Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Основи європейської інтеграції

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Розширення європейського союзу

Установчі договори трьох Європейських Співтовариств, а саме: Європейського Співтовариства вугілля та сталі (1951), Євроатому та Європейського економічного співтовариства (1957) підписали шість країн: Бельгія, Франція, Нідерланди, Люксембург, Федеративна Республіка Німеччина та Італія. Ці країни називають державами — засновниками Європейського Союзу. Держави — засновники вже на самому початку передбачили можливість збільшення кількості членів і сформулювали в ст. 0 Римського договору (зараз — ст. 49 Договору про Європейський Союз) загальні принципи їх прийняття: "Кожна європейська держава, яка поважає принципи свободи, демократії, права людини та основні свободи, а також верховенство права держави, може претендувати на членство в Союзі. З цією метою вона складає свою заяву в Раді, яка ухвалює рішення, діючи одноголосно після консультацій з Комісією, а також після отримання згоди абсолютною більшістю голосів членів Європейського Парламенту.

Умови прийняття та достосування, які випливають з цього прийняття, у договорах, що становлять основу дій Союзу є предметом угоди між державами-членами і державою, яка претендує на членство. Ця угода підлягає ратифікації всіма державами, згідно з їхніми відповідними конституційними вимогами".

Європейський Союз поповнювався новими членами уже шість разів:

  • 1. У 1973 році до Співтовариств долучилися Велика Британія, Данія та Ірландія.
  • 2. У 1981 році до Співтовариств прийняли Грецію.
  • 3. У 1986 році до Європейських Співтовариств приєдналися Іспанія та Португалія.
  • 4. У 1995 році кількість держав — членів збільшилося до 15, після прийняття Австрії, Швеції та Фінляндії.
  • 5. П'яте збільшення кількості держав — членів в 2004 році стало найбільшим одноразовим розширенням ЄЄ.. До Європейського Союзу вступили Мальта і Кіпр, а також вісім держав Центрально-Східної Європи: Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, Латвія, Естонія та Словенія. Після цього розширення Європейський Союз налічував 25 членів.
  • 6. Під час останнього розширення в 2007 році було прийнято дві держави — Болгарію та Румунію.

Етапи останніх розширень

Угоди про асоціацію

Усі держави останніх розширень підписали спочатку з Європейським Союзом так звані європейські договори, тобто договори про асоціацію, які мали на меті підготувати їх до повного членства. Мальта і Кіпр підписали їх ще в 70-х роках (Мальта — 1970 р., Кіпр — 1972 р.). З держав Центральної та Східної Європи першими, в 1991 році, такі договори підписали Польща та Угорщина. Європейські договори стосувалися співпраці договірних сторін майже в усіх сферах економічного та суспільного життя. Вони визначали зовнішні зобов'язання держав, що претендують на членство, і необхідність суттєвих змін їхніх правових систем, економічної політики та стосовно суспільного життя і стосувалися таких питань: політичного діалогу, свободи переміщення товарів, переміщення працівників, створення підприємств і надання послуг, платежів, капіталу та конкуренції, узгодження законодавства, економічної співпраці, культурної співпраці, фінансової співпраці, інституцій-них положень, охорони середовища, транспорту, мита. Угоди про асоціацію є правовими актами, що спричиняють певні наслідки, зокрема, необхідність дотримання передбачених ними правил як у сфері реформування права, так і при ухваленні рішень та дій державної адміністрації окремих держав. Держави, що претендували на членство, повинні були передусім узгодити свої правові системи з правовим доробком Європейського Союзу (acquis communautaire).

 
<<   ЗМІСТ   >>