Повна версія

Головна arrow Туризм arrow Сільський туризм

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Визначення видів туризму у сільській місцевості

Сільський туризм

Сільський туризм іноді називають зеленим туризмом, який пропонує безпосередні відносини із сільською спільнотою, використання цінностей села й околиць та існуючої забудови з максимальним збереженням природного середовища. З-поміж визначень сільського туризму й агротуризму вирізняють ті, що наголошують на збереженні рівноваги у задоволенні потреб відвідувачів і приймаючої сторони, вказують на необхідність збереження матеріальної й духовної культури місцевого населення та низькі сукупні витрати.

До найважливіших ознак сільського туризму, якими цікавляться туристи, належать:

  • - можливість відпочинку в середовищі, що відрізняється від міських умов життя і праці;
  • - тиша, спокій, сповільнений рух;
  • - можливість участі у житті селянської родини, господарських процесах, контакту з домашніми тваринами;
  • - пізнання культури, традицій, обрядів, мови;
  • - споживання регіональних страв домашнього приготування.

Отже, сільський туризм — це відпочинковий різновид туризму, що відбувається у сільських садибах, де власник господарства надає послуги з розміщення та харчування; основна мета цього виду туризму — пасивний відпочинок та вивчення побуту селян [1].

Сільський туризм стає вагомою складовою індустрії туризму в широкому розумінні цього поняття. У країнах Європейського Союзу сільський туризм охоплює понад 30% використаних відпусток; як спосіб проведення вільного часу його обирають вдруге або втретє впродовж року.

Відпочинок у селянському чи фермерському господарстві, на туристичній базі, а також спеціалізований (навчальний, екстремальний, пізнавальний, оздоровчий тощо), як і багато інших форм використовують засоби і ресурси сільського середовища.

У процесі розвитку сільського туризму з'являється все більше нових термінів, які відображають популярні напрями у туризмі — альтернативний, аграрний, екологічний туризм. Усі вони несуть певну філософію, яка пов'язана із задоволенням та заспокоєнням індивідуальних потреб туриста. Прикладом цього є альтернативний туризм і його похідні — агротуризм і агроекотуризм. Альтернативний туризм — це типова форма відпочинку для туристів, яка організована у малих масштабах і зазвичай пов'язана із певними специфічними ознаками і професійним середовищем (наприклад, природа, сільське господарство, місцеві жителі) .

Сільський туризм, у тому числі агротуризм, має великі шанси для розвитку в Україні. Західний регіон нашої держави вирізняється специфічною структурою сільського господарства, яка ґрунтується на приватній власності на землю з переважанням індивідуальних форм ведення господарства, а також є носієм матеріальних об'єктів культури, автентичного народного фольклору, звичаїв, обрядів, яких дотримуються й які переказуються з покоління в покоління. Крім великих промислових регіонів з деградованим природним середовищем, в Україні є багато сільських територій, які характеризуються привабливими краєвидами, сприятливою екологічною ситуацією, неповторною флорою і фауною. Ці чинники можуть зацікавити туристів, які прагнуть близького контакту з природою, звільнення від шаленого ритму життя, релаксу від робочого напруження, проведення часу в родинному колі, у пошуках особистого контакту із сільськими жителями.

Необхідно зазначити, що охорона довкілля стає пріоритетною сферою уваги господарів агротуристичних господарств. І дійсно, якщо ви бажаєте досягти успіху в діяльності з надання послуг зі сільського туризму, то маєте опікуватися не лише інтер'єром та комфортом житлового будинку, але й привабливістю околиць вашого села. До чинників, які у першу чергу притягуватимуть відпочивальників, належать: мальовничі краєвиди, відсутність сміття на туристичних маршрутах та у зонах відпочинку, наявність риби у водоймах, диких тварин, птахів та рідкісних видів рослин, екологічно чистих продуктів харчування та питної води, цікавих природних об'єктів. Піклуватися про все це є правом і обов'язком місцевих жителів, і ніхто краще за місцеву громаду не зможе забезпечити гідний стан довкілля та околиць свого села.

