Повна версія

Головна arrow Психологія arrow Професійна діяльність державних службовців в умовах євроінтеграції України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Моделювання психологічної готовності державних службовців до професійної діяльності в умовах євроінтеграції України

Теоретична модель психологічної готовності державних службовців до професійної діяльності в євроінтеграційних умовах охоплює соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний і генетичний компоненти особистості й такі компетенції:

  • - контекстуальні — управління персоналом, проектно-орієнтоване управління;
  • - особистісні — стратегічність, впевненість у собі, самоконтроль, внутрішня позиція;
  • - соціально-психологічні — етика, розуміння цінностей, конфлікти й кризи, переговори, узгодження, орієнтація на результат, відкритість, розрядка, лідерство;
  • - комунікативні — крос-культурні комунікації, спілкування іноземною мовою, спілкування рідною мовою;
  • - технічні — розв'язання проблем, робота команди, євроінтеграційні виклики, ризики й можливості, вимоги й завдання європейської інтеграції, зацікавлені сторони.

Компетенції державного службовця, не впливаючи на успішність європеїзації державного управління, формують і визначають особистісний фактор активізації євроінтеграційних процесів. Чинником їх активності слугують базові характеристики індивіда, які причинно пов'язані з критеріями ефективних чи успішних дій під час європеїзації. Базові якості, поєднуючись -у компетенції, стають глибокою і стійкою частиною особистості фахівця з євроінтеграційних питань, за якою можна прогнозувати його поведінку в досить широкому колі управлінських ситуацій. Причинний зв'язок означає, що компетенції обумовлюють поведінку або дію. Зв'язок з критеріями дії свідчить про те, що за компетенціями можна визначити рівень і якість роботи, які вимірюються за певними показниками або стандартами.

Для вирішення конструктивної задачі, до якої відноситься психологічна готовність державного службовця до роботи в умовах європейської інтеграції, слід

створити модель системи із заданими властивостями. Моделювання здійснюється шляхом виокремлення компетенцій, уточнення й диференціації якостей, конкретизації їх функцій у цілісній психологічній структурі особистості відповідно до вимог європеїзації вітчизняного державного управління. Тобто під час моделювання будуть відображатися не всі властивості й характеристики особистості державного службовця, а лише ті, які йому необхідні як фахівцю для вирішення відповідних управлінських завдань в рамках європейської інтеграції.

Одразу підкреслимо, що в процесі європеїзації вітчизняного державного управління характер і зміст роботи державних службовців в окремих управлінських ситуаціях значно трансформувався - від рутинного, суто функціонерського й забюрократизованого - до динамічного, мобільного й не стандартизованого [13]. Певною мірою це зумовлено тим, що реалізація більшості завдань відбувається у конкретні й чітко встановлені терміни, передбачає унікальний продукт, формування команди під кожну роботу й дотримання встановлених процедур і стандартів. Необхідно додати, що реалізація євроінтеграційних заходів у державно-управлінському, міжнародному й суспільному вимірах здійснюється державними службовцями почасти в рамках міжнародних проектів. Тому добір і визначення компетенцій слід здійснювати із врахуванням проектного підходу й специфіки системи державного управління: ієрархічність побудови, жорстка вертикаль розподілу повноважень, обов'язків та відповідальності між рівнями і структурами управління, їх чітка підпорядкованість, відсутність регламентованих процедур врегулювання конфлікту інтересів, обов'язковість виконання рішень, наявність значної кількості формальних і неформальних каналів комунікації тощо.

Таким чином, на основі теоретичного аналізу й синтезу літератури різних галузей знань - управління проектами, менеджменту, людинознавчих наук, досліджень у галузі знань державного управління було виокремлено компетенції, і на цій основі побудовано модель психологічної готовності державного службовця до професійної діяльності в умовах європейської інтеграції (рис. 2).

Для обґрунтування й висвітлення складових вищезгаданої моделі, доцільно зробити інтерпретацію необхідних професійних та особистісних компетенцій у євроінтеграційному контексті.

