Повна версія

Головна arrow Туризм arrow Правове регулювання туристичної діяльності

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Специфіка укладання договорів з іноземним туристичним підприємством

Якщо раніше зовнішньоекономічні зв'язки здійснювались лише спеціалізованими організаціями, то зараз кожне підприємство в Україні одержало право самостійно виходити на зовнішній ринок. У цих умовах першочерговим завданням стає опанування вітчизняними підприємцями теоретичних аспектів та практичного досвіду встановлення договірних відносин із зарубіжними партнерами, проникнення з пропозиціями на ринки інших країн, здійснення фінансових і товарних операцій.

Вихід на зовнішні ринки пов'язаний з великою кількістю ризиків, значними сумами витрат, він може принести замість очікуваних прибутків суттєві збитки. Тому, щоб досягти бажаного балансу між запланованими цілями зовнішньоекономічної діяльності та її фактичними результатами, необхідно освоїти техніку здійснення різних експортно-імпортних операцій, знати їх переваги та недоліки, володіти інструментами управління комерційною діяльністю підприємств на зовнішньому ринку.

У період становлення ринкових відносин в Україні усе більше туристичних підприємств самостійно виходять на міжнародний ринок для встановлення взаємовигідних відносин з іноземними партнерами. Однак, наші підприємці, на відміну від західних, найчастіше зневажають принципами юридично грамотного укладання зовнішньоекономічних договорів, ставлячи під удар свої права та інтереси.

Зокрема, прагнучи невиправдано мінімізувати витрати під час укладання такого договору та беззастережно покладаючись на сумлінність західного ділового партнера, вітчизняні підприємці йдуть на підписання недосконалих зовнішньоекономічних контрактів, провокуючи ситуації, у яких збитки стають просто неминучими.

На думку НІ. Кабушкіна, розділами, що складають основу будь-якого договору, є преамбула, основна та заключна частини.

Преамбула - це своєрідна передмова, що має включати:

  • - назву договору, де позначається його юридичний характер (договір на надання туристичних послуг, договір оренди, договір комісії тощо);
  • - вказівку місця та часу укладання договору (ці відомості можуть також бути включені в заключну частину);
  • - найменування сторін (при цьому продавець називається першою, а покупець - другою стороною, також вказуються повні назви юридичних осіб та скорочені найменування, під якими вони будуть фігурувати у договорі);
  • - посади, прізвища та імена осіб, які підписують договір;
  • - підставу дій довірених осіб сторін (статут, доручення) [19, с. 451]. Передумовою законності договору є дієздатність договірних сторін,

під якою розуміється здатність особи (громадянина, підприємства) своїми діями набувати права та виконувати юридичні обов'язки, а також відповідати за скоєння правопорушень.

Основна частина договору поділяється на специфічні та загальні умови договору. До специфічних умов належать положення, які характерні тільки для окремо взятої угоди та незастосовні до інших угод:

  • - предмет договору;
  • - якість робіт, товарів, послуг;
  • - цінові параметри угоди;
  • - порядок розрахунків;
  • - права та обов'язки сторін;
  • - відповідальність сторін;
  • - термін виконання зобов'язань;
  • - порядок зміни та розірвання договору.

До загальних умов договору належать положення, які включаються в усі договори незалежно від їх змісту:

  • - арбітражне застереження;
  • - форс-мажор або обставини непереборної сили: стихійні лиха (землетруси, повені, пожежі, температурні коливання); небезпечні суспільні явища (революції, військові дії, теракти, страйки); заборонні акти державних органів (оголошення карантину, закриття портів, обмеження перевезень) та ін. Ці обставини дають можливість перенести строки виконання договірних зобов'язань, а при відсутності позитивного результату звільняють сторони від їх виконання.

У заключній частині договору вказуються:

  • - юридичні адреси сторін;
  • - поштові та банківські реквізити сторін;
  • - усі додатки, які є невід'ємними частинами договору;
  • - підписи сторін із печаткою кожного з учасників угоди;
  • - кількість екземплярів договору;
  • - місце та дата укладання договору [19, с. 452].

Ґрунтуючись на досвіді укладання вітчизняними туристичними підприємствами зовнішньоекономічних договорів, можна запропонувати наступні рекомендації.

Насамперед, необхідно мати достовірну та повну інформацію про свого потенційного іноземного партнера, його товарний і фінансовий оборот, репутацію та досвід роботи у туристичному бізнесі. Як свідчить практика, витрати на отримання цієї інформації завжди окупаються, а підприємство такими діями запобігає встановленню договірних відносин з несумлінними підприємствами.

При укладанні договорів необхідно враховувати нормативні акти, що регулюють зовнішньоекономічні угоди в тій або іншій країні, а також, за необхідністю, професійно і обґрунтовано захищати свої права та інтереси, тим більше, що у світі вже давно розроблені загальноприйняті умови договірних відносин, а їх дотримання, зазвичай, дозволяє досягти компромісного для обох сторін варіанту угоди.

З появою намірів укласти зовнішньоекономічний договір слід чітко усвідомлювати, які цілі необхідно досягти при його реалізації та уточнити найбільш важливі моменти, пов'язані з його оформленням, підписанням та виконанням. Необхідно передбачити основні питання майбутнього договору, а потім, переходячи від загального до часткового, скласти приблизну схему роботи та продумати, що саме має бути зроблено на кожному етапі, які для цього будуть потрібні конкретні дії, передбачити ступінь ризику тощо.

