Повна версія

Головна arrow Товарознавство arrow Товарознавча характеристика продукції свинарства

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

СЕРТИФІКАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ І СИСТЕМ ЯКОСТІ ХАРЧОВИХ ВИРОБІВ ІЗ СВИНИНИ

Сертифікація є однією з форм підтвердження відповідності продукції (або іншого об'єкту) встановленим до неї вимогам. Запевнення виробника про належну якість своєї продукції у різних формах (усна чи письмова гарантія, власне тавро або фірмовий знак) використовуються у світовій практиці з давніх давен. У сучасному розумінні сертифікація стала використовуватися в країнах Європи на початку XX століття. Спочатку вона була спрямована на захист споживачів від небезпечної та неякісної продукції, а вітчизняного виробника - від конкуренції закордонних виробників. Але найбільшої популярності вона набула у 60-70-х роках з початком формування національних систем сертифікації і поступово перетворилася у систему заходів, спрямованих на забезпечення довіри та впевненості у споживача (або клієнта за контрактом) в тому, що його вимоги до безпеки, якості, а також надійності продукції гарантовано задовольняються.

Суттєвий вплив на розвиток і поширення сертифікації у світі викликала сучасна тенденція до розширення міжнародних торговельно-економічних відносин, інтеграція та глобалізація економік різних країн. У другій половині XX ст. була створена низка міжнародних організацій, прийнята велика кількість міжнародних угод (система GATT/WTO), які сформували і запропонували механізми сертифікації.

В Україні робота по створенню передумов для впровадження сертифікації почалася з прийняття Постанови Кабінету Міністрів № 95 від 27.02.1992 р. "Про організацію проведення сертифікації продукції" та Декрету Кабінету Міністрів від 10.05.1993 р. "Про стандартизацію і сертифікацію". З 1996 р. введений в дію комплекс стандартів "Державна система сертифікації УкрСЕПРО", якими регулюються питання організації та проведення робіт з сертифікації. Верховною Радою України 17.05.2001 р. були прийняті закони

України "Про підтвердження відповідності" та "Про акредитацію органів з оцінки відповідності". Вони запровадили нову концепцію діяльності у цій сфері, спрямовану на трансформацію національної системи сертифікації України до європейської та міжнародної систем.

У сфері сертифікації використовуються такі основні терміни та визначення:

♦ Підтвердження відповідності - діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція, системи управління якістю, навколишнього середовищем і персонал відповідають встановленим законодавством вимогам.

♦ Декларування відповідності - процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам.

♦ Сертифікація - процедура, за допомогою якої визначений в установленому порядку орган документального засвідчує відповідність продукції, системи управління якістю, навколишнім середовищем і персоналу встановленим законодавством вимогам.

♦ Технічний регламент з підтвердження відповідності - нормативно-правовий акт, затверджений Кабінетом Міністрів України, в якому міститься опис видів продукції, що підлягає обов'язковому підтвердженню відповідності, вимоги безпеки щодо життя та здо-ровя людини, тварин, рослин, а також майна та охорони навколишнього середовища, процедури підтвердження відповідності цим вимогам, правила маркування і введення продукції в обіг.

♦ Третя сторона - особа чи орган, які визначаються незалежними від сторін, беруть участь у питанні, що розглядається.

♦ Система сертифікації - система, яка має власні правила, процедури та управління для проведення сертифікації відповідності.

♦ Схема (модель) сертифікації - склад і послідовність дій третьої сторони під час проведення сертифікації відповідності.

♦ Атестація виробництва - офіційне підтвердження органом із сертифікації наявності необхідних та достатніх умов виробництва певної продукції, які забезпечують стабільні виконання вимог до неї, що встановлені нормативними документами та контролюються під час сертифікації.

♦ Знак відповідності - захищений в установленому порядку знак, який застосовується при маркуванні для засвідчення того, що продукція відповідає конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.

♦ Технічний нагляд - нагляд за відповідністю сертифікованої продукції під час її виробництва встановленим до неї вимогам.

♦ Законодавчо регульована (нерегульована) сфера - сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентують (не регламентується) законодавством.

♦ Акредитація - процедура, під час якої національний орган з акредитації документально засвідчує компетентність органу з оцінки відповідності виконувати певні види робіт (сертифікація, контроль, випробування, калібрування тощо).

Основним завданням сертифікації є забезпечення стабільного випуску продукції такого рівня якості, який визначений встановленими до неї вимогами. Для виробників продукції сертифікація дає можливість збільшити довіру споживачів (клієнтів) до підприємства через гарантування необхідного рівня якості, збільшити обсяги випуску та розширити ринок збуту продукції, забезпечити ефективну та правдиву рекламу.