Технічні компетенції включають основоположні елементи знань, умінь і навичок у сфері європейської інтеграції їх знаннєву базу утворюють поняття демократії, справедливості, рівності, громадянства і громадянських прав, включаючи текст Хартії про фундаментальні права в Європейському Співтоваристві і міжнародних декларацій, а також знання щодо їх застосування різноманітними інституціями на місцевому, регіональному, європейському й міжнародному рівнях. Вони потребують знань еволюції ЄС, його цілей, цінностей і політики, основних подій і тенденцій розвитку процесу європейської інтеграції та європейських структур, усвідомлення різноманіття й культурної ідентифікації у Європі. Вони є ключовим фактором, який визначає ефективність фахівців з євроінтеграційних питань й охоплюють:

Зацікавлені сторони - це особи або групи осіб, організації та інституції, які зацікавлені у процесах європейської інтеграції і безпосередньо або опосередковано впливають на них. Державному службовцю слід робити постійний моніторинг та ієрархічний розподіл стейкхолдерів, виявляти їх зацікавленість у реалізації євроінтеграційних цілей. Таким чином будуть враховані їх очікування, що створює передумови для успішного виконання завдань в рамках європейської інтеграції.

Необхідно розвивати внутрішню та зовнішню мережі, як формальні, так і неформальні - державні структури, громадські організації, компанії із транснаціональним бізнесом тощо.

Вимоги й завдання європейської інтеграції визначаються в рамках зобов'язань України перед ЄС, державно-управлінським, суспільним та міжнародним аспектами євроінтеграційних процесів.

Модель психологічної готовності державних службовців до професійної діяльності в умовах євроінтеграції України

Рис. 2. Модель психологічної готовності державних службовців до професійної діяльності в умовах євроінтеграції України

Євроінтеграційні виклики, ризики й можливості виникають через конфлікт національних систем управління, що спричиняє проблеми координації управління політико-адміністративною системою Європи в цілому. Тому, якщо держава не має норм, які відповідають установленому європейському стандарту, або вони значно нижчі за такий стандарт, то до неї буде застосований відповідний тиск.

Ускладнення можуть виникати у зв'язку з різними видами процесу публічної політики, що зумовлює різні процедури вироблення та прийняття рішень. За інтерактивного процесу та процесу мережевої взаємодії формується складна природа процедури прийняття рішень, унаслідок чого постає потреба розв'язання таких проблем, як: влади і контролю; відповідальності; узгодження спільних цілей співробітництва з локальними інтересами суб'єктів, побудова довіри між учасниками. Оскільки така практика для вітчизняної системи державного управління є відносно новою і невідпрацьованою, то це може детермінувати її інституційну неспроможність працювати за європейськими стандартами провадження публічної політики [113].

Євроінтеграційні можливості окреслені рамками багатьох спільних нормативно-правових документів між Україною та ЄС і, зокрема, такими як Угода про партнерство та співробітництво і План дій. їх втілення створить передумови для посилення міжнародного впливу та прискорення внутрішньодержавних економічних, політичних та соціальних змін в Україні.

Робота команди передбачає формування й налагодження спільної праці групи фахівців з питань європейської інтеграції, яка утворюється для вирішення певної проблеми або виконання завдання в рамках проекту. Вона охоплює управління та лідерство на всіх етапах командних процесів, відслідковування й координацію групової динаміки. Командний дух забезпечується шляхом індивідуальної мотивації, колективної постановки цілей, соціальними заходами і стратегіями підтримки.

Проблеми в роботі команди можуть спричинятися службовими, політичними або стресовими факторами, зумовленими зміною чи коливаннями політичного курсу України або Європейського Союзу.

Під час роботи у складі міжнародних команд складнощі можуть виникати через культурні відмінності й різницю в освіті, розходженні в інтересах чи методах роботи. Додаткові компетенції необхідні керівнику команди, оскільки він відповідає за її розвиток від початкової фази створення команди та до завершення її роботи й розпуску.

Розв'язання проблем ґрунтується на визначенні робочих завдань і пошуку шляхів, засобів і ресурсів для їх виконання. Враховуючи специфіку процесів європейської інтеграції, важливим і необхідним вбачається діагностування рівня й характеру проблеми - міжнародний, загальнодержавний, галузевий, регіональний, політичний тощо. Адже результати оцінювання слугують основою для з'ясування джерел та чинників проблем і розробки альтернативних варіантів їх розв'язання. Тут можливе використання різних методик і методів вирішення євроінтеграційних проблем, до яких входять систематичні процедури з їх виявлення та вирішення: моніторинг, аналіз, анкетування, опитування, дослідження, мозковий штурм, підготовка "білої" та "зеленої" книг, розробка "дорожньої карти". Варто зазначити, що першим кроком мають бути консультації із зацікавленими сторонами з метою виявлення їх позиції і виокремлення бачення проблеми, узгодження й схвалення шляхів і засобів її подолання.

