Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Альтернативні класичній школі напрями економічної теорії XIX ст. та зародження монополістичної конкуренції

Дрібнобуржуазна політична економія

Класична школа виступала за капіталізм який веде до розшарування населення. У кінці 18 століття в країнах Західної Європи відбувся промисловий переворот та перехід до індустріалізації, який викликав різке зростання продуктивності праці у промисловості, що спричинили перші кризи надвиробництва.

Представниками дрібнобуржуазної політичної економії виступають у класичній школі група вчених, що починають виступати проти процесів капіталізації прибутку. До найвідоміших слід віднести Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773—1842), П'єр Жозеф Прудон (1809—1865), що виступали за розвиток дрібнотоварного виробництва і заборону найманої праці.

У своєму розвитку дрібнобуржуазна політекономія пройшла 2 етапи: спочатку сформувалась гуманістична школа. її представники виступали з ідеєю відмови від капіталізму, прагнули його регламентувати, закликали до повернення у дрібнотоварне виробництво. Проголошували капіталізм соціально несправедливим.

Потім сформувалась філантропічна школа. Представники висували проект реформування капіталізму згідно з яким всі повинні були стати дрібними буржуа.

До осинових причин виникнення економічного романтизму слід віднести є:

  • - промисловий переворот і буржуазна революція, у результаті яких відбувалося розорення дрібних ремісників і селян;
  • - поява великої кількості безробітних.

Соціалісти-утопісти: С. Сісмонді і П.І. Фур'є у Франції та р Оуен в Англії виступили з викривальною критикою капіталізму, указавши на історично обмежений характер капіталістичних відносин.

С. Сісмонді (1773—1842) — за словами К. Маркса завершує класичну політичну економію і започатковує дрібнобуржуазний напрям. Західні економісти, оцінюючи світогляд Сісмонді, підкреслюють те, що він першим виступив проти канонів класичної політичної економії, яку назвав "економічною ортодоксією".

Сісмонді був не лише економістом, він залишив велику наукову спадщину в галузі історії. Як економіст Сісмонді спочатку був послідовником А. Сміта. 1819 р. він опублікував свою головну працю "Нові начала політичної економії, або Про багатство в його відношенні до народонаселення". У цій праці він намагається побудувати політичну економію на нових засадах. Сісмонді виступає з критикою класичної політичної економії, зокрема заперечує визначення предмета й методу політекономії класиками. Предметом політекономії, за Сісмонді, має бути "матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави".

Критикуючи абстрактний метод класиків, Сісмонді ставить у центр своїх досліджень становище людини і наголошує на необхідності вивчення історичного розвитку країни, де ця людина живе. Тому його можна вважати попередником історичної школи. Сісмонді виступає з безкомпромісною критикою капіталізму. Він був одним із перших, хто звернув увагу на тяжке й безправне життя робітників. Проте Сісмонді не лише критикує капіталізм, а й розробляє проект його реформування.

Сісмонді є прихильником державного втручання в економіку, а також відновлення поєднання праці та власності, притаманного дрібному виробництву. Він закликає повернутись до дрібного виробництва і в промисловості, і в сільському господарстві. Однак способів реального здійснення цієї програми він не тільки не запропонував, а й не бачив. Сісмонді не був радикалом, він проголошував себе супротивником комунізму, а його соціальні вимоги обмежувалися необхідністю запровадження робітничого законодавства.

Теорія вартості, капіталу і доходів. Сісмонді є прихильником трудової теорії вартості. Проте він (як і класики) не дає визначення субстанції вартості, а розглядає фактично тільки мінову вартість. Капітал він трактує як виробничі запаси, переважно засоби виробництва, але виокремлює основний і оборотний капітал. Прибуток Сісмонді визначає як відрахування від продукту праці робітника і підкреслює його експлуататорську природу. Ренту він розглядає у фізіократичному дусі — як винагороду природи за виробничу діяльність.

