Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Основи європейської інтеграції

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Договір про Європейський Союз

Поглибленню інтеграції значною мірою сприяло запровадження спільного ринку. Як наслідок 7 лютого 1992 року в голландському місті Маастрихт було підписано Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір), що набув чинності 1 листопада 1993 року. Договір став черговою ґрунтовною реформою установчих договорів, знаменуючи собою перехід до наступного етапу інтеграції — економічного та валютного союзу. Він складається з семи розділів: Розділ I — Загальні положення; Розділ II — Положення про внесення змін до договору про заснування Європейського економічного співтовариства з метою заснування Європейського Співтовариства; Розділ III — Положення про внесення змін до Договору про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі; Розділ IV — Положення про внесення змін до Договору про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії; Розділ V — Положення про спільну зовнішню політику і політику безпеки; Розділ VI — Положення про співробітництво у сфері охорони порядку та внутрішніх справ; Розділ VII — Заключні положення. В Маастрихтському договорі затверджено зміну назви "Європейське економічне співтовариство" на "Європейське співтовариство", що зумовлено доданням до Договору про заснування ЄврАзЕС постанов, які регулюють позаекономічні питання, зокрема, питання, громадянства ЄС, співпраці в сфері науки та культури. В зв'язку з цим Договір про заснування ЄврАзЕС відтоді змінив назву на Договір про заснування Європейського співтовариства.

Три опори Європейського Союзу

Маастрихтський договір посвідчив створення Європейського Союзу (ЄС), що є своєрідною "парасолею" над Європейськими Співтовариствами і спирається на три підвалини:

I опору становлять сфери, врегульовані договорами Євроатому та Європейського Співтовариства, тобто митний союз та єдиний ринок, торговельна політика, сільськогосподарська політика та рибальство, транспортна політика, правила конкуренції, економічний і валютний союз, суспільна політика, суспільно-економічна єдність, захист середовища, науково-дослідна політика, конкурентоспроможність промисловості, транс'європейські мережі, захист споживача та здоров'я, освіта і культура, громадянство ЄС, імміграційна, візова та політика стосовно біженців, судова співпраця в цивільних справах;

II опору — це спільна закордонна політика та політика безпеки, а також підтримка демократії і захист прав людини, миротворчі місії, допомога третім країнам, фінансування безпеки держав ЄС, роззброєння та забезпечення миру, співпраця в межах Західноєвропейського Союзу та НАТО;

III опору — поліційна та судова співпраця в кримінальних справах, в тому числі боротьба з організованою злочинністю, боротьба із расизмом і ксенофобією, співпраця в межах Європолу.

Згідно з міжнародним правом, Євросоюз не має правосуб'єктності. Зміни в цьому питанні та надання йому правосуб'єктності передбачає Лісабонський договір.

Договором про Європейський Союз передбачено створення економічного та валютного союзу (ЕВС) в три етапи, останній з яких завершився 1 січня 2002 року впровадженням до обігу спільної валюти евро. У документі окреслено так звані критерії конвергенції (єдності), тобто умови участі в ЕВС. Для сфери політичних справ цей договір далекоглядних змін не передбачав. Було лише впорядковано та окреслено символи ЄС, якими є валюта євро, прапор, гімн ("Ода до радості" з Дев'ятої симфонії Людвіга ван Бетховена), європейський паспорт і День Європи (9 травня).

 
<<   ЗМІСТ   >>