Комплексність завдань і проблем можуть стати причиною виникнення складновирішуваних євроінтеграційних питань. Критичну ситуацію можна подолати за допомогою переговорів, ескалацією відносин із головними стейкхолдерами з метою їх стимулювання до прийняття потрібного рішення, розв'язання конфлікту. Активне включення кожного члена команди у вирішення проблем сприятиме її єднанню і зміцненню командного духу.

Комунікативні компетенції охоплюють володіння способами комунікативної взаємодії з оточуючими й віддаленими людьми й подіями, знання рідної та необхідних іноземних мов, навички комунікацій в групі, володіння різними соціальними ролями в колективі. Важливими є навички презентації і самопрезентації, усного й письмового ділового мовлення, ведення публічної дискусії, крос-культурної комунікації.

Комунікація полягає у здатності організовувати й підтримувати канали обміну інформацією і, на цій основі, ефективно взаємодіяти з іншими учасниками європейської інтеграції у публічній сфері, демонструвати солідарність і зацікавленість у вирішенні проблем, впливати на інституції та співтовариства. Важливими є уміння користуватися сучасними електронними засобами обробки, прийняття й передачі інформації, її пошуку, аналізу та відбору.

Інформаційно-технічна складова комунікації розглядається як володіння мультимедійними технологіями, розуміння можливостей їх застосування і критичне відношення до інформації, яку розповсюджують ЗМІ, вільне володіння програмним забезпеченням персонального комп'ютера, офісною технікою.

Спілкування рідною мовою як здатність державного службовця висловлювати й розуміти поняття, думки, почуття, факти й судження у письмовій та усній формі (слухання, говоріння, читання й письмо), а також взаємодіяти лінгвістично відповідним чином у всьому багатоманітні вітчизняного і європейського суспільного й культурного контекстів.

Комунікація на рідній мові вимагає від фахівців знання словника, володіння тезаурусом з питань європейської інтеграції, поінформованості про основні типи вербальної взаємодії і різноманітні стилі й рівні мови, уміння здійснювати комунікацію в різних контекстах.

Державні службовці мають володіти навичками як усної, так і писемної мови в різноманітних комунікативних ситуаціях і слідкувати й адаптувати свою комунікацію до вимог ситуації. Ця компетенція включає уміння розрізняти й використовувати різноманітні типи текстів, щоб шукати, збирати й обробляти необхідну інформацію, формулювати й висловлювати свої усні й письмові аргументи переконливим способом відповідно до контексту.

Позитивне відношення до комунікації на рідній мові включає готовність державних службовців до критичного й конструктивного діалогу з учасниками європейської інтеграції, повага до естетичних якостей і бажання їх розвивати, а також інтерес до взаємодії з іншими. Воно передбачає обізнаність про вплив мови на інших і потребу в розумінні й використанні мови позитивним і соціально відповідальним чином.

Спілкування іноземною мовою в широкому сенсі передбачає володіння тими ж навичками комунікації, що й рідною мовою, а саме розуміння, висловлювання й тлумачення понять, смислів й особистісних конструктів у відповідності до різних контекстів. Для комунікації іноземною мовою в рамках інтеграційних процесів важливими є навички медіації та міжкультурного розуміння. Рівень індивідуального володіння має розподілятися за чотирма сферами: слухання, говоріння, читання й письмо і повинен враховувати професійні потреби й інтереси фахівця з європейської інтеграції. При цьому важливими є знання соціальних умовностей, культурних аспектів і лінгвістичного різноманіття європейської спільноти. Необхідні навички спілкування іноземною мовою передбачають розуміння усних формулювань, ініціювання, підтримку й завершення бесіди, а також роботу з текстовою інформацією.

Крос-культурні комунікації полягають у специфічній функціонально обумовленій взаємодії державних службовців із представниками різних європейських культур, яка передбачає взаємний вплив із подальшими змінами у свідомості учасників комунікації. Таким чином формуються передумови для взаєморозуміння і, на цій основі, виробляється нове єдине значення й уточнення контексту сприйняття повідомлень як результат комунікації за умови усвідомлення культурних відмінностей і розуміння "іншості" партнера.

