Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Господарський розвиток та економічна думка Стародавнього Сходу

Економічна думка стародавнього світу характеризує риси соціально-економічного та політичного розвитку суспільства того часу. Деякі з них представляли суспільства азійського способу виробництва (Стародавній Схід - Єгипет, Шумер, Індія, Китай), а інші - античного (Греція, Рим). Відмінності між ними і обумовили особливості їх економічної думки.

В цілому економічна думка Стародавнього Сходу знайшла втілення в письменних джерелах, таких як: зведення законів, документи господарської звітності, твори про управління державою та державним господарством, юридичні акти. Тому багато з них мають державно-нормативний характер; дійсність розглядається з позиції правлячих осіб, вельможних придворних та чиновників. Іноді економічна думка має релігійну оболонку (як-то в Індії, Китаї).

Особливості господарського розвитку та економічної думки країн Стародавнього Сходу представимо нижче.

Найдавніші держави створювались шляхом об'єднань замкнутих громад, що вели примітивне натуральне господарство і застосовували колективну працю для ведення іригаційного землеробства. У такий спосіб у III тисячолітті до н.е. утворилася єдина держава - Єгипет, виникли великі державні об'єднання в Південному Двуріччі - Шумер, Аккада, Вавілон. В них значна частина земель знаходилась у власності царів і храмів. її обробляли як вільні, так і, переважно, раби. Рабство в країнах Стародавнього Сходу зберігало патріархальний характер. Частина царських і храмових земель віддавалась за службу (у годівлю) царським службовцям, передавалась у користування общинникам. Формою правління у стародавніх державах була монархія, що нерідко мала характер деспотії. Особливістю держав Стародавнього Сходу була експлуатація значної частини вільного населення.

  • 1. Єгипет.
  • 1) Характеристика господарського способу життя:
    • - створення складної іригаційної системи з розгалуженою мережею каналів і дамб, басейнами-водоймищами, шлюзами для спуску води дали поштовх розвитку землеробству, зокрема рільництву, городництву, садівництву;
    • - перехід до двопільної системи землекористування сприяло розвитку рослинництва;
    • - розвиток льонарства і виноградарства став підґрунтям для вирощування маслинового дерева і фінікової пальми;
    • - в цілому домінувало використання застарілих знарядь і засобів виробництва, однакових прийоми обробків предметів праці;
    • - розвиток сільського господарства спонукав до появи нових сільськогосподарських знарядь, таких як металеві серпи та граблі;
    • - розвивалось скотарство;
    • - засновано виробництво папірусу;
    • - поява ряду наук (математики, астрономії, медицини), вдосконалення живопису, архітектури;
    • - в цілому форми й методи організації трудових процесів обумовлювали стагнацію, відсутність розвитку, що привело до занепаду Єгипту у II тис. до н.е.
  • 2) Економічна думка представлена у творах державних чиновників (писарів), багато з яких мають дидактичний характер (повчальний), у різних адміністративно-господарських та юридичних документах. І саме творам дидактичного характеру належить важливе місце у давньоєгипетській літературі; у них розглядаються питання управління державним господарством на найрізноманітніших рівнях:
    • - "Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара" (XXII ст. до н.е.) - розкриває політику та економічні функції фараона, як глави держави, дає інформацію про класовий характер староєгипетської влади, а саме: вороже ставлення до незаможних, придушення натовпу, нагородження царем своїх вельмож, жерців тощо;
    • - "Повчанні Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі" (XXI-XVIП ст. до н.е.) - дає уявлення про соціальну структуру Стародавнього Єгипту, зокрема оспівування та прославлення професії писаря (чиновника), що давала змогу займати високе місце в ієрархічній державній системі, привілеї, незалежність, загальне пошанування посади писаря, яку можна було отримати лише після підготовки в спеціальній школі писання;
    • - "Проречення Іпусера" (XVIII ст. до н.е.) та "Пророцтво

Неферті" — дає інформацію про соціальний переворот (XXIII-XXI ст. до н.е.), про розпад централізованої системи управління, розкрадання податкових декларацій, знищення сувоїв законів судової палати тощо; відстоюється ідея централізму, єдності давньоєгипетської держави як запоруки порядку та стабільних доходів чиновників державного апарату. 2. Шумер.

Найбільшого розвитку територія між річками Тигр і Єфрат набула у III—II тис. до н.е., коли розквіту почали набувати міста-держави. У той період існували Шумер (IV—III тис. до н.е.), Аккад (XXГV—XXП ст. до н.е.), Вавілон (XXII— I ст. до н.е.).

