Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Філософія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ

План

  • 1. Теоцентризм філософії середніх віків
  • 2. Онтологія середньовічної філософії
  • 3. Пізнання як одкровення
  • 4. Дискусія про універсали: реалізм-номіналізм
  • 5. Християнська антропологія

Теоцентризм філософії середніх віків

Середньовічна філософія - це філософія феодального суспільства з пануванням релігії і церкви у всіх сферах соціального буття. Звідси і основна особливість філософії цього періоду - теоцентризм (від грецького υέός, - бог); головними об'єктами філософського пізнання стають не космос і природа (як в античній філософії), а бог і людська душа. Девіз релігійної філософії викладений у трьох коротких лапідарних (стислих) судженнях Августина:

Хочу зрозуміти Бога і душу.

І нічого більше?

Зовсім нічого.

Філософія цього періоду або підпорядкована теології, або ототожнюється з нею. Теологія (богослов'я, вчення про бога) визначається як сукупність релігійних доктрин про сутність і дію бога, побудованих у формі ідеалістичного умогляду на основі текстів, прийнятих як божественне одкровення.

У середні віки на зміну язичеським, політеїстичним (політеїзм - багатобожжя) релігіям приходять монотеїстичні (монотеїзм - єдинобожжя) релігії (буддизм, християнство, іслам). Європейська, візантійська і слов'янська філософії розвивалися в християнській традиції. Християнство (від грецької υέός - помазаник, месія) монотеїстична релігія, яка виникла в першому столітті нашої ери в Палестині в рамках іудаїзму і поширилася по всьому світу завдяки космополітизму (проголошується рівність всіх перед Богом, незалежно від соціальної і національної приналежності) і універсалізму християнського світогляду - ідея всемогутності єдиного Бога - творця і два основних догмати: догмат триєдності: Трійця - Бог - Батько - ( безпочаткова першооснова), Бог - Син або Логос (смисловий або принцип, що оформляє), Бог - Святий Дух (животворящий принцип), догмат Боговтілення - Ісус Христос - боголюдина, який прийняв страждання і смерть заради спокути людських гріхів і воскрес після смерті. Ці і інші особливості християнської доктрини вплинули на філософські ідеї середньовіччя, а філософія того часу багато зробила для обґрунтування і систематизації релігійних догматів.

В історії середньовічної філософії виділяються два періоди: патристика і схоластика.

1. Патристика (від грецької patris - батько) - 11-VII ст. - діяльність батьків церкви, філософське обґрунтування догматів християнської релігії, боротьба проти єресей і язичництва. Для філософії періоду патристики характерний зв'язок з ідеями Платона і неоплатонізму.

В II-VI-ому століттях в Римській імперії і Візантії співіснували дві культурних філософських традиції: з одного боку до VI століття триває антична культурна традиція, з іншого боку - розвивається і зміцнюється християнська. Причому, якщо Римська імперія була завойована варварами, то в Візантії антична культурна традиція не переривалася. Саме візантійські мислителі, наприклад, Псевдо-Діонісій Ареопагит (V ст.), інтерпретували християнське вчення в термінах неоплатонізму. Візантійська і західноєвропейська філософія в середні віки розвивалася в рамках християнської традиції, були тісно пов'язані і відчували сильний взаємовплив.

Патристика у свою чергу ділиться на три періоди.

(1). Апологетика (від апологет - захисник) - //-/// ст. - захист християнської релігії, перші спроби побудувати філософську систему на основі християнських догматів. Серед апологетів виділяється фігура - Орігена (біля 185-253 або 254 pp.), який розробляє доктрини про три смисли біблії - "тілесний" (буквальний) (моральний) і "духовний" (філософськи-містичний); вчення про апокатастасіс неминучість повного

"порятунку" просвітителя і об'єднання з богом всіх душ і духів; у Орігена вперше зустрічається термін "боголюдина". Під час чергової хвилі антихристиянських репресій Оріген був кинутий у в'язницю і підданий катуванням, від яких незабаром помер.

(2). Другий період патристики IV-V ст. - характеризується систематизацією доктрини християнської релігії на основі ідеалістичного умовиводу. Найбільш відомі філософи цього періоду.

Василь Великий Кесарійський (біля 330-379 pp.) - глава каппадокійського гуртка у Візантії, куди входили Григорій Богослов, Григорій Нісський. Василь відомий як автор "Шестиднева" - тлумачення біблійної книги Буття про шість днів творення. В православній традиції - один із трьох головних "святителів" церкви (поряд з Григорієм Богословом і Іоанном Златоустом).

Григорій Богослов. Григорій Назіанзін (біля 330-біля 390 pp.) відомий способами адекватного опису християнської концепції ступенів пізнання бога в термінах філософії. Його автобіографічні поеми "Про сенс життя", "Про мою долю" і "Про страждання моєї душі" вирізняються глибоким психологізмом і культурою самоаналізу.

Григорій Нісський (біля 335-біля 394 pp.) - під впливом ідей Платона і Оригена наближався до неортодоксальної позиції, наприклад, у вченні про людину виходив не з ідеї індивіда, а з ідеї людства, як органічного цілого (плерома), якоїсь колективної особистості, сутність якої вбачається в інтелекті.