Цей вид комунікації ґрунтується на процесі символічної взаємодії між індивідами і групами з розпізнанням їх культурних відмінностей. Треба знати складність і специфіку встановлення й розвитку контактів між вітчизняними фахівцями з європейської інтеграції і представниками європейських культур, які детермінуються:

  • — комунікативними факторами: мова, контекст (ситуація), стиль комунікації, невербальна поведінка;
  • — психологічними факторами: сприйняття, оцінка, атрибуція, стереотипізація, ідентифікація, емпатія і рефлексія;
  • — культурними факторами: норми і цінності, базові уявлення і досвід, які лежать в основі психологічних процесів комунікації.

Знання і врахування особливостей ціннісних орієнтацій партнера по спілкуванню дозволяє забезпечити успіх комунікації. У процесі міжкультурної комунікації почасти відбувається конфлікт цінностей, в результаті чого кожен з учасників не лише дізнається про особливості іншої культури, але й усвідомлює особливості своєї, тим самим культурно ідентифікуючи себе.

Також в ситуації міжкультурного контакту її учасники переживають стрес через нездатність передбачити і зпрогнозувати подальший хід комунікації, виникає стан невизначеності комунікативних намірів і позицій. Сформована міжкультурна компетенція дозволяє знизити рівень невизначеності і зменшити стресогенність комунікативних процесів.

Соціально-психологічні компетенції включають індивідуальні, міжособові й міжкультурні елементи й охоплюють всі форми поведінки, які дозволяють державному службовцю ефективно й конструктивно діяти у трьох площинах європейської інтеграції. Конструктивна участь передбачає громадську діяльність, підтримку соціального різноманіття, згуртованості і стійкого розвитку, готовність поважати цінності й приватне життя інших людей. Особиста успішність міжособистісної та громадської участі визначається розумінням норм поведінки, а також загальноприйнятих у різних соціальних прошарках і сферах манер та правил. Необхідним є усвідомлення базових понять, які стосуються суспільства, індивіда, груп, трудових колективів, культури, тендерної рівності, недопущення дискримінації у всіх її проявах. Ключові навички включають здатність конструктивно будувати відносини у різноманітних сферах, демонструвати толерантність, висловлювати й розуміти різноманітні точки зору, вести переговори, вміння створювати атмосферу довіри. Важливими є емпатія і налаштованість на відносини співпраці.

Поведінкові показники необхідні для розуміння особливої моделі поведінки фахівця з європейської інтеграції, яку він демонструє у процесі професійної діяльності. Поведінка також слугує ілюстрацією мотивації або індивідуальних конструктів, до яких нами віднесено:

Лідерство передбачає видачу розпоряджень, вказівок і мотивацію підлеглих до виконання ними своїх службово-посадових обов'язків і державно-управлінських завдань під час упровадження євроінтеграціїйної політики. Необхідність цього елементу актуалізується з виникненням труднощів й ускладнень у процесі втілення останньої, оскільки завдяки йому приводяться в дію компетенції інших учасників європейської інтеграції. Більше того лідерство потрібно для керівника не лише як інструмент організації ефективної командної роботи, а як основа налагодження конструктивної взаємодії із зацікавленими сторонами й партнерами.

Особливо важливим є добір стиля лідерства, адекватного змісту й "вазі" виконуваних завдань. Він має враховувати певні моделі поведінки, технології спілкування, способи вирішення конфліктів і ставлення до критики, засоби контролю діяльності команди, методи розробки й прийняття рішень, об'єми і види делегування повноважень.

Розрядка - це здібність зняти напругу у складній або кризовій ситуації, яка може виникати у процесі взаємодії з європейськими партнерами, представниками неурядового і бізнес-секторів, зацікавленими сторонами. Причиною напруги може слугувати розходження в поглядах щодо окремих євроінтеграційних питань і проблем, відсутність єдності і взаєморозуміння між членами команди тощо. Внаслідок цього може виникнути загальне роздратування і сформуватися стресова ситуація. Для погашення напруженої ситуації важливим є уміння їх упереджувати, використовуючи різноманітні профілактичні заходи: моніторинг морально-психологічного клімату шляхом співбесід та інтерв'ю з підлеглими, колегами, організація неформальних корпоративних заходів. Усе це є необхідним й важливим для підтримки плідної співпраці між учасниками європейської інтеграції.