Якщо пропозиція щодо укладання договору надходить від невідомого підприємства, необхідно отримати про нього якомога більше інформації. Іноземні підприємці вкрай обережно ставляться до пропозицій нових партнерів. Функціонують навіть організації, що спеціалізуються на зборі та обробці відомостей про підприємства або окремих комерсантів. Вони за спеціальним запитом можуть надати клієнту детальну інформацію (статутний фонд, спеціалізація, річний оборот, кваліфікація персоналу, обслуговуючий банк) та особисті дані співвласників підприємства, його керівників, а також провести оцінку ділової репутації, знайти відомості про судові процеси та конфлікти, у яких підприємство брало участь, повідомити подробиці про його ексклюзивних постачальників, покупців, клієнтів.

Під час підписання договору необхідно переконатися, що представник контрагента має юридичне право та повноваження на підписання документа. Тому, вступаючи в переговори із представником іноземного підприємства, необхідно перевірити його офіційний статус. Відсутність відповідних повноважень та підписання договору таким представником може спричинити згодом неможливість одержати оплату за надані послуги або домогтися повернення вже сплачених сум.

Як свідчить практика, несумлінні контрагенти, не бажаючи виконувати свої зобов'язання за договором та нести відповідальність, повідомляють про те, що особа, яка підписала договір, відповідних повноважень на такі дії не мала (це один з найпоширеніших способів шахрайства). Для того щоб такого не трапилося, необхідно завчасно впевнитися в особі представника іноземного підприємства та максимально коректно попросити його представити відповідні документи.

Приступаючи до роботи щодо визначення основних умов договору, не можна припускати двозначності, нечіткості фраз. У договорі має значення кожне слово. Якщо не зрозуміло, що означає той або інший термін, який зміст несе словосполучення, фраза, треба обов'язково це з'ясувати. Слід мати на увазі, що згодом у випадку суперечки між сторонами контрагент буде намагатися будь-яке неточне формулювання у договорі інтерпретувати на власну користь. Крім цього, партнер може спеціально включити в договір розмиті формулювання та положення, у яких інтереси іншої сторони свідомо не будуть враховані.

Отже, туристичним підприємствам, які вступають у договірні відносини з іноземними партнерами, рекомендується ретельно підходити до розробки та підписання зовнішньоекономічних угод, обов'язково залучати до цієї роботи компетентних фахівців. Такий обміркований і зважений підхід лише підвищить авторитет вітчизняного підприємця в очах серйозного західного партнера та максимально зменшить ризик невиконання або неналежного виконання підписаних договорів.

Кілька слів варто сказати про мову зовнішньоекономічного договору. Краще за все, якщо такий договір буде складено українською мовою. В принципі, якщо іноземний партнер з Росії (або іншої пострадянської країни), можна скористатися російською мовою. Хоча навколо застосування російської мови в договорах між суб'єктами господарювання тривають дискусії, на практиці договори, складені російською мовою, зустрічаються дуже часто.

Якщо іноземний партнер представляє країну "далекого зарубіжжя", вочевидь, він захоче, щоб текст договору було складено мовою, яку він розуміє. Російська чи українська мови йому не підійдуть, так само як для українського підприємця є неприйнятним викладення тексту договору іншою мовою.

У таких випадках застосовують компромісний варіант - текст договору викладається одночасно двома мовами: в одній колонці українською, в іншій - іноземною. Слід переконатися, щоб тексти були ідентичними за змістом, тому не варто заощаджувати на перекладі: інакше у випадку виникнення суперечки можна втратити значно більше.

Досить часто при укладенні зовнішньоекономічних договорів виникає питання щодо їх скріплення печатками. Для українських підприємств очевидним та логічним є те, що кожен договір необхідно завірити печаткою. Тому багато з них дивуються, коли іноземна сторона відмовляється поставити на договорі печатку. Але треба знати, що в багатьох країнах скріплення договорів печаткою не є обов'язковим. Багато іноземних підприємств взагалі не мають печатки, тому поставити її на договорі вони просто не можуть.

Відповідно до чинного законодавства України, на договорі обов'язково має стояти печатка юридичної особи (української та іноземної). Однак, незважаючи на таку вимогу, відсутність печатки не означатиме, що договір автоматично визнається недійсним. Тобто теоретично можна залишити договір без печатки іноземної юридичної особи. При цьому, однак, у вітчизняного підприємця скоріше за все виникнуть проблеми, коли він продемонструє такий договір, наприклад, працівникам банку при вирішенні питань щодо купівлі-продажу іноземної валюти для міжнародних розрахунків.

Якщо зовнішньоекономічний договір не можливо скріпити печатками, то можна зазначити у договорі, що він укладений за законодавством іноземної країни. При цьому форма договору буде визначатися правом місця її укладення (тобто правом іноземної держави). І якщо законодавство країни, з якої походить іноземний партнер, не вимагає обов'язкового посвідчення договорів печаткою, то українське законодавство, у свою чергу, також дозволяє не ставити печатку іноземної юридичної особи на договорі. Таку позицію у 2005 р. підтримало Міністерство економіки України, яке в той час здійснювало регулювання питань зовнішньоекономічної діяльності. І хоча з того часу вітчизняне законодавство зазнало певних змін, наведена вище норма не змінилася.

 
<<   ЗМІСТ   >>