  • 1) Характеристика господарського способу життя:
    • - господарство — натуральне;
    • - провідна галузь — землеробство, що засноване на штучному зрошенні (функціонувала іригаційна система); техніка землеробства — примітивна; крім того розвивалось ремісництво, процвітала торгівля;
    • - розвивалась архітектура — будувались величні палаци світського ірелігійного характерів;
    • - набули розвитку астрономія, астрологія, математика із шістдесятковою системою числення;
    • - головна державна функція — контроль, ремонт і утримання нових каналів;
    • - державі належали всі земельні угіддя, що з часом передавались царем вельможам, чиновникам і воєначальникам — у такий спосіб виникло приватне землеволодіння;
    • - рабство мало патріархальний характер; джерела поповнення рабів — війни і боргова кабала, у яку попадали селяни, що розорилися, і ремісники.
  • 2) Економічна думка:
    • - "Епос про Пільгамеша" (XXII ст. до н.е.) — є збіркою легенд, викладеною на 11 глиняних табличках, що оповідають про життя царя, його друга, пошуки безсмертя і спасіння від всесвітнього потопу; окрема теза — "смертні можуть досягти безсмертя завдяки своїй праці, збереженій у творах цивілізації та культури";
    • - закони вавилонського царя Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.)

є системою правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавилоні. Текст складається зі вступу, 282 статей та підсумку. Головною метою вбачалось посилення економічної влади держави, особливо місце мали питання, присвячені охороні власності вавилонських громадян, оренді, найму, лихварству. Розвиток товарно-грошових відносин допускався у тій мірі, що не спричинятиме масового зубожіння вільних громадян. Захищалась приватна власність, особливо власність царя, храму, державних службовців і воїнів -зазіхання на неї каралось смертю або продажем у довічне рабство.

3. Китай.

З 4500 до н.е. в басейні річки Хуанхе починає зароджуватись китайська цивілізація і у XIV ст. до н.е. зароджується перша держава Шан-Інь.