Відкритість проявляється в умінні дати можливість іншим відчути, що їх думка цікава й потрібна, а їх пропозиції і рекомендації можуть бути корисними для євроінтеграційних процесів. Цей елемент власне слугує засобом отримання користі від знань і досвіду персоналу державної служби, експертів, консультантів й аналітиків. Завдяки відкритості створюються передумови для досягнення синергетичного ефекту від їх роботи. Будучи фахівцями у своїй сфері, вони можуть значно покращити загальний результат роботи за рахунок організації їх роботи у форматі "відкритих дверей". Ефективність останньої ґрунтується на широкому обміні інформацією на всіх трьох рівнях європейської інтеграції, яка не містить державної таємниці і не є джерелом загрози національній безпеці. Слід додати, що відкритість створює передумови для уникнення вікової чи тендерної дискримінації, дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації, культурного різноманіття й фізичних недоліків.

Орієнтація на результат потребує зосередженості команди на ключових євроінтеграційних задачах з метою досягнення оптимального й взаємовигідного результату для всіх зацікавлених сторін. Окрім цього результати мають бути визначені для різних системних рівнів: секторальний - державно-управлінський, суспільний та міжнародний; результати за окремими проектами; результати для зацікавлених сторін. Керівникам органів державної виконавчої влади необхідно управляти цими результатами шляхом прийняття відповідних управлінських рішень. Ця компетенція не лише тісно кореспондує, але й значною мірою впливає і визначає успішність виконання євроінтеграційних завдань.

Узгодження забезпечується умінням обговорювати, наводити вагомі аргументи, вислуховувати думки інших сторін, вести переговори й знаходити рішення. Суть узгоджувальних процесів полягає в обміні поглядами й думками щодо проходження євроінтеграційних процесів і, в їх контексті, виконання управлінських завдань і досягнення результатів і цілей. Узгодження відбувається на основі поваги до позиції партнерів, за допомогою системного й структурованого мислення, аналізі фактів, аргументів та сценаріїв і має на меті прийняття взаємоузгоджених і взаємосприйнятливих рішень. Це досягається завдяки винесенню різноманітних думок на відкрите обговорення.

Розмірковування допомагають учасникам скорегувати чи навіть змінити свою точку зору, з усіх сторін зрозуміти ситуації, які відносяться до різних аспектів європейської інтеграції, а тому з високим ступенем упевненості приймати рішення відносно різних питань.

Переговори слугують засобом вирішення суперечливих питань між учасниками євроінтеграційних процесів і досягнення взаємовигідного рішення. Гарно розвинене уміння вести переговори основними діяючими гравцями можуть реально допомогти уникнути загострень і конфліктів.

Зрозуміло, що переговори мають проходити на засадах конструктивну й належної поваги до позицій кожного з їх учасників. Бажаний результат переговорів - консенсус і взаємовигідне рішення, прийняті у відкритій манері спілкування. Разом з цим, слід розуміти, що процеси європейської інтеграції мають політично-адміністративну природу, а тому складність, гострота й вагомість розв'язуваних питань може зростати незалежно від учасників переговорів. У такій ситуації можуть прийматися компромісні рішення, які не задовольняють усі сторони. За цих умов доцільно намагатися зберегти максимально позитивні стосунки з кожною із сторін, що в подальшому може слугувати платформою для відновлення конструктивного переговорного процесу.

Конфлікти й кризи охоплюють шляхи подолання конфліктних і кризових ситуацій, які можуть виникати на різних системних рівнях європейської інтеграції. Виникнення конфліктів і криз зумовлено різними цілями учасників євроінтеграційних процесів. Тому для їх запобігання доцільно здійснювати аналіз ризиків і планувати сценарії для подолання передбачуваних криз.

Слід пам'ятати, що в основі конфлікту знаходиться зіткнення підчас протилежних інтересів або несумісність лідерів. У зв'язку з цим, одним із засобів вирішення конфліктів і криз є прозора й відкрита позиція останніх, безпристрасна роль посередника під час пошуку прийнятних рішень. Також їм потрібно використовувати методи налагодження співпраці, досягнення консенсусу, запобігання протистоянню або некоректному використанню повноважень, збалансування власних інтересів з інтересами інших сторін.

