Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Основи європейської інтеграції

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Етапи економічної інтеграції

Договори Європейських співтовариств

Економічна інтеграція — це процес збільшення і поступового об'єднання національних економічних систем, внаслідок якого утворюється нова метасистема в межах інтеграційних, економічних, інтернаціональних угруповань. Згідно з класичним теоретичним підходом, найчастіше цей процес передбачає поступове утворення зони вільної торгівлі, митного союзу, спільного ринку, економічного, валютного та політичного союзу (повний союз).

Зона вільної торгівлі створюється внаслідок скасування цін та інших обмежень (наприклад, кількісних) в обміні між державами, які беруть у ній участь, але за збереження митної та торговельної автономії у зовнішніх відносинах цих держав. Митний союз постає разом із запровадженням спільного зовнішнього митного тарифу та спільної торговельної політики та може слугувати підставою для спільного ринку.

Скасування мита у торгівлі між державами спричиняє класичні ефекти процесу творення та просування торгівлі, що знаходить вияв у швидкому розвиткові взаємного торговельного обміну держав — членів і значно швидшому зростанні торговельного обміну з державами поза межами Співтовариства. Партнери, що беруть участь в наступному етапі економічної інтеграції — спільному ринку, забезпечують свободу переміщення не лише товарів, але й факторів виробництва, тобто капіталу, робочої сили і послуг.

Етап економічного та валютного союзу передбачає координацію, а в деяких аспектах — також уніфікацію різних сфер економічної політики та впровадження спільної валюти.

Згідно з класичною концепцією, останнім етапом інтеграції повинно бути створення так званого повного союзу, який вимагає не лише економічного об'єднання, а й повної політичної уніфікації.

У межах західноєвропейської інтеграції перехід від етапу до етапу супроводжувався розвитком та удосконаленням законодавства спільноти, а отже, почерговим підписанням договорів. Першим із них був підписаний у Парижі 18 квітня 1951 року Договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (паризький договір), так званий установчий договір, з чинністю у період п'ятдесяти років. На його основі розпочалося творення спільного ринку вугілля та сталі, були скасовані мита та інші платежі подібного характеру та запроваджені кількісні обмеження в торгівлі. Важливим елементом ЄОВС було перенесення деяких національних повноважень на наднаціональний рівень, до інституції під початковою назвою Висока Влада (потім перетворилася у Європейську Комісію). Після того, як 2002 року паризький договір перестав бути чинним, деякі його положення були перенесені до Договору про заснування Європейського співтовариства, а на підставі ніццького договору фінансові активи ЄОВС як фонд досліджень вугілля та сталі були передані в управління Європейській Комісії.

Наступні установчі договори, так звані римські договори, підписані 25 березня 1957 року, набули чинності 1 січня 1958 року. На їх основі були створені Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом). До договорів приєдналося шість держав, які раніше утворили ЄОВС, а саме: Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина та Італія. Обидва співтовариства були утворені на невизначений час.

Основною метою ЄЕС було сприяння гармонійному економічному розвитку, піднесення рівня життя громадян, зміцнення економічної і суспільної єдності асоціації. В установчому договорі ЄЕС передбачено створення митного союзу, а згодом — спільного європейського ринку. Передбачалося, що творення митного союзу триватиме дванадцять років, але його вдалося завершити вже 1968 року, тобто на два роки раніше запланованого терміну. Разом із створенням митного союзу розпочалося впровадження спільної торговельної політики, якою передбачено включає визначення спільного митного тарифу, підписання митних і торговельних договорів, стандартизацію інструментів експортної політики та засобів безпеки. Цілей, визначених у договорі, досягнуто також за допомогою розвитку економічної співпраці, впровадження механізму руху капіталу, робочої сили та послуг.

Підписання Договору про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії стало виявом прагнення Європи долучитися до суперництва між світовими атомними державами, тобто між СІЛА та СРСР. Основною метою Євроатому була підтримка розвитку ядерної промисловості в державах — членах. Серед заходів, спрямованих на досягнення цієї мети, були підтримка наукових досліджень у галузі ядерної енергії, опрацювання єдиних норм безпеки, залучення інвестицій, створення спільного ринку атомних матеріалів і технічного устаткування та контролю за використанням атомної енергії.

Через нафтову кризу і дисбаланс світової монетарної системи, послаблення темпів економічного зростання у 70-х роках XX століття динаміка економічної інтеграції погіршилася настільки, що цей період називають "періодом євросклерозу". Змінити ситуацію вдалося лише після представлення Європейською Комісією в 1985 році так званої "Білої книги про створення внутрішнього ринку" та підписання Єдиного європейського акту (ЄЄА), який набув чинності 1 липня 1987 року. Цей акт став першою важливою модифікацією установчих договорів. Саме в ньому знайшов відображення амбітний план створення до кінця 1992 року внутрішнього ринку на засадах свободи переміщення осіб, товарів, послуг і капіталів.

ЄЄА складається з чотирьох частин: Частина I — Загальні положення; Частина II — Положення про внесення змін до установчих договорів Європейських Співтовариств; Частина III — Постанови про європейську співпрацю у сфері закордонної політики; Частина IV — Загальні та кінцеві положення. Документ вніс багато змін інституційно-процедурного характеру, розширив політику Співтовариств і водночас кодифікував деякі аспекти їх діяльності. Зокрема ЄЄА суттєво розширив можливості ухвалення рішень Радою ЄС кваліфікованою більшістю голосів, що дало змогу відмовитися від принципу одностайності, який часто блокував процес ухвалення рішень. Важливими складовими ЄЄА є постанови про розширення співпраці в сфері економічної та валютної політики, соціальної політики, політики згуртованості, наукових досліджень і захисту природного середовища. Також цим документом до правової системи Співтовариств включено інструмент координації закордонної політики під назвою "Європейська політична співпраця".

Постановами ЄЄА розширено компетенції Європейського Парламенту в законодавчому процесі (встановлення процедури співпраці з Радою ЄС, поширення повноважень у сфері спільного ухвалення рішень, упровадження необхідності висловлювання згоди Парламентом, збільшення сфери консультацій) і виконавчі компетенції Європейської Комісії (Рада зобов'язана передавати Комісії виконавчі прерогативи). На підставі постанов ЄЄА створено Суд першої інстанції при Європейському Суді.

 
<<   ЗМІСТ   >>