Особливості зовнішньоекономічної діяльності туристичного підприємства

В сучасних умовах участь вітчизняних господарюючих суб'єктів у зовнішньоекономічних операціях стає одним із вирішальних факторів досягнення конкурентоспроможності. Це пояснюється активізацією впродовж останніх десятиліть міжнародних коопераційних зв'язків, становленням і розвитком інтеграційних угрупувань держав, появою нових видів товарів, технологій, галузей економіки та форм міжнародного співробітництва, збільшенням масштабів інвестиційних проектів, інтенсифікацією діяльності транснаціональних і багатонаціональних компаній, що сприяє активному обміну між країнами товарами, послугами та факторами виробництва.

Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами [49].

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

• - фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;
• - юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні, а також мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;
• - об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
• - структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;
• - спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані в Україні та які мають постійне місцезнаходження на території України [49].

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється з метою:

• - забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;
• - стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків українських підприємств;
• - створення сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється:

• - Україною як державою в особі її органів у межах їх компетенції;
• - недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;
• - самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними [49].

Зовнішньоекономічна діяльність туристичних підприємств розглядається у науковій літературі як діяльність, що забезпечує надання різних видів туристичних послуг і реалізацію товарів туристичного попиту іноземним туристам у країні базування та вітчизняним туристам за кордоном з метою задоволення їх культурно-пізнавальних, лікувально-оздоровчих, ділових або інших потреб та отримання на цій основі прибутку.

Зовнішньоекономічна діяльність туристичних підприємств виступає у багатьох випадках лише продовженням їх внутрішньогосподарської діяльності.

Лише потужні транснаціональні корпорації виходять за національні межі, організовуючи свій бізнес на території великої кількості країн, надаючи туризму дійсно міжнародного характеру.

Л.І. Гонтаржевська вважає зовнішньоекономічну діяльність туристичних підприємств важливим джерелом надходження іноземної валюти на внутрішній ринок країни. Поряд із контрактними надходженнями фінансових коштів від туристичної діяльності (невидимий експорт), існує ще так званий "внутрішній експорт" - купівля іноземними туристами сувенірів та інших товарів за роздрібними цінами на внутрішньому ринку.

Значна кількість галузей економіки у країнах, які є загальновизнаними туристичними центрами, працюють саме на внутрішній експорт. Так, наприклад, іноземні туристи купують значну кількість годинників, що виробляються у Швейцарії, парфумерно-косметичних виробів - у Франції, взуття - у Італії, віскі - у Великобританії [10, с. 122].

Договірні відносини в туризмі регулюються нормами міжнародного та національного права. На міжнародному рівні такі відносини регулюються наступними документами:

• 1. Міжнародною конвенцією з контракту на подорож, прийнятою Всесвітньою федерацією асоціацій туристичних агентств у 1970 р.
• 2. Положенням з туристичних контрактів та обмінів, прийнятим на Віденській зустрічі держав-учасниць Ради Європи у 1992 р.
• 3. Угодою з уніфікації основних правил міжнародних повітряних перевезень (Варшавська конвенція), прийнятою у 1929 p., зі змінами та доповненнями 1955 р. та 1975 р.
• 4. Кодексом відносин між готелями і турагентствами, прийнятим Всесвітньою федерацією асоціацій туристичних агентств та Міжнародною готельною асоціацією у 1987 р.
• 5. Угодою про стандартний контракт між готелем і перевізником, прийнятою Міжнародним союзом учасників дорожнього транспорту та Міжнародною готельною асоціацією у 1994 р.
• 6. Женевською конвенцією з міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу, прийнятою у 1967 р.
• 7. Міжнародними готельними правилами, схваленими Міжнародною готельною асоціацією у 1981 р.
• 8. Директивою Європейського економічного співтовариства про комплексний туризм, прийнятою у 1990 р.

Джерелами національного права, що регламентують договірні відносини у туризмі, є кодекси, закони та підзаконні акти країни. Необхідно враховувати, що подолання колізій між нормами рівної юридичної сили здійснюється шляхом використання колізійних норм або колізійних принципів "lex specialis derogat generalis" (лат. "спеціальний закон відміняє (витісняє) загальний закон"); "lex posterior derogat priori" (лат. "пізнішим законом відміняється більш ранній"); "lex posterior generalis non derogat priori speciali" (лат. "наступний загальний закон не скасовує більш ранній спеціальний закон аналогічної юридичної сили") [30, с. 392].

В Україні діють принципи свободи та рівності при здійсненні зовнішньоекономічного підприємництва. Ці принципи означають, що кожний громадянин нашої держави має повне право на власний розсуд вступати у зовнішньоекономічні зв'язки та здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у будь-яких формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України.

Будь-які заборони чи обмеження суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками є недопустимими. Ці принципи також підкреслюють, що при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності вітчизняні підприємці повинні дотримуватися встановленого законодавством порядку.