Розуміння цінностей включає уміння сприймати бачення, мотиви і наміри інших людей - стейкхолдерів, колег по роботі, європейських партнерів і розуміти їх точку зору. Важливими є здатність спілкуватися у системі європейських цінностей, відчувати погляди й переконання іншої особистості, суб'єктивну оцінку й етичні стандарти. Підгрунттям для розуміння цінностей слугує взаємна повага.

Більше того, фахівець з питань європейської інтеграції має власні цінності і виражає їх під час взаємодії з іншими її учасниками і зацікавленими сторонами. Він має чутливо реагувати на їх цінності й стимулювати їх до вираження цих цінностей у відносинах із ним.

Для того, щоб рішення і плани дій були прийняті всіма сторонами у трьох секторах європейської інтеграції, необхідне розуміння особистісних, організаційних, інституційних і соціальних цінностей. Адже цінності регулюють дії державного службовця в управлінських ситуаціях, впливають на сприйняття дійсності, побудову взаємовідносин і спосіб мислення. Більш того, цінності і ціннісні орієнтації представляють собою основу культури й обумовлюють певне сприйняття й відношення до світу. Державний службовець, який розуміє сутність різноманітних цінностей країн-учасниць Європейського Союзу, а також відмінності між цінностями різноманітних груп залучених до роботи, зможе організувати й виконати завдання набагато ефективніше, аніж той, хто ігнорує ціннісний підхід.

Етика передбачає моральні норми керівництва і поведінки державних службовців - учасників євроінтеграційних процесів як в системі державного управління, так і поза нею. У рамках державної служби України окремі етичні стандарти, які охоплюють професійні і міжособистісні правила поведінки, визначені окремими нормативно-правовими актами, тобто мають юридичне підґрунтя.

Етичні компетенції дозволяють персоналу гармонійно і на позитивній основі виконувати службово-посадові обов'язки та досягати ефективних результатів. Моральні норми не лише створюють передумови для особистісної і професійної свободи, але також і встановлюють межі для цих свобод. Адже етичні принципи вимагають поваги до себе, оскільки вони дозволяють фахівцям виконувати свої функції, не вступаючи у моральні конфлікти як і з членами команди держслужбовців, так і з зацікавленими сторонами.

Доцільно зауважити, що участь державних службовців у міжнародних проектах потребує підписання контракту, в якому можуть визначатися детальні норми і правила. Необхідність їх визначення зумовлена соціальними і культурними відмінностями між його учасниками і слугує упередженню конфліктів через специфіку їх етичних норм.

Особистісні компетенції охоплюють індивідуально-психологічні характеристики і персональні конструкти державного службовця, які визначають його поведінку у процесі життєдіяльності. Як важливий компонент цих компетенцій виокремлюється готовність до постійного підвищення кваліфікації як потреби до самопізнання, саморозвитку й самоактуалізації.

Особистісна складова проявляється у готовності до самостійної роботи, умінні управляти власним часом, планувати й організовувати професійну діяльність, вибудовувати стратегії особистісного й професійного розвитку і навчання, самооцінці компетенцій самоудосконалення, саморегулюванні, здатності до особистісної і професійної рефлексії.

Ці компетенції тісно кореспондують із ціннісними й етичними установками, які впливають на прийняття державно-управлінських рішень в рамках європеїзації.

Внутрішня позиція охоплює систему реально діючих мотивів державного службовця відносно європеїзації у її трьох площинах, самоусвідомлення та ставлення до себе як до фахівця у контексті реалізації євроінтеграційної політики. Я-образ такого фахівця потребує внутрішніх конкретних і дієвих мотивів та стимулів до соціально-психологічної активності під час професійної діяльності в умовах євроінтеграції, приведення внутрішньої системи координат і цінностей у відповідність до позитивних і конструктивних європейськи зорієнтованих норм і правил. Стійкість "Я-образу" державного службовця - "я - суб'єкт активізації і провадження європейської інтеграції" як комплексу установок, переконань і відношення забезпечується єдністю мотиваційного, афективного та когнітивного компонентів.

