Антипротозойні засоби

Антипротозойні — це лікарські засоби для лікування захворювань, що спричинені патогенними найпростішими. Класифікація антипротозойних

• • Засоби для лікування хворих на трихомоноз (метронідазол, тинідазол, трихомонацид, фуразолідон);
• • засоби для лікування хворих на лямбліоз (метронідазол, хініофон, фуразолідон, дилоксанід);
• - засоби для лікування хворих на лейшманіоз (солюсурмін, меглумін);
• - засоби для лікування хворих на амебіаз (метронідазол, хініофон, еметин).

Засоби для лікування хворих на трихомоноз

Трихомоноз сечових і статевих органів — це паразитарне захворювання, збудником якого є трихомонади. Збудник потрапляє у піхву під час статевого акту. Основне місце паразитування трихомонад — слизова оболонка піхви, каналу шийки матки, порожнини матки, маткових труб, вихідних протоків великих присінкових (бартолінових) залоз, сечовипускального каналу і сечового міхура. У слизових оболонках цих органів виникає запалення. Для лікування використовують метронідазол, тинідазол (фазижин), трихомонацид тощо.

Метронідазол (трихопол, флагіл, кліон, метрогіл) добре всмоктується з травного каналу, проникає в усі тканини, метаболізується в печінці, виділяється нирками. Діє бактерицидно на трихомонади, лямблії, амеби, збудників анаеробних інфекцій. Застосовують для лікування хворих на трихомоноз. Необхідно одночасно лікувати обох сексуальних партнерів, навіть якщо в одного з них відсутнє інфікування.

Побічні ефекти: переважно нудота, головний біль, відчуття сухості або металевого присмаку в роті. Сеча може набувати темного забарвлення. Рідко (у 12 % випадків) можуть бути діарея, безсоння, загальна слабкість, стоматит, шкірний висип.

При застосуванні метронідазолу слід попередити пацієнтів про необхідність відмовитися від вживання алкоголю за 24 год до прийому препарату і протягом 48 год після прийому останньої дози.

Не слід призначати метронідазол жінкам у період вагітності (особливо в І триместр), годування груддю, а також дітям грудного віку.

Трихомонацид — це синтетичний препарат, який застосовують при трихомонозі сечових і статевих органів у жінок і чоловіків. Призначають всередину за схемою. Подібну дію виявляють також тинідазол (фазижин), орнідазол (тиберал), атрикан та ін.

Засоби для лікування хворих на лямбліоз

Збудником лямбліозу є лямблії (Lamblia intestinabis). При цьому захворюванні відзначається дисфункція кишечнику (дуоденіт, ентерит). Для лікування лямбліозу призначають метронідазол, амінохінол, фуразолідон, дилоксанід.

Амінохінол виявляє протипаразитарну і протизапальну дію, сприяє відновленню обміну колагенових структур. Застосовують всередину за схемою при лямбліозі, лейшманіозі, токсоплазмозі, неспецифічному виразковому коліті. Препарат переноситься добре, але можливий розвиток диспепсичних порушень, а також головний біль, шум у вухах, алергійні реакції.

Засоби для лікування хворих на амебіаз

Амебіаз — інфекційна протозойна хвороба, яка спричинюється Entamoebae histolytica характеризується виразковим ураженням товстої кишки, схильністю до хронічного рецидивного перебігу, іноді позакишковими ураженнями. Зараження відбувається у разі проникнення цистамеби з їжею або водою у травний канал. Розвитку інфекційного процесу сприяють кишковий дисбактеріоз, інтоксикації, травми, переохолодження.

Для лікування хворих на амебіаз призначають метронідазол, хініофон, еметину гідрохлорид.

Еметину гідрохлорид виявляє амебіцидну дію. Добре всмоктується і повільно виділяється з організму; здатний до кумуляції. Застосовують для лікування хворих на амебний шигельоз, амебний абсцес, гепатит.

Побічні ефекти: нудота, блювання, загальна слабкість, біль у м'язах кінцівок, ослаблення серцевої діяльності.

Хініофон пригнічує розмноження збудників амебного шигельозу, сприяє видаленню цист і зникненню симптомів захворювання; застосовують для лікування хворих на амебний шигельоз, виразковий коліт. У наш час його застосування обмежено.

Засоби для лікування хворих на лейшманіоз

Розрізняють шкірний і вісцеральний лейшманіоз.

Для лікування хворих на вісцеральний лейшманіоз призначають солюсурмін. Препарат пригнічує ріст і розмноження збудників лейшманіозу; його вводять парантерально.

Побічні ефекти: інфільтрати при підшкірному і внутрішньо-м'язовому введенні; кашель, металевий присмак у роті, слинотеча, нудота, блювання, шкірний висип.