Теорія відтворення і криз. Ця теорія є наріжним каменем економічного вчення Сісмонді, і треба чітко уяснити її суть. Метою капіталістичного виробництва він визнає споживання, а суперечність між виробництвом і споживанням розглядає як основну суперечність капіталізму, що виявляється в труднощах збуту товарів, у кризах. Ці негативні явища, на думку Сісмонді, зумовлено звуженням внутрішнього ринку через зменшення доходів робітників, яких витискають з виробництва машини і заробітна плата яких зменшується. Щодо капіталістів, то вони частину свого доходу, яку мали б використати на споживання, нагромаджують (виробниче нагромадження він ігнорує). За цих обставин частина суспільного продукту не може бути реалізованою на внутрішньому ринку.

Зовнішні ринки у зв'язку з розвитком капіталізму в інших країнах також звужуються. До капіталізму такої проблеми не існувало, тому що була велика маса споживачів — дрібних виробників, господарства яких зруйнував капіталізм, звужуючи тим самим внутрішній ринок, породжуючи загальне надвиробництво і кризи. Отже, кризи в Сісмонді — це результат внутрішніх суперечностей капіталізму, результат загального надвиробництва і відповідно недоспоживання, а не диспропорцій в окремих галузях. Крім того, він трактує кризи капіталізму як перманентні, що взагалі унеможливлюють його розвиток. На цю думку Сісмонді варто звернути особливу увагу, оскільки саме її (і його теорію відтворення) взяли "на озброєння" російські народники. Сісмонді навіть звертається до урядів капіталістичних країн, щоб вони своєю владою "припинили розвиток капіталізму" і сприяли тим самим встановленню "загального добробуту" через відновлення дрібного виробництва.

Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії "третіх осіб" оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, потребуючи ще й "третіх осіб". Сісмонді — це дрібні виробники. Слід порівняти теорії відтворення Сісмонді і Мальтуса. Ідеї Сісмонді не справили великого впливу на його сучасників. Проте вони певною мірою сприяли розвиткові трьох напрямів економічної думки. Його симпатії до робітничого класу, критику капіталізму сприйняли прихильники соціалістичних учень, а міркування щодо предмета й методу політичної економії — представники історичної школи. І нарешті, його заклик до втручання держави в економічне життя, критика ролі особистого інтересу як спонукальної сили економічного розвитку започаткували критичне ставлення до економічного лібералізму (економічної ортодоксії).

Економічна концепція Прудона. П. Прудон (1809—1865) — французький соціаліст. 1840 р. він видав у Парижі книжку "Що таке власність", в якій гостро критикував капіталізм, проголосивши своє знамените гасло "власність — це крадіжка". 1846 р. було опубліковано його працю "Система економічних суперечностей, або філософія злиденності", яку К. Маркс піддав нищівній критиці у своєму творі "Злиденність філософії". У цій праці Прудона викладено систему його економічних поглядів, в основу яких покладено було ідеї дрібнобуржуазного соціалізму. У наступних працях він розробляє проекти "реформування" капіталізму.

Вивчаючи погляди Прудона, необхідно звернути увагу на його методологію, на намагання застосувати в дослідженнях гегелівський діалектичний метод, хоч останнє обмежилося виявленням у категоріях і економічних процесах "добрих" і "поганих" сторін та їх механічним поєднанням. Звідси Прудон робив висновок, що завжди можна зберегти добрі сторони і позбутись поганих. Це стосувалося як економічних категорій, так і капіталістичного виробництва в цілому.

Теорія цінності. Цінність у Прудона є вічною абстрактною категорією, носієм двох протилежних ідей: споживної і мінової цінностей. Між ними існує протилежність. Перша є втіленням достатку, друга — відображенням винятковості. Примиренням Цих суперечливих сторін, синтезом споживної й мінової цінностей у Прудона є так звана конституйована, або синтетична, цінність. Вона встановлюється в обміні і обов'язково реалізується на ринку. Для подолання труднощів товарного обміну потрібно, на думку Прудона, кожний товар наділити конституйованою цінністю, гарантувати його реалізацію. Своєю теорією конституйованої цінності Прудон намагається усунути суперечності капіталістичного товарного виробництва, суперечність між товаром і грошима, надавши самому товару властивостей, притаманних грошам.