  • 1) Характеристика господарського способу життя:
    • - основне заняття - землеробство, зокрема вирощування проса, пшениці, сорго, бобових, коноплі, гарбузів, редьки, цибулі, огірків, але поступово рис витіснив всі інші культури, поділивши пальму першості з чаєм; основними сільськогосподарськими знаряддями були мотика і первісний плуг;
    • - будівництво гідротехнічних споруджень;
    • - тваринництво і рибальство;
    • - ремісництво - обробка каменю, виготовлення з нього ножів, полірованих сокир, наконечників для стріл, з фарфору -посуду, статуеток, прикрас; метал (бронза) використовувався для виготовлення зброї і церемоніальних судин; застосування гончарного кругу;
    • - високий рівень розвитку деревообробного промислу - з різних порід дерева споруджували будинки, палаци, храми, виготовляли посуд, колісниці, лаки, стріли;
    • - розвиток шовківництва, що сприяв розвитку текстильного шовкоткацького ремесла, виготовленню дорогих і тонких тканин;
    • - головне джерело рабства - війни, праця рабів застосовувався для будівництва іригаційних споруд, у землеробстві, на гірських розробках, у торгівлі (носії);
    • - існування системи "цзинтянь": орна земля громади поділялася на 9 полів, вісім з яких були сімейними наділами, а дев'яте - общинне, врожай з якого йшов державі, тобто був податком (орне поле оброблялося всіма общинниками); проте у VI-V ст. до н.е. система зазнала руйнації внаслідок розвитку приватновласницького землеробства, і відтоді селяни платили податок із усієї земельної площі;
    • - розвиток культури і китайської письменності у формі складної ієрогліфіки, що вплинула на розвиток писемності інших народів Азії.
  • 2) Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у межах тогочасних філософських (з І ст. н.е. -буддизм) та політичних учень. Основними напрямами старокитайської суспільної думки були конфуціанство, легізм, даосизм та моїзм, які сформувалися у ІІІ ст. до н. е. Протягом століть між цими напрямами велася гостра полеміка щодо економічного устрою суспільства, общини, її історичної долі, міри втручання держави в економічне життя країни та методів управління ним.
  • - конфуціанство - провідний напрямок, що, перетворившись на державну ідеологію, справляв великий вплив на соціально-економічний та політичний розвиток Китаю протягом майже двох тисячоліть. Його назва походить від імені засновника - Конфуція (Кун-Цзи) (бл, 551 - 479 до н,е,), Основні постулати вчення Конфуція викладено у збірці "Лунь юй" ("Бесіди й міркування"), записаній його учнями. Зміст його вчень включав захист архаїчних стосунків, вічний та незмінний порядок, встановлений ще легендарними правителями глибокої давнини, сувора соціальна ієрархія, управління на базі неухильного дотримання ритуалів, обрядів, певних норм етики моралі;
  • - представником конфуціанства у Стародавньому Китаї був Мен-цзи (372-289 до н,е,), який висунув концепцію поділу китайського суспільства на керуючих (цзюнь цзи) та керованих (сяожень), уважаючи, що такий поділ є "загальним законом у Піднебесній". Тим самим визнавалися природними відносини панування й підпорядкування. Щоб це виконувалося як найдійсніше, Мен-цзи пропонував відродити колишні общинні форми виробництва та ввести систему "цзін тянь" (криничних/колодязних полів). Саме згідно з нею громадська земля розмежовувалася на дев'ять однакових ділянок: вісім з них оброблялися окремими родинами, а дев'ята ("суспільне поле") - всіма цими родинами спільно. Врожай з цієї ділянки було призначено для держави. Мен-цзи, як і Конфуцій, відстоював стримані податки та виступав за надання селянинові часу, необхідного йому для обробітку власного поля, за розвиток товарного обміну між землеробами та ремісниками. Розглядаючи питання торгівлі, він зауважував, що ті самі товари, але різного розміру (наприклад черевики) повинні мати різну ціну, і що однакові товари можуть відрізнятися затратами праці на їх виробництво. В цілому Мен-цзи створив теорію "гуманного управління народом", узагальнивши 4 конфуціанські моральні норми: гуманність (жень), справедливість (і), ритуал (лі), мудрість (чжи); з них перші дві він визначав як найголовніші;
  • - Виразником економічних ідей стародавнього конфуціанства був також Сюнь-цзи (313-238 до н.е.). У своєму вченні він, на відміну від Конфуція і Мен-цзи, виходив з "лихої природи" людини. На його думку, тільки практична діяльність породжує доброчесність, засуджуючи прагнення людей до збагачення, Сюнь-цзи вважав ознакою чесноти, якщо бідний збагатів, діючи у рамках закону. Він висловив ідею про необхідність поділу праці. Сюнь-цзи зазначив, що речі, якими користується одна людина, є результатом праці багатьох людей, оскільки кожна людина не може одночасно володіли мистецтвом усіх ремесел. Тому мудреці і розподілили обов'язки між людьми, щоб вони не робили тільки те, що їм вигідно. Головним керуючим розподілу обов'язків у державі має бути її правитель. Після того, як всі посади та справи належно розподілено між людьми, шлях до багатства буде відкрито. 4. Індія.

Цивілізація, що зародилась ще у III тис. до н.е., мала свою, унікальну історію внаслідок етнічної розмаїтості населення, що проживало на її тогочасній території та кастового поділу, домінуючого у суспільстві. Свідчення про неї містяться у священних книгах, що включають релігійні гімни, древні легенди. Найбільш ранні веди відносяться до початку II тис. до н.е. Племена, про які в них розповідається, довгий час жили в умовах кочового скотарського побуту; у ведах відображено перехід до плужного землеробства із застосуванням найпростіших форм штучного зрошення. Держава назнала занепаду у VI ст. н.е.

