Неокласичний період розвитку
Економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації (початок ХХ ст.)
Теорія маржиналізму. "Маржинальна революція" класичної, австрійської шкіл
Поява маржиналізму (marginal - граничний) була об'єктивно зумовлена якісними змінами на мікро- та макрорівнях, які відбулися в останній третині XIX ст. в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу, а саме:
все більшою монополізацією економіки;
формуванням складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем;
інтенсивним процесом інтернаціоналізації ринків та ін.
заміна акценту дослідження із ринку виробника на ринок споживача.
Значною мірою його поява стала наслідком величезного прогресу науки, особливо її природничих і гуманітарних галузей.
Попередниками маржиналізму виступили:
- 1) німецький економіст Герман Генріх Госсен (Hermann Heinrich Gossen, 07.09.1810-13.02.1858), який у 1854 році математично обґрунтував основні принципи теорії граничної корисності; згідно якої важливі економічні закони пояснювалися з позиції максимуму корисності, а економічні взаємозв'язки розглядалися з математичної точки зору (що було не зовсім звично для того часу; методологічні принципи вченого мають спільні риси з австрійською школою). Основна праця "Розвиток законів суспільного обміну і правил людської діяльності, що звідси витікають", 1854.
- 2) французький інженер Ж. Дюпюї (Jules Dupuit, 1804— 1866), який досліджував проблему цінової дискримінації та її вплив на економічний добробут; суть цього явища він вперше визначив як "один і той самий товар .„продається за різними цінами" різним покупцям, причому різниці у цінах безвідносні до різних витрат".
- 3) французький економіст А. Курно (1801—1877), який у 1838 p. у праці "Дослідження математичних принципів багатства" досліджував методи ціноутворення в умовах монополії (чи конкуренції) та механізм функціонування природної монополії.
- 4) німецький економіст І.Г. фон Тюнен (1783—1850), який вперше запропонував теорію розподілу на основі ідеї граничної продуктивності у праці "Ізольована держава".
Засновниками маржиналізму вважаються:
австрійський економіст та лідер австрійської школи Карл Менгер (23.02.1840—27.02.1921, основні праці — "Основи вчення про народне господарство"[1], 1871, та "Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема"[2]. 1883);
англійський економіст і статистик Вільям Стенлі Джевонс (01.09.1835—13.08.1882), засновник математичної школи в політичній економії; закон спадної корисності вважав основним законом споживання; основні праці "Теорія політичної економії", 1871, "Принципи науки — трактат про логіку та науковий метод", 1874;
Йому належить вислів: "наша наука має бути математичною хоча б тому, що має справу з кількостями" французький економіст Леон Вальрас (16.12.1834— 05.01.1910) розробив чисту економічну теорію та теорію загальної рівноваги (анти-Прудон), побудувавши систему рівнянь загальної конкурентної рівноваги; основні праці: "Початки чистої політичної економії чи теорія суспільного багатства", 1874 і 1877; "Дослідження по математичним основам теорії багатства", 1838.
Перехід в останній третині XIX ст. від цінностей класичної школи (загального бачення, методу і навіть предмета) до теоретико-методологічних цінностей маржиналізму було визнано "маржинальною революцією" в економічній теорії. Вихід основних праць засновників маржиналізму і вважається її початком.
Основна ідея маржиналізму - це дослідження граничних економічних величин як взаємопов'язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономіка) та національної економіки (макроекономіка).
З погляду методології головними принципами маржиналізму є:
- 1) ідеологічна нейтральність аналізу, тобто звільнення аналізу від впливу ідеології суспільства. Відокремлення його від конкретно-економічних дисциплін для з'ясування універсальних закономірностей, незалежних від місця і часу (щоб підкреслити "відстороненість" своїх досліджень, маржиналісти, починаючи з В. С. Джевонса і А. Маршалла, почали вживати замість терміна "political economy" нейтральніший - "economics");
- 2) перегляд предмета дослідження: провідною стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів (за словами М. Блауга, "економіка вперше стала наукою, яка вивчає взаємозв'язок між даними цілями і даними обмеженими засобами, що мають альтернативні можливості використання");
- 3) методологічний індивідуалізм, тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідів, розгляд суспільства як сукупності атомістичних індивідів, економіки як системи взаємозалежних суб'єктів господарювання, а економічних закономірностей як наслідку взаємодій індивідуальних рішень, основаних на вільному виборі суб'єктів;
- 4) статичний підхід, оскільки досліджується не те, як змінюється економіка, а те, як вона улаштована, як може існувати і не руйнуватися система, яка складається з індивідів, що керуються власними інтересами;
- 5) акцентування уваги дослідників на сфері обміну та споживанні та визнання переважання споживання над виробництвом. "По суті маржиналізм зводить всю економічну науку о механізму обміну"33 ;
- 6) економічна раціональність, яка означає максимізацію суб'єктами господарювання своїх цільових функцій (корисності для споживачів і прибутку для виробників);
- 7) граничний аналіз;
- 8) математизація, тобто широке використання математичних методів, зокрема диференційного обчислення.
З'ясувавши це, слід приділити увагу питанням генези й еволюції маржиналізму. Тому, важливо розглянути етапи "маржинальної революції", простежити особливості маржинальних концепцій різних шкіл.
|
Політекономія 