Наявність внутрішньої позиції слугує показником професійного самовизначення державного службовця і спричиняє трансформацію системи мотивації, фактором зміни ставлення державного управлінця до виконання своїх службово-посадових обов'язків та до самого себе як до суб'єкта євроінтеграційних процесів.

Самоконтроль або самоуправління проявляються в систематичному й дисциплінованому підході до виконання щоденних євроінтеграційних завдань, до подолання швидкоплинних вимог і стресових ситуацій. Інакше кажучи, мова йде про контролінг керівником морально-психологічного клімату в команді у цілому та психологічного стану всіх членів команди зокрема. За результатами спостереження вживаються необхідні профілактичні заходи для попередження виходу ситуації з-під контролю.

Впевненість у собі полягає у здатності авторитетно викладати свою точку зору і відстоювати її, послідовно впроваджувати політику європейської інтеграції, дотримуватись вимог і принципів європеїзації. Така компетенція необхідна для ефективної взаємодії із європейськими партнерами, різними секторами громадянського суспільства в Україні, державними інституціями. Вона реалізується шляхом досягнення консенсусу щодо євроінтеграційних цілей і політик за допомогою публічних дебатів, обговорень з аргументацією тих чи інших позицій.

Впевненість потрібна для спонукання учасників європейської інтеграції до конкретних дій з вирішення відповідних питань і докладання зусиль для відстоювання національних інтересів.

Стратегічність включає здатність сприймати і розглядати поточні ситуації у контексті майбутнього і своєю реакцією направляти євроінтеграційні події у потрібне нове русло, надаючи їм нової якості. Тобто замість функції планування актуальним стає стратегічне реагування як модель поведінки на вимоги, ризики й виклики європейської інтеграції. В основі стратегічного реагування знаходиться професійна рефлексія, адекватне сприйняття оточуючих подій і процесів та розуміння їх суті й змісту, причин і наслідків.

Контекстуальні компетенції описують елементи знань у сфері європейської інтеграції, пов'язаних із її контекстом. Вони пов'язані з професійними орієнтирами державного службовця, його здатністю бачити сутність та процес вироблення європейських політик, розуміти процедури прийняття рішень; бачення національних пріоритетів, пріоритетів та систем управління інших держав-членів ЄС. Потрібним є розуміння мультикультурних і соціально-економічних характеристик європейських співтовариств і сутності взаємодії культурної національної ідентичності з європейською ідентифікацією. Необхідним є уміння орієнтуватися у європейських контекстах, усвідомлювати свою роль і призначення, актуалізувати механізми самовизначення в них і, на цій основі, добирати цільові й смислові установки для професійних дій і прийняття рішень.

Проектно-орієнтоване управління описує курс державної інституції або її структурного підрозділу спрямований на використання проектного менеджменту під час втілення євроінтеграційної політики, розвиток компетенцій проектного управління. Необхідність запровадження проектного підходу зумовлена європейськими стандартами провадження інтерактивних публічних політик, які передбачають різні моделі співробітництва, доповнення наявних демократичних механізмів новими формами зв'язків із суспільством.

Інтерактивна модель призначена для забезпечення розв'язання суспільно значущих проблем конкретної сфери політики (соціальної, гуманітарної, транспортної, екологічної тощо) через реалізацію конкретних проектів. Останні мають складну організаційну структуру, велику кількість його учасників та зацікавлених осіб, що зумовлює проблеми в розподілі ролей між суб'єктами, виробленням загальної процедури взаємодії.

Модель мережевих взаємодій характеризується формуванням співробітництва урядових структур, бізнес-структур та некомерційних об'єднань національного й наднаціонального рівнів через перерозподіл традиційних функцій уряду з метою надання більш якісних послуг громадськості.

Зрозуміло, що досягнення ефективної взаємодії урядового, громадського і бізнесового секторів значною мірою визначається інструментарієм управління проектами, який використовується для її налагодження. У свою чергу успіх проектів напряму залежить від якості їх координації під егідою програми, від методології управління проектами і розвитку компетенцій менеджерів проекту.

Разом з цим, вітчизняна практика європеїзації свідчить про використання проектного управління на всіх її трьох рівнях поряд із застосуванням звичайного лінійного управління функціями і операціями.

