Кислоти й основи. Солі лужних і лужноземельних металів. Глюкоза

Кислоти й основи

Біологічна дія кислот визначається ступенем дисоціації, тобто кількістю утворених йонів водню. Місцево кислоти проявляють в'яжучу, подразливу, припікальну дію залежно від ступеня дисоціації та глибини взаємодії кислот із білками тканин. Високодисоційовані кислоти зумовлюють коагуляційний некроз (припікальний), який супроводжується запаленням, набряком, гіперемією, болем. Кислоти швидко всмоктуються зі шлунка і кишок у кров, зв'язуються з гідрокарбонатами і фосфатами (буферними системами крові). Зменшення лужних резервів призводить до компенсованого ацидозу (при цьому рН крові не змінюється). Подальше виснаження буферних систем спричинює розвиток некомпенсованого ацидозу, за якого підвищується АТ, виникають судоми, пригнічується дихання (за типом Кусмауля), розвивається колапс. Рівень рН нижче ніж 7,16 є несумісним з життям. У медичній практиці використовують кислоту хлоридну розведену (див. главу 8) і кислоту борну (див. главу 3).

Ознаки перорального отруєння концентрованими кислотами: опіки стравоходу, різкий біль, блювання з домішкою крові, шок, колапс.

Допомога при отруєнні кислотами:

перед промиванням шлунка слід ввести наркотичні анальгетики і спазмолітики;

• — для промивання шлунка через товстий зонд необхідно використовувати холодну воду (12-16 л);
• — нейтралізувати кислоти потрібно магнію оксидом;
• — вводити білкові й обволікальні речовини (молоко, збитий яєчний білок);
• — проводити симптоматичну терапію (корекція гемодинамічних розладів, ацидозу тощо).

Біологічна дія основ також залежить від ступеня дисоціації.

Місцево високодисоційовані їдкі основи при взаємодії з білками утворюють крихкі альбумінати, легко проникають у глиб тканин, руйнують клітини і зумовлюють появу драглистого струпу — колікваційного некрозу. Слабкі основи дисоціюють незначною мірою, призводять до розм'якшення епідермісу, розчиняють муцин. Резорбтивна дія основ проявляється збільшенням лужних резервів крові, спричинює розвиток компенсованого алкалозу. При цьому сповільнюється дихання, у крові підвищується вміст вуглекислого газу. Ознаками декомпенсованого алкалозу є нудота, блювання кров'ю, жовтянична шкіра та темно-червоне обличчя, біль у животі, судоми, лихоманка, сильний головний біль, сповільнене дихання, кома. У медицині застосовують натрію гідрокарбонат як відхаркувальний, антацидний та антисептичний засіб, а також магнію оксид як антацид (див. главу 8). Гострі отруєння їдкими основами проявляються опіками слизової оболонки ротової порожнини та травного каналу. Можуть розвинутися механічна асфіксія у зв'язку з опіком і набряком гортані, стравохідно-шлункова кровотеча, опіковий шок. Резорбтивна дія основ проявляється явищами алкалозу.

Допомога при отруєнні основами:

• - промити шлунок водою в незначних порціях під невеликим тиском за умови, що після отруєння пройшло небагато часу;
• — ввести наркотичні анальгетики;
• - призначити всередину обволікальні засоби — збитий яєчний білок, молоко;
• — спрямувати зусилля на усунення алкалозу (карбоген).

Солі натрію (натрію хлорид)

Натрій • - один з основних катіонів для здійснення життєво важливих функцій організму.

Він міститься в організмі в основному позаклітинно, підтримує сталий осмотичний тиск крові, клітинних та позаклітинних рідин, впливає на лужність та об'єм циркулюючої крові.

Потреба в натрії становить 3-6 г на добу.

Дефіцит натрію — наслідок підвищеного потовиділення, проносу (діареї), блювання, поліурії, опіків, гіпофункції коркової речовини надниркових залоз. Він проявляється спазмами непосмугованих м'язів, пригніченням ЦНС, розладами кровообігу.

Натрію хлорид - сольовий препарат, який застосовують у формі ізотонічного, гіпертонічного та гіпотонічного розчинів.

Ізотонічний розчин натрію хлориду — це 0,9 % розчин, його називають також фізіологічним розчином (хоча це недоречно, оскільки він не містить повний та необхідний електролітний комплекс мінералів складу плазми крові).

Осмотичний тиск фізіологічного розчину відповідає тискові рідин і клітин організму.

Показання до застосування: зневоднення на тлі безперервного блювання, проносу, опіків; інфекційні хвороби; значна крововтрата; шок, колапс; місцево — для оброблення і промивання ран, опіків, очей, носової порожнини.

Вводять ізотонічний розчин підшкірно і внутрішньовенно. Гіпертонічний розчин натрію хлориду — 2-10 % концентрації. Його осмотичний тиск вищий, ніж тиск у клітині, тому він спричинює зморщування і загибель клітин, виявляє також протимікробну дію.

Показання до застосування: використовують для зовнішнього застосування (2-10 %) для оброблення і промивання гнійних ран, опіків, абсцесів; внутрішньовенно (10-20 мл 10 % розчину) для зупинки легеневої, шлункової, кишкової кровотечі та при атонії кишок; ректально (50-100 мл 5 % розчину) при закрепах як проносний засіб; всередину (2-5 %) для промивання шлунка при отруєнні срібла нітратом.

Гіпотонічний розчин натрію хлориду — 0,45—0,6 % концентрації.

Його осмотичний тиск нижчий, ніж тиск усередині клітини, тому він призводить до набухання і розриву клітини (лізису)

Показання до застосування: для виготовлення розчинів місцевоанестезійних засобів.