Економічна програма Прудона. Прудон пов'язував причини труднощів дрібного виробника з недоліками обміну, з проблемою збуту. Він розробляє проекти реформування капіталізму через викуп робітниками засобів виробництва в буржуазії, створення майстерень і підприємств на акціонерних засадах, а також через реформування обміну.

Основною причиною зубожіння і несправедливості він оголошує обмін і гроші, тому хоче зберегти дрібне товарне виробництво, яке зумовить обмін продуктами праці за трудовим еквівалентом без грошей. З цією метою Прудон навіть спробував створити обмінний банк — "народний банк", який приймав би від товаровиробників товари і видавав би їм трудові талони, "робочі гроші", які засвідчували б кількість праці, витраченої на виготовлення товару. За ці "гроші" товаровиробник одержував у банку інші потрібні йому товари. Саме в такий спосіб Прудон сподівався встановити в суспільстві рівність і справедливість і позбутись експлуатації.

У своїх теоретичних поглядах Прудон не був послідовним: виступаючи проти грошей, він одночасно пропонував надавати через банк робітникам і товаровиробникам безпроцентний кредит у грошовій формі. Економічною основою експлуатації у Прудона є процент, що його Прудон уважав єдиною формою, в якій втілено неоплачену працю робітника. Тому зниження ставки процента "Примусовими законами" і зведення її до нуля забезпечить одержання робітниками повного продукту своєї праці. Керуючись такою логікою, Прудон розвиває ідею "дарового кредиту". Надання "дарового кредиту" позбавляє необхідності позичати гроші під проценти і тим самим, на думку Прудона, ліквідує експлуатацію. Надання всім і кожному "дарового кредиту" приведе до "злиття класів", бо залишаться лише трудящі, які обмінюватимуться продуктами відповідно до їхньої ціни. Уряд теж стане непотрібним, оскільки буде гарантовано справедливість у процесі обміну. Усі будуть рівними, і зникнуть джерела конфліктів. Дрібнобуржуазний соціалізм Прудона набув значного поширення в другій половині XIX ст. в багатьох європейських країнах.

К. Родбертус (1805—1875) — німецький соціаліст. Він посідає своєрідне місце в історії економічної думки. Сприйнявши ідеї Сісмонді, критику ним капіталізму і нужденного становища робітників, він виступає з проповіддю соціалістичних ідей. Проте він вважає, що їх практичне втілення поки що є нереальним. Що ж до теорії, то тут, на його думку, слід бути безкомпромісним. Саме тому він гостро критикує теоретичні засади так званого катедер-соціалізму і водночас стає одним із основоположників теорії "державного соціалізму".

Реформування суспільства він сподівається здійснити за допомогою зрівняльного розподілу, покладаючи цей обов'язок на державу. Теорія цінності . Родбертус стоїть на позиціях трудової теорії вартості, хоч формулює і трактує її досить специфічно. Цінність, крім витрат праці, включає в нього витрати матеріалу і знарядь виробництва, але тільки як попередні витрати праці.

Родбертус визнає різницю між визначенням мінової цінності і самою цінністю, її величиною. Мірою цінності є праця. А одиницею її вимірювання є час. Виходячи з трудової теорії вартості, Родбертус розглядає як нетрудові доходи прибуток і земельну ренту. їх він об'єднує в єдину категорію "ренти взагалі", яку визнає рівноцінною категорії додаткової вартості. Слід звернути увагу на те, що Родбертус звинувачував К. Маркса в тому, що останній нібито "запозичив" у нього свою теорію додаткової вартості.

Земельна рента. Основою утворення земельної ренти Родбертус називає приватну власність на землю. Вона є нетрудовим доходом власника землі. Земельну ренту дають усі ділянки землі. Отже, Родбертус поставив питання про існування ренти, яку Маркс назвав абсолютною, що ж до диференційної ренти, то він заперечував її існування, хоч і визнавав, що різниця в продуктивності і розміщенні земельних ділянок збільшує ренту.