В залежності від об'єкта розрізняють сертифікацію: продукції та послуг, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкілля та персоналу. Сертифікація продукції в залежності від її виду та характеру вимог до неї може бути обов'язковою та добровільною. Обов'язковій сертифікації підлягає продукція, на яку поширюється обов'язкові вимоги законодавства, стандартів, зокрема вимоги щодо безпеки продукції, охорони довкілля, сумісності та взаємозамінності. За чинним законодавством в Україні продовольча сировина та харчові продукти підлягають обов'язковій сертифікації на відповідності вимогам безпеки (вміст токсичних речовин, радіонуклідів та мікробіологічна безпека). Така сертифікація здійснюється виключно в державній системі сертифікації УкрСЕПРО.

Ця система має свою організаційну структуру, принципи і правила проведення робіт, які регламентуються ДСТУ 3410-96. Організаційну структуру системи складають:

♦ національний орган із сертифікації (управління сертифікації Держспоживстандарту України), який організовує та координує роботу Системи;

♦ науково-технічна комісія, що формує єдину політику діяльності Системи;

♦ органи із сертифікації продукції, які забезпечують сертифікацію продукції в межах закріпленої за ними номенклатури;

♦ органи із сертифікації системи якості;

♦ випробувальні лабораторії (або центри), які проводять сертифікаційні випробування продукції в межах акредитованої галузі діяльності;

♦ штат аудиторів, які виконують роботи, пов'язані з сертифікацією продукції, систем якості та сертифікаційними випробуваннями;

♦ територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації, які здійснюють нагляд за сертифікованою продукцією;

♦ Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сетрифікації та якості (УкрНДНЦ), який здійснює розробку та удосконалення організаційно-методичних документів системи, готує і підвищує кваліфікацію фахівців в галузі сертифікації.

Порядок і процедура проведення сертифікації продукції в системі УкрСЕПРО регламентується стандартом ДСТУ 3413-96. Стосовно харчових продуктів її процедура передбачає:

  • - подання замовлення робіт з сертифікації (виробник, постачальник, споживач) заявки на сертифікацію продукції за встановленою формою до відповідного органу сертифікації;
  • - розгляд органом з сертифікації заявки та аналіз наданої інформації (про походження продукції, наявність НД на неї, наявність гарантії виробника про відповідність продукції встановленим вимогам, відомості про партію продуктів тощо);
  • - прийняття рішення за заявкою та визначення схеми сертифікації;
  • - обстеження, атестація виробництва, або сертифікація системи якості (в залежності від обраної схеми сертифікації);
  • - аналіз результатів випробувань органом з сертифікації та прийняття рішень про видачу (в разі відповідності продукції вимогам до неї) або відмову (при невідповідності) у видачі сертифіката відповідності;
  • - видача сертифіката відповідності на продукцію;
  • - укладання угоди про надання ліцензії на право маркування продукції, що виробляється серійно, знаком відповідності;
  • - реєстрація сертифіката відповідності в Реєстрі Системи;
  • - публікація інформації про результати робіт з сертифікації в періодичних виданнях Держспоживстандарту;
  • - технічний нагляд за стабільністю показників сертифікованої продукції під час її виробництва протягом терміну дії сертифікату згідно з ліцензійною угодою.

Обсяг змісту та періодичність процедур технічного нагляду за сертифікованою продукцією встановлюються органом з сертифікації у програмі технічного нагляду. Призупинення дії сертифіката здійснюється у тому випадку, якщо підприємство-виробник може вжити коригувальні заходи у встановлений для цього термін і усунути причини невідповідності.

У разі скасування сертифіката інформація про це публікується у періодичних виданнях Держспоживстандарту та доводиться до відома органів Держспоживзахисту, Держмит комітету та інших зацікавлених організацій.

В залежності від специфіки та серійності виробництва продукції її сертифікація може проводиться за різними схемами (моделями). Оскільки харчова продукція підлягає обов'язковій сертифікації згідно з правилами Системи схема її визначається органом з сертифікації.

За ініціативою виробника продукції або за рішенням органу з сертифікації продукції може проводитися атестація її серійного виробництва. Вона здійснюється з метою оцінки технічних можливостей виробника забезпечувати стабільність випуску продукції, що відповідає встановленим до неї вимогам. Результати її оформлюються атестатом, який видається органом з сертифікації. Порядок проведення атестації виробництва регламентується стандартом ДСТУ 3414-96.

У разі ввезення на митну територію України продукції, що згідно з чинним в Україні законодавством підлягає обов'язковій сертифікації, вона повинна пройти процедуру сертифікації в Системі. Якщо ця продукція вже сертифікувалась в країні-експортері, то сертифікат відповідності (або знак відповідності) повинен бути визнаний в Україні.