Управління персоналом охоплює всі аспекти управління людськими ресурсами, які задіяні у процесах європейської інтеграції, включаючи планування, набір, відбір, навчання, утримання, оцінювання ефективності праці і мотивацію персоналу державної служби. Останній має бути ключовим інтересом з боку тих державних органів виконавчої влади, які залучені до розробки і втілення євроінтеграційної політики. Як з точки зору державної структури, так і з індивідуальної точки зору європеїзація, володіючи унікальним набором завдань, в тому числі і проектів, надає державним службовцям можливість отримати нові знання й досвід. Внаслідок цього призначення управлінців на посади, залучення їх до виконання проектів слугує вагомою можливістю для розвитку державної структури і її працівників. З іншого боку, з точки зору євроінтеграційних процесів чи проектів, на роботу повинні направлятися відповідно підготовлені фахівці. Тому слід визначити професійні якості, необхідні для виконання службово-посадових обов'язків та ролі у проекті, набирати кадри, які найбільше відповідають компетенція, здійснювати їх розвиток для ефективного задоволення вимог європеїзації.

З огляду на викладене доцільно зауважити, що у поданій нами моделі психологічної готовності державних службовців до професійної діяльності в євроінтеграційних умовах ортогональний принцип реалізовується з допомогою особистісних компетенцій. Адже саме особистість державного службовця, зазнаючи системного впливу з боку процесів європеїзації, актуалізує свій професійно-особистісний потенціал шляхом виокремлення, поєднання й розвитку необхідних компетенцій і забезпечує виконання євроінтеграційних вимог. Таким чином особистісні компетенції слугують надзвичайно важливою основою розвитку інших компетенцій, чинником досягнення психологічної готовності як синергетичного ефекту від розвиваючого процесу.

Таким чином, в основі психологічної готовності державного службовця до роботи в умовах європейської інтеграції знаходяться психологічні структури його особистості, які у професійній діяльності реалізовуються у вигляді компетенцій.

Зауважимо, що модель психологічної готовності залежно від функції в управлінні персоналом може виконувати різні призначення: модель компетенцій як мета розвитку персоналу, інструмент побудови типових посад, основа відбору потенційно ефективних працівників, точний рекрутинг, навчання, оцінка і розвиток персоналу.

Розроблення переліку компетенцій для фахівців з питань європейської інтеграції має набути постійного і систематизованого характеру. Ці компетенції мають бути свого роду "динамічним набором орієнтирів, який можна змінювати залежно від часу і контексту. Для того, щоб відповідати цим вимогам, рамки спільних компетенцій слід поділити на загальну частину, тобто набір спільних для всіх орієнтирів, та специфічну частину, що включає національний контекст, специфічні посадові вимоги та культурно обумовлені розбіжності" [97].

Компетенції державного службовця можуть прямо не впливати на успішність європеїзації державного управління, але саме вони багато в чому формують і визначають особистісний фактор активізації євроінтеграційних процесів. Чинником їх активності слугують базові характеристики індивіда, які причинно пов'язані з критеріями ефективних чи успішних дій під час європеїзації. Базові якості, поєднуючись у компетенції, стають глибокою і стійкою частиною особистості фахівця з євроінтеграційних питань, за якою можна прогнозувати його поведінку в досить широкому колі управлінських ситуацій. Причинний зв'язок означає, що компетенції обумовлюють поведінку або дію. Зв'язок з критеріями дії свідчить про те, що за компетенціями можна визначити рівень і якість роботи, які вимірюються за певними показниками або стандартами.

Разом з цим, знання, уміння, навички й відношення самі по собі ще не роблять державного службовця компетентним, що є причиною відсутності основи для соціально-психологічної готовності до професійної діяльності в умовах європейської інтеграції. Підґрунтям для появи такої готовності слугують професійні компетенції, які виокремлюються внаслідок інтеграції елементів соціально-психолого-індивідуального, діяльнісного і генетичного вимірів особистості державного службовця в єдине ціле. Чинником упорядкування, структурування і трансформації властивостей державного службовця у професійні компетенції слугують імперативи європеїзації державного управління, вимоги щодо налагодження ефективного співробітництва у державному, суспільному і міжнародному секторах. В результаті взаємодії вимог з тривимірною структурою особистості державного управлінця актуалізуються необхідні компетенції і з'являється така його інтегративна властивість як соціально-психологічна готовність до професійної діяльності.

 
<<   ЗМІСТ   >>