Августин Аврелій, Блаженний (354-430 pp.) відомий розробкою двох нових проблем: динаміки людської особистості -"Сповідь" і динаміки людської історії - "Про град Божий", написаному під враженням взяття Рима ордами Алариха в 410 році Августин виділяв два види людської спільності: "град земний", державність, яка заснована "на любові до себе, доведеній до презирства до бога" і "град божий" - духовна спільність, яка заснована "на любові до бога, доведеній до презирства до себе".

(3). Третій період патристики - VI-VIIIст. - характеризується стабілізацією доктрини, підпорядкуванням теології всіх наук впливом арістотелізма. Великий внесок у систематизацію догматів внесли:

Боецій (біля 480-425 pp.) - відомий як перекладач і коментатор Аристотеля, вплинув на формування схоластики; твір "Розрада філософією", написаний у в'язниці і присвячений темі свободи духу серед текучої видимості життєвих справ, був одним із творів, які читаються протягом цілого тисячоліття.

Іоанн Дамаскін (біля 675-помер до 753 pp.) - візантійський філософ, вирішував завдання щодо упорядкування наук під егідою теології і на основі арістотелівської логіки, створив основи схоластичного методу. Праці Дамаскіна були першими філософськими творами, перекладеними на старослов'янську мову, і, дуже вплинули на формування філософії східних слов'ян.

  • 2. Схоластика (від school - школа) - ХІ-XIVcm. - тип релігійної філософії, підпорядкованої теології, для якої характерні зв'язок догматів з раціоналістичним поясненням і особливий інтерес до формально-логічної проблематики. В схоластиці виділяються також три періоди: рання, зріла і пізня.
  • (1). Рання схоластика - ІХ-ХІІ ст. - сформувалась в умовах підйому феодалізму і папської влади, під впливом августи-новского платонізму. В цей період вперше виявляються протилежні позиції в суперечці про універсали: реалізм - номіналізм.

Ансельм Кентерберійський (1033-1109 pp.) - теолог, архієпископ Кентерберійський розумів віру як передумову раціонального знання: "Не шукаю порозуміння, щоб увірувати, але вірую, щоб порозуміти", розвивав онтологічний доказ бога, який виводить його буття із самого поняття бога, як щонайдосконалішої сутності; в трактаті "Чому бог оприлюднився?" намагався логічно довести необхідність втілення бога в людині.

П'єр Абеляр (1079-1142 pp.) - учень Росцеліна і Гільома із Шампо, виступаючи проти крайнього реалізму і номіналізму, створив власне вчення - концептуалізм (докладніше дивися в цій главі); вважав розум попередньою умовою віри; "розумію, щоб вірити"; у творі "Та і ні" розробляє схоластичний метод, як логічний аналіз протилежних думок по якому-небудь питанню.

Михайло Пселл (90-і pp. XI ст.) - візантійський письменник, філософ, історик, учений - енциклопедист, прагнув до створення синтезу античного і християнського поглядів, включав в нього окультизм неоплатой і вського типу, хоча в той же час критикував уявлення про чудесне.

(2). Зріла схоластика - XII-XIJI ст. - розвивалась в середньовічних університетах (загальноєвропейським центром був Паризький університет); платонізм поступово витісняється арістотелізмом. Ідеї філософії Арістотеля прийшли в Європу через арабську філософію і були по-різному тлумаченні: у дусі аверроізму' - Сігер Брабантський (біля 1235-біля 1282 pp.) і в ортодоксальному напрямку - Альберт Великий (біля 1193-1280 pp.) і Фома Аквінський.

Фома Аквінський. Томас Аквінат (1225 або 1226-1247 pp.) - систематизатор середньовічної схоластики, засновник томізму, чернець-домініканець, учень Альберта Великого, в 1657 році визнаний п'ятим учителем церкви. В ХІХ-ХХ століттях вчення Фоми Аквінського стає основою неотомізму. В основних працях "Сума теології" і "Сума проти язичників" підведені підсумки теологічно-раціоналістичних пошуків зрілої схоластики.

(3). Пізня схоластика - ХШ-XIV ст. - пізнала вплив суперечливого розвитку феодалізму.

Іоанн Дуне Скот (біля 1266-1308 pp.) протиставив інтелектуалізму системи Фоми Аквінського свій волюнтаризм, відмову від завершеної системи і гострий інтерес до індивідуального буття.

Вільям Оккам (біля 1285-1349 pp.) - англійський філософ, логік, політичний діяч; представник номіналізму, відстоював теорію двоїстої істини, пріоритет свободи над розумом, передбачив деякі ідеї Реформації і емпіризму як методології досвідченого знання.

Порівняйте два невеликих фрагменти тексту Августина Аврелія і Фоми Аквінського. Чим відрізняються міркування про Бога цих двох філософів? Ще раз зверніть увагу на те, чим відрізняються два основних періоди середньовічної філософії: патристика і схоластика?

 
<<   ЗМІСТ   >>