Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Основи європейської інтеграції

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Зовнішні відносини європейського союзу

Щоб Європейські Співтовариства могли налагоджувати та підтримувати зовнішні відносини, вони повинні володіти правоздатністю та здатністю діяти на міжнародній арені.

Правосуб'єктність Європейських Співтовариств

Правосуб'єктність Європейських Співтовариств має похідний характер і є наслідком незалежних рішень держав — членів, кожна з яких як оригінальний суверен і суб'єкт міжнародного права виражає згоду на надання їй міжнародної правосуб'єктності. Приписи щодо право-суб'єктності містяться в установчих договорах Співтовариств починаючи від Паризького договору (створення Європейського Співтовариства вугілля та сталі), 6 ст. якого звучить так: "Співтовариство має правосуб'єктність. У міжнародних відносинах Співтовариство має здатність до правових дій, необхідних для виконання її функцій та досягнення мети". Також Договір про створення Європейського економічного співтовариства (ст. 281) та Договір про створення Європейського співтовариства атомної енергії (ст. 184) містять expressis verbis "Співтовариство має правосуб'єктність", а у ст. 282 першого з них додано: "Співтовариство має в кожній з держав — членів найширшу правову здатність і здатність до правових дій, надану юридичним особам згідно з його приписами; вона може, зокрема, набувати і продавати рухоме та нерухоме майно, а також постати перед судом. З цією метою Співтовариства репрезентуються Комісією".

Міжнародна правосуб'єктність Співтовариств та їх відносини з третіми країнами, які не пов'язані договорами, залежать від того, чи визнають треті країни цю правосуб'єктність. Так само у відносинах з міжнародними організаціями визнання правосуб'єктності Європейських Співтовариств залежить від цих організацій. Це стосується як співпраці, так і членства Спільнот у міжнародних організаціях (а також статусу членства та права голосування).

Договір про Європейський Союз 1992 року не надав йому правосуб'єктності, хоча завдання другої та третьої опор ЄС реалізуються у співпраці з іншими державами в межах міжнародних конференцій. Приписи стосовно правосуб'єктності ЄС увійшли лише до тексту Лісабонського договору, який ввійшов у силу після його ратифікації 27 його членами. Тим часом Союз бере на себе зобов'язання та користає з інших атрибутів юридичної особи за посередництвом Співтовариств, в установчому договорі кожної з яких записані правоздатність і здатність до правових дій. Стаття F Договору про Європейський Союз гласить: "Союз поважає національну ідентифікацію держав-членів та права, що випливають зі спільної конституційної традиції держав — членів як загальні принципи права Спільноти". Своєю чергою держави — члени зобов'язалися не чинити дій, що суперечать інтересам Союзу і таких, які могли б послабити його ефективність як єдиної сили в міжнародних відносинах.

Політичну та організаційну єдність Європейського Союзу віддзеркалює принцип, згідно з яким нові члени вступають до Союзу, а не до Спільнот і мають одночасно обов'язок прийняття цілого правового доробку Спільнот, тобто acquis communautaire. Згоду на прийняття нової держави мусять висловити усі держави — члени.

Стосунки між Співтовариствами та державами — членами базуються на делегуванні державних повноважень на користь Спільнот і на розподілі функцій. Це означає, що у сферах, чітко окреслених в договорах, панує принцип виняткової компетенції Європейського Союзу. Завдання в інших сферах залишаються в компетенції держав — членів (наприклад, соціальна та фіскальна політика), згідно з принципом субсидіарності. Обмеженням принципу субсидіарності є так звана доктрина занятого поля, згідно з якою компетенції суверенних держав, одного разу передані Спільноті, не можуть бути відібрані — pacta sunt servanda (договорів треба дотримуватись).

Європейський Союз має правові інструменти, які можуть служити розширенню його компетенцій. Про це йдеться у ст. 308 Договору про створення Європейського Союзу: "Якщо постане необхідність у діяльності Євросоюзу, щоб у межах Спільного ринку реалізувати одну з його цілей, а повноваження, необхідні для цього, Договором не передбачені, Рада на запит Комісії і після того як вислухає Європейський Парламент, схвалить одностайно відповідні приписи".

Сфера цих компетенцій була розширена завдяки рішенню Суду Європейського Союзу, який покликався на так звану доктрину припустимих компетенцій. Отож, визнані за Європейським Союзом компетенції на підставі клаузули, що випливає зі ст. 308, можуть, на думку Суду, слугувати підставою її діяльності на міжнародній арені у встановлених договорами межах. Цілком очевидно, що цих компетенцій не вистачає для провадження незалежної зовнішньої політики.

У межах, окреслених договорами, Спільнота користується основними атрибутами суб'єктів міжнародного права, тобто права на налагодження дипломатичних відносин, на укладення міжнародних договорів, співпрацю з міжнародними організаціями і членство в цих організаціях.

 
<<   ЗМІСТ   >>