Сільський туризм сприяє також створенню нових робочих місць і професій. Необхідно дбати про розвиток сільського підприємництва, малих обслуговуючих підприємств, підприємств народного промислу тощо. Усе це збагачує ринок праці. Село має не лише поставляти продукти харчування, а також розвиватися, створювати нові робочі місця і тим самим обмежувати безробіття. Адже нові місця праці є шансом для тих, хто не хоче або не вміє вести сільське господарство, але своє майбутнє пов'язує з проживанням у селі. Пошук нових місць праці зумовлює потребу перекваліфікації, набуття нових навичок. Ці корисні явища, як передбачається, у перспективі спроможні стримати переїзд сільської молоді до міст.

Сільський туризм є джерелом цінних ознак (вигод) як для селянського господарства, так і для гостей чи туристів. Основні з них наступні:

Для господарства і села

Для гостей чи туристів

  • - використання вільних засобів;
  • - додатковий дохід;
  • - робочі місця;
  • - поліпшення сільської інфраструктури;
  • - активізація сільської громади;
  • - інтеграція сільського середовища;
  • - збереження культурної спадщини;
  • - поліпшення естетики села;
  • - контакт з іншими культурними носіями;
  • - особистий розвиток мешканців села
  • - активний відпочинок на селі;
  • - пізнання виробничого циклу продуктів харчування;
  • - споживання свіжих продуктів харчування;
  • - догляд за тваринами;
  • - участь у господарському циклі господарства;
  • - спілкування з місцевими жителями;
  • - пізнання культури регіону;
  • - здобуття нових умінь;
  • - розвиток нових зацікавлень;
  • - безпосередній контакт з природою

Не менш важливими є й соціальні функції сільського туризму, особливо якщо розглядати його як форму розумового і фізичного виховання, що реалізуються через гуманітарно-соціальні чинники, основними з яких є:

  • - виховна (формує почуття патріотизму, розвиває моральні та етичні цінності);
  • - освітня (поповнює та закріплює знання з краєзнавства, природознавства, топографії, знайомить з культурою і регіональними традиціями);
  • - оздоровча (оптимальний режим фізичних навантажень, використання сприятливого впливу природних чинників на стан організму, дотримання правил особистої та громадської гігієни, підтримка організму на належному фізичному рівні);
  • - спортивна (створення бази загальної фізичної підготовки, спеціальна підготовка до змагань).

Розвиток сільського туризму — це також можливість господарської активізації багатьох сільських регіонів і сіл, які характеризуються низькими доходами від сільськогосподарської діяльності, проблемами збуту своєї продукції, високим рівнем безробіття і повсюдною еміграцією молоді. Для багатьох селян надання туристичних послуг може бути додатковим джерелом одержання доходів.

Сільський туризм може розвиватися за тісної співпраці зацікавлених селян, які надають туристичні послуги, з органами місцевого самоврядування. Саме місцева влада має забезпечити високу якість туристичних послуг і відповідну комунальну інфраструктуру (дороги, стоянки, централізоване водопостачання та водовідведення, телефонізацію, безпеку тощо). Сільські ради, розвиваючи сільський туризм, мають запропонувати широкий вибір приватних садиб, магазинів, спортивних і рекреаційних об'єктів та супутніх послуг.

Мальовничі сільські краєвиди, місцевий фольклор і ремесло, а також продукти сільського господарства — це приклади засобів, які сільська спільнота може використовувати, пропонуючи різноманітний і цікавий туристичний продукт. Ріки, озера, ліси, гори є важливим елементом туристичних засобів села, які створюють умови для розведення риб і тварин, що може зацікавити шанувальників риболовлі чи "тихого полювання". Ці території можуть становити базу для набуття кваліфікації й досвіду у водних чи зимових видах спорту, таких як плавання, рафтинг, лижні перегони, спортивне орієнтування. Свою відпустку можна урізноманітнити збиранням лісових плодів та лікарських рослин з місцевим провідником; це залишає приємні й незабутні спогади. Основні чинники розвитку сільського туризму відображено на рис. 1.4.