  • 1) Характеристика господарського способу життя:
    • - використання в землеробстві легкого і важкого плугів;
    • - вирощування сільськогосподарські культури: ячмінь, рис, кунжут, цукрова тростина;
    • - ремісництво: виробництвом вовняних і бавовняних тканин, шкіряних виробів, глиняного і мідного посуду, візків, бойових колісниць, човнів, прикрас, різноманітних знарядь і зброї із міді, а згодом і із заліза;
    • - поява заліза (початок І тис. до н.е.), що прискорило підйом продуктивних сил і утворення класового суспільства;
    • - торгівля здійснювалася між рабовласницькими містами і районами і носила міновий характер. Грошовий обіг був нерозвинений;
    • - суспільний устрій мав специфічну особливість - наявність особливої сімейної громади - великої патріархальної родини, що була основною господарською одиницею індійського села. Головним заняттям родини були землеробство і ручне ткацтво. Влада глави (батька) була безмежною;
    • - рабство мало патріархальний характер, раби часто мали своє житло, родину й особисте майно;
    • - розвиток культура досить істотно вплинув на культурний розвиток ряду східних народів, зокрема, це виразилося в поширенні в Азії буддизму, що виник в Індії і став однією із світових релігій.
  • 2) Економічна думка мала релігійну оболонку, тому економічні проблеми окремо не досліджувалися, а розглядались з позиції необхідності вирішення соціальних та політичних завдань. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н.е. були, переважно, брахманістські (індуїстські) і буддійські релігійні трактати, що давали уявлення про соціальну структуру суспільства і характеризували специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності, майна. Водночас, велика кількість брахманістських творів ґрунтувалась на концепції трьох цілей життя людини: релігійного обов'язку, матеріальної вигоди, чуттєвої любові. Кожна з цих цілей знайшла відображення у відповідних першоджерелах: про обов'язок (дхарму) - "Закони Ману", про вигоду (артху) -"Артхашастра", про кохання (каму) - "Камасутра":
    • - "Закони Ману", або "Ману-Смріті" ("Ману-Самхіта", "Манава-Дхармашастра") (близько II ст. до н.е. - І ст. н. е.) -збірка релігійних, моральних, політичних та правових вказівок, що приписувалися міфічному родоначальникові людей Ману. В них економіка розглядалася як сфера діяльності варни (касти) вайшії (торгівців, фермерів), зокрема: об'єднання тваринництва, землеробства, торгівлі та лихварства; багатство давало право на особливу пошану тільки в середовищі самих вайшії; ремесло як різновид обслуговуючої праці було долею варни шудра (найманих працівників, ремісників, прислуги); праця орендарів-половинщиків, найманих працівників у сільському господарстві вважалась такою ж; суспільним ідеалом був економічно незалежний господар (господарська самостійність розглядалася як одна з головних умов свободи та повноправності людини). У творі істинним щастям вважається досягнення всіх трьох цілей життя людини;
    • - "Артха-шастра" (А^-Ш ст. до н.е.) - трактат, присвячений користі, матеріальній вигоді - артхі, автором якої є Каутілья. Є трактатом про мистецтво політики й управління державою, призначене царям і правителям, якими вони мають керуватися у своїй державницькій діяльності. Вважається найбільш глибоким давньоіндійськими джерелом, в якому подано ґрунтовні відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику індійської держави. Відображає: величезну роль держави в господарському житті країни; інформацію про державні справи та царське господарство; визначає, що головною метою економічної політики держави є поповнення скарбниці, а основними джерелами доходів - прибутки від державних (царевих) підприємств, а також різноманітні податки, мито та штрафи, що стягувалися з населення; податки розглядались як утримання, належне цареві у винагороду за те, що він охороняє країну від зовнішньої небезпеки та внутрішніх заколотів; також розглядались питання торгівлі як одного зі способів збагачення державної скарбниці (ринкові наглядачі мали можливість встановлювати "справедливі ціни" на товар, а на аукціонах стягати різницю між ринковою та оголошеною ціною у скарбницю. Прибуток включався в ціну товарів як частина витрат, і його норма заздалегідь фіксувалася - для місцевих товарів у розмірі 5% встановленої ціни, а для іноземних товарів - 10%).

Таким чином, можна узагальнити особливості способу виробництва та економічної думки Стародавнього Сходу:

  • - розвивались основні галузі первинного сектору економіки (рослинництво, тваринництво тощо);
  • - внаслідок панування натурального господарства торгівля була примітивною, міновою;
  • - початок появи товарного виробництва;
  • - форма виробничих відносин - напівпатріархальна, напіврабовласницька;
  • - державна влада, влада царя і релігія не піддавались критиці, визнавалась їх первинність над усім світом; це зазначено у багатьох першоджерелах того часу;
  • - мало місце рабство, що, переважно, мало "домашній характер", - раби не були головною продуктивною силою суспільства, їх чисельність була невеликою (основне джерело їх поповнення - війни, боргова кабала, патріархальна родина, і піратство), належали вони в переважно державі;
  • - основною продуктивною силою суспільства залишалися селяни-общинники; сільська громада - головний виробничий осередок у землеробстві;
  • - форма держав Стародавнього Сходу - деспотична, матеріальною основою якої була верховна власність на землю;
  • - незважаючи на наявний прогрес у розвитку, тривалий час зберігались пережитки первіснообщинного устрою (системи замкнутих громад, економічно ізольованих одна від одної);
  • - слабкий розвиток інституту приватної власності (землі, рабів);

Зазначене обумовило повільність і порівняльну застійність у розвитку тогочасного господарства і суспільного устрою держав Стародавнього Сходу.

 
<<   ЗМІСТ   >>