Що ж є джерелом ренти? За Родбертусом, середні ціни всіх товарів, як промислових так і сільськогосподарських, збігаються з їхніми трудовими вартостями. Кількість додаткової вартості ("ренти") в обох галузях пропорційна створеним у них сумам вартостей. Проте в сільському господарстві та сама сума вартостей, а отже, й додаткової вартості, створюється меншим капіталом, ніж у промисловості, тому що тут немає сирого матеріалу, сировини.

Норма прибутку визначається промисловістю. Через те в сільському господарстві виникає певний надлишок над прибутком. Цей надлишок і є земельною рентою. Вивчаючи це питання слід проаналізувати суперечності, притаманні трактуванню ренти Родбертусом. Проблема розподілу. Однією з найважливіших функцій суспільства Родбертус називає справедливий розподіл суспільного продукту. Під "справедливим" він розуміє такий розподіл, який забезпечує одержання кожним робітником повного продукту своєї праці.

У розподілі багатства Родбертус виділяє дві сторони— економічну і соціальну. Економічна (через дію ринкових відносин) дає змогу власникам землі та капіталу привласнювати частину суспільного продукту (у вигляді процента і ренти). А соціальна — забирає в робітників частину створеного ними продукту, що є порушенням справедливого розподілу. Чітке розмежування економічної і соціальної сторін розподілу багатства є чи не найбільшою заслугою Родбертуса. Не приділяючи особливої уваги з'ясуванню пропорцій, які складаються в процесі розподілу між факторами (послугами) виробництва, він спеціально наголошує на проблемі пропорцій між трудовими і нетрудовими доходами в національному продукті. Висновуючи, що частка робітників у національному продукті зменшується на користь капіталістів і землевласників. Родбертус визнає необхідність ліквідації приватної власності, що забезпечить, на його думку, ліквідацію нетрудових доходів. Але це діло далекого майбутнього. За реальних умов розв'язання проблеми він бачить, як уже було сказано, у посиленні ролі держави в розподілі національного продукту.

Ф. Лассаль (1825—1864) — німецький соціаліст, що вважав себе учнем К. Маркса. Справді у трактуванні соціалістичних ідей він наслідує Маркса. Проте він більше практик, пропагандист. Як теоретик соціалізму Лассаль засуджував тяжке, безправне становище робітників, але пояснював його не соціально-економічними умовами, а дією так званого залізного закону заробітної плати. Суть закону, за Лассалем, полягає в тім, що робітник завжди одержує лише мінімум засобів існування, а не повний продукт своєї праці. Скасувати цей закон неможливо, але його можна "обійти" нейтралізувати. Нейтралізувати дію закону Лассаль сподівався перетворенням робітників на підприємців через організацію добровільних асоціацій. У таких асоціаціях робітники одночасно були б і підприємцями. Тим самим було б ліквідовано різницю між заробітною платою і прибутком, а винагорода робітника збільшилась би до повного продукту праці.

Капітал для утворення таких асоціацій має дати держава. Змусити державу це зробити можна лише за допомогою загального виборчого права, що дало б можливість включити робітників у законодавчий процес. Слід звернути увагу на те, що ідея утворення робітничих асоціацій не була новою. Лассаль копіював план "суспільних майстерень" Луї Блана — французького соціаліста. Значного поширення в Німеччині набули також різні форми кооперації, пропоновані відомим німецьким економістом Шульце-Делічем. Лассаль не заперечував корисності кооперативів. Але він наголошував на необхідності чіткого розмежування інтересів найманих робітників, виробників матеріальних благ і, як він пише, "інтересів споживачів". У праці "Пан Бастіа — Шульце-Деліч. або Капітал і Праця" Лассаль піддає гострій критиці економічну програму Шульце-Деліча і доводить тотожність його поглядів і поглядів Бастіа, який висунув ідею гармонії інтересів у буржуазному суспільстві. Капіталізму Лассаль протиставляв соціалізм, а виробничі асоціації розглядав як перехідну форму до майбутнього соціалістичного ладу.

 
<<   ЗМІСТ   >>