Дипломатичні відносини

Активне і пасивне право дипломатичної місії Європейського Союзу, тобто право налагодження та підтримки дипломатичних взаємин (іш missionis) є вираженням їх правоздатності та виникає з практики їх взаємин з третіми країнами. Тут не могли знайти застосування постанови Віденської конвенції про дипломатичні відносини з 1961 року, оскільки вона стосується тільки держав, ані Віденської конвенції з 1975 року у справі представництва держав в їх відносинах з міжнародними організаціями загального характеру, оскільки Спільнота не має такого характеру.

Питання, пов'язані з підтримкою дипломатичних взаємин, врегульовані в Міжінституційному договорі 1966 року. Згідно з цим документом, рішення про встановлення дипломатичних взаємин ухвалює Рада (раніше — Міністрів, тепер ЄЄ), голосуючи одностайно. Вірчі грамоти приймають: голова Ради та голова Європейської Комісії. Згідно з традицією, дуаєном дипломатичного корпусу в Брюсселі є папський нунцій.

У сфері пасивного права до дипломатичної місії держави — члени репрезентовані при Європейському Союзі постійними представництвами, а треті країни — постійними місіями. їх голови в рангу послів одночасно є акредитованими при голові Ради ЄЄ та голові Європейської Комісії.

Першими державами, які в 1952 році налагодили дипломатичні стосунки з Європейською спільнотою з вугілля та сталі, були Велика Британія та Швеція; пізніше — Японія та Сполучені Штати Америки. На сьогодні при Європейському Союзі акредитовано 163 дипломатичних установ.

У межах активного права до дипломатичної місії Співтовариства мають свої представництва та інформаційні бюро в державах — членах, які де факто є представництвами Комісії та Європейського Парламенту. В третіх країнах (не членах) Співтовариства представлені представництвами, що мають характер "делегації" або "зв'язкових бюро". На сьогодні Співтовариства мають приблизно 120 таких представництв. Перше представництво було створене в Лондоні (1968), наступне — в Вашингтоні (1972) і в Токіо (1974).

Окрім дипломатичних взаємин з третіми країнами, Співтовариства підтримують також дипломатичні взаємини з такими міжнародними організаціями, як Світова організація торгівлі, Міжнародна організація праці, Організація об'єднаних націй, Організація економічної співпраці та розвитку, Міжнародна агенція атомної енергії та ін..

Членство в міжнародних організаціях

В установчих договорах йдеться лише про співпрацю Співтовариств із міжнародними організаціями, а їх членство в цих організаціях не регламентується, тому це питання кожного разу вирішується окремо.

Особливого значення набуло отримання членства Європейського економічне співтовариства в організації економічної співпраці та розвитку (OECP) та Генеральній угоді з тарифів та торгівлі (GATT)/WTO з огляду на характер, суб'єктивну та об'єктивну сфери їх діяльності. У випадку Організації з економічної співпраці і розвитку правову проблему презентації розв'язано через опрацювання додаткового протоколу, який був приєднаний до установчого договору OECP. Згідно з цим протоколом, Європейська Комісія, презентуючи Європейську Спільноту, має право брати участь у діяльності OECP.

Значення GATT для функціонування Європейської економічної спільноти і Європейської Спільноти багаторазово підкреслювалося рішеннями Суду Європейського Союзу. Зокрема, зазначалося, що GATT зобов'язує Європейський Союз, який перебрав на себе компетенції з проведення торгової політики, які раніше належали державам — членам. На момент створення Європейського економічного співтовариства всі її держави — члени входили до GATT, а коли був створений Митний союз (1968), справи, що належали до сфери діяльності GATT, пeрейшли до виключної компетенції Європейського економічного співтовариства.. Це означало, що де-факто Європейське економічне співтовариство вступило до GATT. Цей процес отримав назву функціональна спадкоємність. Створене при GATT представництво Європейського економічного співтовариства, а точніше, представник Європейської Комісії, вирішував, яку посаду представники держав — членів могли посісти в різних органах GATT, оскільки йшлося про гарантування єдності спільної торгової політики.

Наступницею GATT, згідно з договором, підписаним в Маракеші, який набув чинності 1 січня 1995 року, є Світова організація торгівлі (СОТ). Стаття IX Договору про СОТ передбачає, що в цій організації Європейський Союз має кількість голосів, рівну кількості її держав — членів, які водночас є членами СОТ. Незалежно від того, чи бере участь Європейський Союз в голосуванні сам чи також разом з державами — членами, кількість належних їй голосів завжди є однаковою і дорівнює кількості держав — членів, які одночасно є членами СОТ.

Європейський Союз, як і його держави — члени, також є членом Продовольчої та сільськогосподарської організацій ООН, Міжнародної організації праці, Європейського банку реконструкції та розвитку, інших міжнародних організацій. Вона також бере участь у роботі Ради Європи на правах спостерігача.