Місце під сонцем

Джерело фразеологізму — французька література. В одному з творів О. де Бальзака трапляються слова: "Я всього лише бідняк, і нічого не бажаю, крім свого місця під сонцем". Поет П.-Ж. Беранже писав: "Розподіліть краще простір занадто тісної земної кулі, і кожен із вас матиме своє місце під сонцем". Траплявся цей вираз і раніше, наприклад у французького вченого і філософа Б. Паскаля (1623—1662). Хоч крилатим він став після того, як канцлер Німеччини Бернгард Бньов у промові, де йшлося про захоплення китайського порту, сказав: "Ми готові рахуватися з інтересами інших держав... але вимагаємо і нашого місця під сонцем", тобто хочемо, щоб і нас побачили і знали. Фразеологізм має і гуманістичне значення — право на існування, і політичне — боротьба за перерозподіл світу.

Мов фенікс із попелу

Фенікс — міфічний орел із пір'ям вогненно-червоного й золотого кольорів. Міф про нього виник у давній Аравії, пізніше поширився в інших країнах. Одна з легенд свідчить, що фенікс прилітав до Єгипту раз на п'ятсот років, приносячи мертвого батька, щоб спалити його в храмі бога Сонця, після чого відлітав з попелища. За іншою легендою, фенікс спалював себе і відроджувався з попелу оновленим і молодим.

Фразеологізм "мов фенікс із попелу" вживають у значенні "відродитися, повернутися до життя, повністю оновитися".

Мовчання — знак згоди

Подібні за значенням вислови дослідники знаходять у давньогрецьких драматургів Софокла й Евріпіда. Зокрема, Софокл в одному зі своїх творів сказав, що мовчанням кожен погоджується з обвинувачуваним. Та конкретний фразеологізм уперше зафіксовано у римського письменника Теренція. У його комедії "Євнух" є такі слова: "Хто мовчить, той... схвалює". Мовознавці стверджують, що подібні фрази є і в римського філософа Сенеки. Фразеологізм "мовчання — знак згоди" вживають переважно у прямому значенні.

Мокрий як хлющ

Фразеологізм стверджує очевидну річ, адже хлющ — струмінь дощу. Хлющати — означає лити, текти, стікати з когось чи чогось, бути дуже мокрим.

Отже, вислів "мокрий як хлющ" означає мокрий, як сам дощ, злива.

Моя хата скраю

Повний варіант фразеологізму звучить так: "Моя хата скраю, я нічого не знаю". Колись він, як і багато інших виразів, мав пряме значення. Усі важливі події в селі чи місті відбувалися в центрі, на площі. І той, хто жив на околиці, довідувався про все останнім, адже ні телебачення, ні радіо, ні преси не існувало. У переносному значенні фразеологізм "моя хата скраю" значить: нічого не чув, не бачив, не знаю, не хочу знати, це мене не стосується, це не моя справа; через байдужість не бажати втручатися у щось, бути причетним до чогось.

На дві коцюби

Коцюба — це предмет домашнього пічного начиння, кочерга. До неї ставилися шанобливо, наділяючи магічними властивостями через зв'язок із вогнем.

Коцюбу не можна кидати, а тільки ставити в кутку біля печі. У деяких регіонах України при переїзді господар уносив у хату ікону, а господиня — рогач і коцюбу, якими хрестила всі кутки хати. Коцюба була найдовшим предметом у господі, нею можна було все виміряти. Тому "на дві коцюби" означає дуже високо.

На кудикину гору

Народні звичаї мають чимало табу (заборон), зокрема запитувати: "Куди йдете?". "Закудикувати" дорогу вважають поганим тоном, навіть гріхом.

На думку науковців, "куди" могло асоціюватися зі словом "куд" (злий дух). А ще люди побоювались, що той, хто запитує, може зурочити дорогу і трапиться невдача. Того, хто кудикав, в Україні часто називали кудикалами. А на питання "Куди?" відповідали: "Не кудикай, а то старим будеш" або "У Крим по сіль". Та найпоширеніша відповідь — "На кудикину гору горох молотити".