Повна версія

Головна arrow Право arrow Адвокатський іспит

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Заборона катувань, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження або покарання

Ст. З Європейської конвенції з прав людини забороняє посягання на фізичну або моральну гідність людини через катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції України). Цією ж нормою закріплюється обов'язок держави утверджувати і забезпечувати права і свободи кожної людини. Це підкреслюється і в міжнародно-правових документах.

Декларація про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських і таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, прийнята 09.12. 1975 ГА ООН, складається з преамбули і 12 статей.

Катування - будь-яка дія, якою людині навмисно завдають сильного болю або страждань, фізичних чи розумових, з боку офіційної особи з метою одержання від неї чи від третьої особи інформації або зізнання, покарання її за дії, які вона вчинила або у скоєнні яких вона підозрюється, або залякування її та інших осіб (ст. 1). Держави повинні не допускати катувань, навіть за умов війни, загрози війни, внутр. політ, нестабільності (ст. 3). Будь-яка особа, що зазнала катувань з боку офіційних осіб, має право на подання скарги на дії цих осіб до компетентних органів своєї держави (ст. 8). Якщо розслідування згідно зі ст. 8 або 9 встановить очевидну наявність катувань, проти порушника або порушників, котрі їх вчинили, повинен бути розпочатий кримінальний процес (ст. 10). Якщо встановлено, що мали місце катування або будь-який інший жорстокий вид принизливого поводження і покарання з боку офіційної особи або за її підбурюванням, потерпілий має право на компенсацію (ст. 11).

Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання ратифіковано Україною 26.01.1987. Положення норм міжнародного права були враховані й в Конституції України, у ст. 28 якої встановлено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

На розвиток цих принципових моментів відповідні правові приписи були включені до чинного Кримінального кодексу України, зокрема ст. 127 "Катування", до розділу II Особливої частини "Злочини проти життя та здоров'я особи".

Від часу заснування в 1989 році Європейський комітет у запобіганні катуванням (КЗК) розробив численні норми захисту ув'язнених проти катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Значна частина роботи КЗК полягає в перевірці умов життя ув'язнених. Серед розроблених Радою Європи в цій галузі документів, що мають несудовий характер, є також рекомендації та резолюції Комітету міністрів, які, зокрема, стосуються: статусу, прийому на роботу та підготовки тюремного персоналу (Резолюція (66) 26); попереднього ув'язнення (Рекомендація 80 (11); утримання небезпечних злочинців і поводження з ними (Рекомендація (82) 17).

Заборона рабства та примусової праці

Уперше про торгівлю людьми як про глобальну проблему було заявлено на початку XX століття. Тоді ж виникла потреба напрацювання системних підходів до боротьби із цим явищем. Низку важливих міжнародних документів, спрямованих на боротьбу з работоргівлею, було прийнято у першій половині XX ст. Одним з таких важливих документів є Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 р. 1948 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини, закріпивши основні принципи міжнародного права. Стаття 4 Декларації зазначає: "Ніхто не повинен утримуватися в рабстві або підневільному стані; рабство й работоргівля забороняються у всіх їхніх видах".

Абсолютну заборону рабства та работоргівлі підтверджено також у ст. 8 міжнародного пакту про цивільні й політичні права 1966р.

Україна першою з пострадянських країн визнала проблему торгівлі людьми як одну з найнебезпечніших для суспільства, результатом чого стало введення в 1998 році до Кримінального кодексу України статті 124-1 "Торгівля людьми", 2001 року було прийнято новий Кримінальний кодекс України, за яким міра покарання стала жорсткішою.

Подібними з рабством можуть бути і шлюбні звичаї, що зберігаються в низці країн, що ставлять жінку в становище рабині. У Додатковій конвенції, прийнятій 1956 р. у Женеві, серед звичаїв, подібних з рабством, названа і примусова праця.

У 1930 р. була прийнята Конвенція МОТ № 29 щодо примусового і так названої обов'язкової праці. Насильство, погроза покарання - ті рушійні сили, якими людина примушується до праці чи виконанню якої-небудь роботи.

Работоргівля - дії, пов'язані з поневоленням, придбанням або продажем особи з наміром обернути її в рабство; усі дії, пов'язані з придбанням раба для його подальшого продажу або обміну; усі акти продажу або обміну раба, придбаного з метою подальшого продажу або обміну, і взагалі, будь-який акт торгівлі або перевезення рабів. Країни, які уклали міжнародні акти з боротьби з работоргівлею несуть індивідуальну та колективну відповідальність за впровадження заходів з боротьби з торгівлею людьми.

Економічна і Соціальна Рада ООН в одній зі своїх резолюцій (1126/1) 1966 р. внесла доповнення в поняття рабства. До рабства віднесена практика апартеїду і колоніалізму.

У рамках ОБСЄ країни-учасниці несуть відповідальність одна перед одною за виконання своїх зобов'язань із захисту прав людини, а також надання допомоги для досягнення взаємної згоди.

 
<<   ЗМІСТ   >>