професійних засадах);
  • - ризиковий характер (суб'єкти малого підприємництва здійснюють діяльність на власний ризик, несуть майнову відповідальність за прийняті управлінські рішення, вживають заходи щодо превенції або усунення наслідків ризикових подій);
  • - цільове спрямування на одержання надприбутку (підприємницького доходу) як винагороди за заповзятливість, творчу активність, інноваційний пошук, новаторство у виробництві;
  • - самостійна юридична відповідальність;
  • - соціальна відповідальність (суб'єкти малого підприємництва мають діяти в інтересах суспільства та здійснювати свій внесок у вирішення суспільних і соціальних проблем, працювати за моральними принципами, дотримуватися підприємницької етики, сприяти захисту довкілля).

Головними умовами здійснення підприємництва, в тому числі й малого, на думку професора Л. Воротіної, є:

  • - приватна автономність підприємця, тобто його повна економічна і господарська свобода у виборі сфери, методів, часу, місця реалізації підприємницької діяльності;
  • - повна відповідальність підприємця за економічні, екологічні та соціальні наслідки своєї діяльності й пов'язаний з нею ризик;
  • - орієнтація підприємця на комерційний успіх та одержання прибутку [13, с. 6].

У науковій літературі наголошується також на таких необхідних умовах розвитку малого підприємництва в країні, як стабільність економіки і політики; позитивна суспільна думка про підприємців; пільговий податковий режим; наявність розвинутої інфраструктури; існування ефективної системи захисту інтелектуальної власності; підприємницька етика.

Отже, мале підприємництво - це певний тип господарювання, в якому суб'єкти підприємницької діяльності раціонально комбінують (об'єднують) фактори виробництва, на інноваційній основі та на власний ризик організують підприємницьку діяльність й управляють нею з метою отримання підприємницького доходу та прибутку.

 
<<   ЗМІСТ   >>