Лікарські засоби, що впливають на функцію нирок

Сечогінні засоби (діуретики)

Сечогінні препарати, або діуретики, — це засоби, що підсилюють виведення з організму води й усувають набряки різного походження. Підвищення діурезу при застосуванні сечогінних засобів пов'язано з їхньою дією на сечоутворення. Процес утворення сечі відбувається в нирках. Структурна одиниця нирок — нефрон, який складається із судинного клубочка, проксимальних канальців, петлі нефрону (петлі Генле), дистальних канальців і збірних трубочок. У клубочках нирок під впливом гідростатичного тиску відбувається фільтрація рідіни, яка містить усі складові сироватки крові, за винятком білків і ліпідів. Швидкість клубочкової фільтрації залежить не тільки від кровопостачання нирок, а й від кількості функціонуючих нефронів. За добу в нирках фільтрується 150-200 л рідини, а сечі видіється 1,5-2 л, тобто 99 % первинної сечі знову всмоктується (реабсорбується). Процес реабсорбції відбувається протягом всього нефрону. Сечоутворення завершується у дистальному відділі нефрону і збірних трубочках (секреція).

Великий вплив на цей процес виявляють гормони: 1) вазопресин (антидіуретичний гормон задньої частини гіпофіза), що регулює реабсорбцію води; 2) мінералокортикоди — альдостерон (гормон кіркової речовини надниркових залоз), що впливає на виведення натрію і хлору; 3) передсердний натрійуретичний фактор, що спричинює виражений натрійурез і відповідно підвищує діурез. Сечогінні засоби безпосередньо впливають на сечоутворювальну функцію нирок або змінюють їх гормональну регуляцію.

Класифікація сечогінних засобів за характером дії

• 1. Салуретики (посилюють виведення з організму переважно К+, СІ)
• • Тіазидні і тіазидоподібні діуретини: гідрохлоротіазид (дихлотіазид, гіпотіазид), гігротон (оксодолін), циклометіазид
• • Петльові діуретини: фуросемід (лазикс), клопамід (бринальдикс), кислота етакринова (урегіт), буфенокс (буметанід), індопамід (арифон)
• • Інгібітори карбоангідрази: діакарб (фонурит)
• 2. Посилюють виведення і блокують виведення К+: спіроно-лактон (альдактон, верошпірон)
• 3. Осмотичні діуретини: маніт, сечовина для ін'єкцій
• 4. Різні діуретичні засоби: рослинного походження (листя брусниці, трава хвоща польового, бруньки березові, листя мучниці, листя ортосифону, цинара, леспенефрил, фларонін)
• 5. Комбіновані препарати: нефрофіт (канефрон)

Класифікація сечогінних засобів за силою дії

• 1. Засоби потужної дії: фуросемід (лазикс), клопамід (бринальдикс), кислота етакринова (урегіт), маніт, сечовина для ін'єкцій
• 2. Засоби середньої сили дії: гідрохлоротіазид (гіпотіазид), гігротон (оксодолін), циклометіазид
• 3. Засоби слабкої дії: діакарб (фонурит), спіронолактон (альдактон, верошпірон), тріамтерен, препарати на основі лікарських рослин

Салуретики

До групи салуретиків належать тіазидні і тіазидоподібні діуретини, петльові діуретини, інгібітори карбоангідрази.

Гідрохлоротіазид (гіпотіазид) — сечогіннй препарат середньої сили дії. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 год і продовжується до 12 год.

Показання до застосування: для комбінованої терапії пацієнтів з гіпертонічною хворобою і набряками різного походження.

Побічні ефекти: гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, що проявляється нудотою, блюванням, загальною слабкістю, діареєю. Розвитку цих явищ можна запобігти шляхом призначення збагаченої калієм дієти (картопля, квасоля, родзинки, пшоно, курага) та вживання препаратів калію.

Гігротон (оксодолін) повільно всмоктується з травного каналу. Дія препарату починається через 2-4 год після прийому, тривалість дії становить 2-4 доби. Під впливом препарату зменшується реабсорбція натрію, що зумовлює збільшення натрійурезу і діурезу. Призначають хворим на артеріальну гіпертензію та при набряках унаслідок серцевої недостатності, цирозу печінки, нефрозу, нефриту.

Циклометіазид за хімічною будовою подібний до гідрохлоротіазиду, але перевершує його за активністю в 50 разів. Препарат добре всмоктується з травного каналу, діуретичний ефект виявляється через 2-4 год і триває 10-12 год. Препарат підсилює дію гіпертензивних засобів.

Петльові діуретики пригнічують реабсорбцію натрію, хлору, води в петлі Генле.

Фуросемід (лазикс) — сечогінний засіб швидкої і сильної дії. Після внутрішньовенного введення дія починається через 2-3 хв, триває до 2-3 год; при вживанні всередину — через 20-30 хв і триває до 6-8 год.

Застосовують в екстрених випадках — при гіпертензивному кризі, набряку легень, набряку мозку, для форсованого (прискореного) діурезу при отруєннях тощо.

Побічні ефекти: гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, загострення подагри, ортостатичний ефект, розвиток глухоти (ототоксична дія).

Буфенокс (буметанід) — препарат, аналогічний за дією фуросеміду. Добре всмоктується зі шлунка, сечогінний ефект виявляється через 1 год і триває 4-6 год. Призначають всередину натще по 1-2 таблетці пацієнтам із серцевою недостатністю, цирозом печінки, гіпертонічною хворобою, еклампсією. Застосовують при набряках у вагітних.

Кислота етакринова (урегіт) — сильний діуретин, що сприяє виведенню води з організму, йонів натрію і хлору та в меншому ступені — калію. Сечогінний ефект після прийому всередину розвивається через 30-60 хв (при введенні внутрішньовенно — через 15-30 хв) і триває 6-8 год. Призначають хворим з набряком легень, набряком мозку, за наявності набряків при недостатності кровообігу, в період підготовки до операції на серці та після неї.

Побічні ефекти: нудота, блювання, загальна слабкість, діарея, головний біль, гіпохлоремічний алкалоз і гіпокаліємія (усувається дієтою, багатою на кальцій), зниження слуху (іноді значне).