В умовах прискореного розвитку міжнародного ринку туристичних послуг зростає значення такої форми міжнародного бізнесу як франчайзинг. Основним принципом функціонування франчайзингової системи є велике потужне підприємство (франчайзер), яке укладає договір з малим або середнім підприємством (франчайзі) на виробництво та реалізацію певних видів товарів і послуг, що відповідають стандартам якості першого підприємства. Відповідно до цього договору франчайзер передає франчайзі на визначений термін право на користування торговою маркою, устаткуванням, технологію, ноу-хау, а також надає постійну ділову та професійну допомогу, проводить навчання персоналу, забезпечує рекламу та проведення маркетингових досліджень.

Рис. 6.1. Логотипи туристичних підприємств, які надають право використання власних торговельних марок на умовах франчайзингу

Найчастіше франчайзинговий договір розпочинається з преамбули, в якій описується фактичний стан мережі, цілі співробітництва, бачення подальшого розвитку та цінності, на базі яких будуватиметься співпраця між партнерами. Подальше наповнення договору розкриває питання, що стосуються регулювання відносин між франчайзером та франчайзі у кожному конкретному випадку. їх можна умовно поділити на три основні групи: види регулювання пов'язані з підписанням угоди; опис прав і обов'язків сторін під час дії договору; питання можливості розірвання договору.

Крім того, франчайзингові угоди можуть містити додаткові пункти, які стосуються, наприклад, штрафних санкцій, врегулювання форс-мажорних обставин або обов'язків сторін після закінчення дії договору.

Організація підприємства на умовах франчайзингу значно знижує підприємницький ризик, тому що в цьому випадку відбувається використання вже відпрацьованого бізнесу, що довів свою ефективність. Отже, розвиток франчайзингу може виявитися однією з ефективних форм підтримки туристичного бізнесу в Україні.

В якості прикладу, візьмемо компанію "TUI" - лідера європейського ринку туристичних послуг. В Україні вона представлена туристичним оператором "TUI Ukraine", який з 1997 по 2009 pp. працював під брендом "Вояж-Київ". Компанія "TUI Ukraine" розвиває дві франчайзингові мережі туристичних агентств: "TUI-турагентства" та "Галопом по Європах". У 2014 р. мережа "TUI-турагентства" нараховувала понад 70 офісів у різних містах України, мережа "Галопом по Європах" - понад 60 офісів [120].

Інший приклад - це "TEZ TOUR", міжнародна туристична компанія, заснована у 1994 р. До її складу входить понад 20 потужних підприємств, які ефективно працюють на міжнародному ринку туристичних послуг. Компанія "TEZ TOUR" вже багато років розвиває власними силами, а також за допомогою франчайзингу монобрендову мережу "TEZ TOUR Турагенція". У 2014 р. мережа нараховувала понад 40 турагентств у різних містах України. Формат цієї монобрендової мережі є оптимальним рішенням, у першу чергу, для інвесторів, які вирішили відкрити новий бізнес у туристичній сфері.

Компанія "TEZ TOUR" має заслужену репутацію однієї із найбільш високотехнологічних компаній на туристичному ринку. Робота офісів цього підприємства максимально взаємопов'язана і автоматизована, система онлайн-бронювання прогресивна, а також зручна у використанні. Повна комп'ютеризація та налагоджена система роботи не допускають втрати інформації. Це дозволяє безперебійно та чітко обслуговувати тисячі агентств навіть у пік туристичного сезону [119].

На жаль, сьогодні регулювання франчайзингового договору не має правового закріплення в Україні. Існує лише поняття договору комерційної концесії, визначення якому дається у Господарському та Цивільному кодексах України. За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації [11, с. 85].

Договір комерційної концесії (франчайзингу) є новим для законодавства України, і в ньому можна знайти певні елементи інших відомих договорів. Зокрема, ліцензійного договору (надання дозволу на використання об'єктів права інтелектуальної власності), договору про спільну діяльність (співробітництво, спрямоване на досягнення певного результату), договору купівлі-продажу (оплатна передача матеріалів), договору комісії (можливе укладення правочинів з метою задоволення інтересів правоволодільця) та інших договорів.

Однак кожна з цих рис є лише однією з сторін договору комерційної концесії. Так, на відміну від договорів доручення та комісії користувач діє без доручення правоволодільця і за свій власний рахунок. До того ж користувач сам сплачує винагороду за можливість скористатись комплексом виключних прав правоволодільця у своїй підприємницькій діяльності. Тому наявність схожих з іншими договорами рис не перетворює зазначений договір у змішаний чи комплексний.

З метою визначення місця договору франчайзингу серед інших видів договорів необхідним є його законодавче закріплення, тому доцільним було б доопрацювати і, нарешті, прийняти Закон України "Про франчайзинг", тим більше, що проект цього закону був внесений на розгляд Верховної Ради України ще у листопаді 2001 р. Це, у свою чергу, сприяло б уніфікації норм цивільного законодавства України в сфері франчайзингових відносин та дало б змогу наблизити як систему правового регулювання, так і термінологію франчайзингу до світової практики.