ШАНСИ І ЗАГРОЗИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ

Впродовж останніх років спостерігається значний поступ у розвитку сільського туризму в Україні, передусім у Карпатському регіоні та в Криму. З огляду перспективи розширення цього виду туризму потрібно розробити його стратегію з врахуванням методу SWOT-аналізу, тобто ґрунтувалась на існуючих можливостях й одночасно пропонувала способи подолання труднощів та зменшувала загрози.

Ефективність цієї стратегії зумовлена комплексним впливом на всі складові туристичного циклу, який охоплює:

• - дослідження агротуристичного ринку;
• - планування розвитку сільського туризму і побудову туристичної інфраструктури;
• - підготовку кадрів;
• - агротуристичну популяризацію;
• - дослідження результатів проведених заходів й формування на їх основі висновків. Для того щоби приступити до створення агротуристичної стратегії, потрібно

з'ясувати:

• - що саме присілок, хутір, село, сільрада можуть запропонувати туристам;
• - які потрібно вкласти інвестиції;
• - які розвивати послуги;
• - за який час окупляться витрати.

Модель дій щодо розвитку сільського туризму схематично подано на рис. 8.1.

Сільський туризм має багато переваг, а саме: мальовнича сільська місцевість, привабливі пейзажі з невеликими земельними наділами й традиційними методами їх обробітку, різноманітні вміння й зацікавлення сільських громад, наявні у багатьох селах історичні будинки, споруди, місця (фільварки, млини, палаци, кладовища), розширення міжнародного ринку сільського туризму.

Великі шанси для розвитку сільського туризму і важелі впливу мають обласні управління сільського господарства, органи місцевого самоврядування, громадські організації. У стратегії розвитку сільського туризму важливим є пізнання потреб і вимог туристів, а також відповідна популяризація, особливо реклама сільського туризму.

Сільський відпочинок завдяки збереженню етнографічної самобутності має набути національного значення, оскільки він дає поштовх для відродження й розвитку традиційної культури: народної архітектури, мистецтва, промислів — усього, що становить місцевий колорит і що, поряд з природно-рекреаційними чинниками, є не менш привабливим для агротуристів. За допомогою сільського відпочинку мешканці урбанізованих територій з масовою культурою мають можливість пізнати справжні українські традиції; етнокультура українського села приваблює іноземних туристів.

Шансом для сільського туризму є можливість отримання допомоги з різних міжнародних програм, фондів, проектів з активізації місцевого розвитку і підприємництва для навчань та дорадництво у сфері популяризації агротуристичних господарств.

Рис.8.1. Детермінанти розвитку сільського туризму

Не заглиблюючись у різні критерії класифікацій загроз агротуристичного руху (економічні, суспільно-культурні, правові, природничо-екологічні), зосередимося на двох взаємозалежних групах бар'єрів розвитку сільського туризму. Перша з них стосується мікросуспільних чинників, які пов'язані з конкретною ситуацією господарства, села, сільради, а друга — макросуспільних чинників, які зумовлені з діяльністю держави, політикою державних органів законодавчої і виконавчої влади, яка спрямована на сільське господарство і туризм.

Найчастіше мікросуспільними чинниками, що гальмують розвиток сільського туризму, є:

• - порушення сімейного ладу в селянській сім'ї;
• - збільшення робочого часу і праці жінок, які обслуговують домочадців та гостей;
• - часткова втрата сільськогосподарської самобутності внаслідок модернізації селянського господарства;
• - розповсюдження негативних явищ у сільському середовищі (наркоманія, алкоголізм, злочинність);
• - нищення природних цінностей, які були первинною причиною приїзду туристів;
• - спекуляція із земельними ділянками, паями;
• - поява у селі нових власників та орендарів літніх будинків, які походять з міста і розвивають туризм масових форм.

Загрози сільському туризму в мікросуспільній сфері зумовлені також:

• - незадовільним рівнем сільської інфраструктури;
• - незадовільним станом і низьким стандартом санітарних умов у багатьох селянських господарствах;
• - низькою платоспроможністю селянських господарств без можливості інвестування;
• - відсутністю переконання у селян щодо окупності цієї форми підприємницької діяльності;
• - відсутністю активістів сільського туризму, прихильників надання туристичних послуг;
• - негативним ставленням селян до туристів.

У макросу спільному розумінні загрози розвитку сільського туризму полягають у:

• - економічно обмеженому туристичному ринку (зростає кількість осіб, які економічно не спроможні організувати відпочинок поза місцем постійного проживання);
• - невеликій кількості осіб, переконаних у вигодах від сільського відпочинку;
• - недосконалій системі дистрибуції туристичних пропозицій як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку;
• - неналежне ставлення управління національними природоохоронними територіями щодо ініціатив використання природного середовища та обмеженої туристичної інфраструктури;
• - відсутності скоординованих дій між сільськими радами, районами і розповсюдженій нездоровій конкуренції між ними;
• - незнанні специфіки агротуристичного ринку та низькому рівні знань у сфері маркетингу в осіб, які займаються розвитком цієї форми відпочинку відповідно до свого службового становища.

У світлі перелічених загроз сільського туризму необхідною є потреба інтенсифікації робіт щодо їх подолання і обмеження.

Розвиток сільського туризму передусім пов'язаний із потребою інвестування фінансових засобів у інфраструктуру села, з відсутністю законодавчо-правового поля, з поступовою зміною селянської ментальності й свідомості сільської спільноти.