У світі приділяють значну увагу вимогам безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров'я і життя людини. Підвищуються вимоги до інформації про харчові продукти, яка повинна бути зрозумілою, чіткою та вичерпною, що дає можливість споживачу зробити відповідний вибір при купівлі.

Вимоги до якості харчових продуктів і продовольчої сировини, насамперед до їх безпеки, базуються на сучасних досягненнях науково-технічного прогресу. Вони записані в законодавчих актах і входять до національних, регіональних і міжнародних стандартів.

Передові країни, насамперед Німеччина, США, Голландія, Франція та інші роблять все можливе для поліпшення якості продукції. Більшість підприємств цих країн випускають товари, якість яких відповідає вимогам світових і регіональних стандартів. Найбільш жорсткі умови до якості продукції серед країн Європейського Союзу запроваджує Німеччина, яка щодо цього є передовою не тільки в ЄС, але й в усьому світі.

Передові країни світу, насамперед США, Канада, Японія і ЄС, з року в рік удосконалюють методи контролю якості харчових продуктів і продовольчої сировини. На ринок цих країн практично не може потрапити продукція, яка небезпечна для здоров'я і життя людини, або фальсифікована. Однак є випадки, коли і в цих країнах виготовлена продукція може загрожувати життю і здоров'ю людини. Наприклад, у 1999 р. у кормах, якими годували в Бельгії корів, свиней і курей, знайшли канцероген - діоксин. Тому країни Евросоюзу та інші країни світу відмовились купувати бельгійське м'ясо і продукти його переробки. За два тижні країна втратила майже 1,3 млрд. доларів.

З метою забезпечення населення екологічно чистою харчовою продукцією, наприкінці минулого століття в багатьох країнах світу почала зростати частка так званої органічної сільськогосподарської продукції. При її виробництві не використовуються мінеральні добрива, пестициди, гербіциди та інші хімікати. У 1998 р. в ЄС під органічними сільськогосподарськими культурами було зайнято приблизно 2 % площ, які не оброблялись. За прогнозом, цей показник у 2005 р. зросте до 10 %, а в 2010 р. - до 30 %. У 1998 р. найбільшу частку таких площ мали Австрія (10 %), Швеція (7,5 %), Фінляндія та Італія (по 4 %).

Харчові продукти і продовольча сировина, що завозяться в Європейський Союз із третіх країн, повинні відповідати діючим в ЄС нормам безпеки. Небезпечну для здоров'я і життя людини продукцію затримують на зовнішніх кордонах ЄС. Це може бути зроблено також за відсутності у товаросупроводжувальних документах і в маркуванні даних про особливі властивості продукту.

Регіональні служби Державного ветеринарного контролю України на кордоні і транспорті здійснюють контроль за дотриманням: ветеринарних вимог під час міжнародних та внутрішньодержавних перевезень тварин, продуктів, а також сировини тваринного походження, кормів, грибів та деяких інших вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини і затверджених Державним департаментом ветеринарної медицини України; ветеринарно-санітарних вимог під час імпорту, експорту та транзиту через територію України підконтрольних вантажів; ветеринарно-санітарного стану автомобільного транспорту, суден, літаків, вагонів, контейнерів, складських приміщень, карантинних баз, навантажувально-розвантажувальних майданчиків та інших спеціальних споруд тощо.

Слід зауважити, що в Україні не визнаються ксерокопії ветеринарних документів на продукцію чи вантажі, які підконтрольні службі Державного ветеринарного контролю на кордоні і транспорті. Основним документом вважається оригінал ветеринарного сертифіката країни-виробника.

В Україні заборонена реалізація і використання вітчизняних та ввезених імпортних харчових продуктів без маркування державною мовою України, що містить у доступній для сприйняття споживачем формі інформацію. Із інформаційних даних важливими є: назва і кількість харчових додатків, барвників та інших хімічних речовин, а також сполук; дата виготовлення, термін придатності до споживання і дата закінчення терміну придатності до споживання; застереження щодо вживання харчового продукту дітьми, якщо він не належить до дитячого харчування, а підстави до такого застереження є.

У більшості країн світу висуваються не тільки високі вимоги до безпеки харчових продуктів, але й існує велика відповідальність за це. Національні закони дають можливість споживачам добиватись компенсації за фізичну та моральну шкоду, яка заподіяна їм при вживанні недоброякісної продукції. Світова практика показує, що найбільше претензій споживачі пред'являють до якості харчових продуктів.

 
<<   ЗМІСТ   >>