Сільський туризм скоріше орієнтований на індивідуального туриста, малі сімейні групи, які подорожують автомобілями, аніж на великі масові та організовані товариства. Пропозиція сільського туризму може бути спрямована до сімей з дітьми, людей з особливими потребами, осіб похилого віку, шанувальників природи, товариських груп, членів організацій (наприклад, екологічних, спортивно-оздоровчих).

Результати спостережень засвідчують зрослу динаміку вітчизняних і закордонних туристів, зацікавлених відпочинком у Карпатському регіоні, що зумовлює розвиток бази розміщення у сільських районах — від готелів, заїздів, притулків, кемпінгів, пансіонатів до приватних селянських садиб.

Виникла потреба створення додаткових туристичних атракцій у сільській місцевості для організації дозвілля відпочивальників. У різних регіонах було відкрито кінні ферми, з'явилися рибальські села, приватні зоокутки, мисливські будиночки, парки птахів, страусові ферми, домашні музеї, пасіки тощо. Об'єднання всіх складових — сільських садиб, культурно-етнографічних центрів, майстерень народних промислів, атракцій — підносить сільський туризм на новий рівень — у кластерну систему [2].

Чинники розвитку сільського туризму

Рис. 1.4. Чинники розвитку сільського туризму

Одним із основних викликів, що постав перед сільським туризмом у нашій країні, є відсутність скоординованого розвитку й популяризації цієї форми відпочинку. Об'єкти й атракції сільських територій зазвичай доволі розосереджені, маловідомі, погано рекламовані й важкодоступні. Тому потрібно створювати й розвивати локальні та регіональні об'єднання власників агротуристичних господарств, осередки спілки сприяння розвитку сільського туризму, які відповідатимуть за стандартизацію, категоризацію, знакування, маркетинг, у тому числі й популяризацію, місцевих туристичних продуктів. Практика доводить, що товариства, які створені з ініціативи сільських жителів, з відповідною підтримкою органів місцевого самоврядування, регіональної і центральної влади, наукових і громадських організацій, мають значні успіхи у розвитку і господарській активізації сіл. Сприяння поширенню сільського туризму, уніфікація і сталість податкових правил, пільгові кредити і розуміння потреб сільської спільноти можуть принести користь і державі, і селянам.

Варто також зазначити, що розвиток сільського туризму в Україні тримається винятково на сільських ентузіастах. Держава не поспішає з наданням пільгових кредитів. Крім того, у селян виникають труднощі з рекламою своєї діяльності. Якщо в межах області ще є можливість заявити про свою справу, то в масштабі держави зробити це дуже важко. До того ж в Україні сільські господарі, що займаються сільським туризмом, працюють нелегально, позаяк в державі не існує законодавчого акту, який би регулював механізм функціонування системи сільського туризму. Законодавчо-нормативна неврегульованість значною мірою стримує вихід сільського туризму як на внутрішній, так і на міжнародний туристичний ринок, не дає змоги розвивати цей вид туризму у сільськогосподарських депресивних районах із значними показниками незайнятого населення. Існують нормативні акти, що регламентують ведення курортного і готельного бізнесу, але вони непридатні для сільського туризму. Адже, якщо господаря змусити утримувати всю структуру органів забезпечення, то його бізнес негайно буде зруйновано.

Комплексний підхід до вирішення посталих завдань — це робота на роки. Розвиток сільського туризму вимагає ширшого мислення і гнучкої діяльності з використанням передового досвіду та аналізу можливих помилок. Тому важливою ділянкою роботи сільських представників є вироблення і обговорення місцевих програм розвитку територій, які становитимуть частину програми соціально-економічної стратегії села .

  • [1] Пітюлич М.М. Особливості функціонування сільського туризму в Україні та досвід європейських країн / М.М. Пітюлич, І.І. Михайлюк // Наук. вісн. Ужгород. ун-ту. Сер. "Економіка". — 2011. — С.155.
  • [2] Лужанська Т. Ю. Сільський туризм: історія, сьогодення та перспективи : навч. посіб. / Т. Ю Лужанська, С. С. Махлинець, Л.І. Тебляшкіна ; за ред. проф. І.М. Волошина.- К. : Кондор, 2008. — С.67.
 
<<   ЗМІСТ   >>