Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Основи європейської інтеграції

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Система ухвалення рішень

Процес ухвалення рішень у ЄС є подвійним і відбувається у сфері інституцій спільноти, а також у внутрішньодержавних інституціях. Однак доступ до інституцій ЄС, що ухвалюють рішення, зазвичай простіший, ніж на державному рівні:. Комітети та робочі групи співпрацюють з союзними інституціями, особливого значення набуває інформаційна політика. Отже, європейський процес ухвалення рішень характеризується плюралізмом і відкритістю до впливу різних груп тиску, що забезпечує охоплення багатьох адміністративних, політичних та економічних проблем європейської інтеграції, підтримує ефективність політики ЄС і є чинником її демократизації.

Загалом процес ухвалення рішень в Європейському Союзі поділяється на такі етапи: ініціація (пропозиція), приготування та ухвалення рішення, впровадження, а також контроль і винесення рішення, яке стосується інтерпретації приписів і спірних питань. У правовому сенсі ключовим є етап приготування та ухвалення рішення, на якому відбувається перенесення пропозиції Європейської Комісії (яка має повноваження законодавчої ініціативи) на відповідний правовий акт.

Основні види правових актів Європейського Союзу

Численні правові акти спільноти, прийняті з метою реалізації завдань, окреслених у договорах, різняться не лише назвами, правовим характером, адресатами та інституціями, які їх ухвалюють, а й підпорядкованістю підвалинам Європейського Союзу.

Правові акти, передбачені в першій опорі, описані в ст. 249 Договору про заснування Європейського Союзу, а також в ст. 161 Договору про заснування Європейської співтовариства з атомної енергії.. Юридично зобов'язуючими серед них є регламенти, директиви та рішення, актами, що не мають зобов'язуючої сили рекомендації та висновки. В межах другої опори (спільна зовнішня політика та політика безпеки) ухвалюються спільні стратегії, спільна діяльність та спільні позиції. Для реалізації завдань третьої опори (поліцейська та судова співпраця в кримінальних справах) використовуються прийняті Радою ЄС спільні позиції, рамкові рішення, рішення та конвенції. До того ж, до так званих актів sui generis належать висновки Європейської Ради і Ради ЄС, постанови Ради ЄС і Європейського Парламенту, декларації, а також програми діяльності Ради ЄС та Європейської Комісії.

Найважливішими правовими актами є регламенти. Вони мають зобов'язальний характер і впливають на національний правовий порядок найбільше, оскільки мають загальний і безпосередній характер. Це означає, що їх застосовують у всіх державах — членах без перенесення у національні правові системи. Вони діють так само, як національне законодавство. Регламенти найважливішого значення видає Рада ЄС разом з Європейським Парламентом, а виконавчі регламенти (меншої важливості) — Рада ЄС з Європейською Комісією.

Директиви — це також зобов'язальні правові акти, адресовані всім державам — членам (лише іноді — вибраним). Але на відміну від регламентів вони не мають нормативного характеру, тобто вони юридично зобов'язальними лише стосовно мети, яку окреслюють (також визначають термін досягнення цієї мети). Директиви вимагають включення у національну правову систему та залишають адресатам свободу вибору засобів для досягнення визначеної мети. Завдяки цьому цей тип правового акта дає змогу врахувати місцеві правові умови і менше ніж регламент втручається в національні правові системи. Обов'язки і права для громадян виникають з директиви лише після її включення до національного законодавства. Директиви видає Рада ЄС разом з Парламентом, Рада самостійно, рідше — Європейська Комісія.

Третьою категорією основних правових актів ЄС є рішення, тобто індивідуалізовані акти, що стосуються конкретних випадків і не мають правотворчого характеру. їх видають Рада ЄС для держав — членів, а Комісія — для фізичних та юридичних осіб.

Рекомендації та висновки слугують для інституцій Євросоюзу засобами висловлення своїх позицій з певних питань та спонукання до дій, але для адресата вони не є зобов'язальними. Рекомендації найчастіше видає Комісія, інколи — Рада. Висновки найчастіше застосовуються в процедурах ухвалення рішень, в межах яких право або обов'язок їх представлення мають Соціально-економічний комітет і Комітет регіонів.

Лісабонський договір не змінює правових інструментів, окреслених чинними договорами, однак передбачає чітке розмежування правових актів — регламентів, директив і рішень.

Суттєва зміна, передбачена Лісабонським договором, стосується системи ухвалення рішень — це визнання права ініціативи громадян Європейського Союзу за дотримання умови зібрання для цього одного мільйона підписів громадян з більшості держав — членів. Рішення про початок роботи над вказаною громадянами проблемою повинно бути подане до Європейської Комісії і може стосуватися будь-якої сфери, що належить до компетенції ЄС.

 
<<   ЗМІСТ   >>