Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Господарство України в міжвоєнний період

Перша світова війна мала руйнівний вплив на економіку України. Припинилася зовнішня торгівля, завмерли величезні чорноморські порти, заводи і фабрики збільшували воєнні замовлення і скорочували виробництво предметів широкого вжитку. Металургійна промисловість України йшла до занепаду і розрухи, після деякого пожвавлення занепала кам'яновугільна промисловість Донбасу. При майже стабільній кількості робітників у залізорудній промисловості видобуток залізної руди скоротився. Катастрофічно зменшувався випуск продукції хімічної, текстильної, харчової та інших галузей промисловості. Зазнало великої розрухи сільське господарство. Внаслідок руйнувань, заподіяних транспортному господарству, скорочувались обсяги перевезень. Нестерпна інфляція та зростання державної заборгованості зробили ще тяжчим становище широких верств населення.

Складний і суперечливий етап економічної історії України ознаменувала національно-демократична революція 19171919рр. У березні 1917 р. представники української інтелігенції утворили Центральну Раду, що ставила за мету домогтися автономії у складі Росії, заради цього повинно було вирішитися ціле коло питань, а саме:

  • - аграрне питання;
  • - скасування приватної власності на монастирські, кабінетські та церковні землі;
  • - перехід більшої частини земель в руки трудящих селян;
  • - встановлення державного контролю над промисловістю.
  • - введення восьмигодинного робочого дня та ін.

Правління гетьмана П. Скоропадського розпочало новий етап розвиток в українській національно-демократичній революції. Він намагався:

  • - відновити правопорядок та ліквідувати соціалістичні експерименти" Центральної Ради, насамперед в економіці;
  • - виступив за відновлення приватної власності;
  • - свобода підприємництва;
  • - збільшення кількість землевласників за рахунок виділення селянам державних, удільних, а також викуплених у великих приватних власників земель;
  • - відновлення старорежимних порядків в промисловості;
  • - повернення націоналізованих підприємств колишнім власникам;
  • - на виробництві обмежувалась свобода профспілкової діяльності;
  • - рівень зарплати визначався власником фабрики і т.ін.

Внаслідок такої політики влітку і восени 1918 р. Україною прокотилася хвиля робітничих страйків і селянських заворушень, які разом з іншими причинами призвели до ліквідації держави Павла Скоропадського.

У грудні 1918р. була зміна влади - Директорією але її економічний курс не відзначався послідовністю, особливо на початку діяльності, а саме:

  • - оголошення про намір ліквідувати нетрудові господарства в селі;
  • - ліквідація монастирського, церковного і казенного землеволодіння;
  • - встановлення в Україні національного варіанту радянської влади, а саме передача влади Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції.
  • - невирішеність аграрних питань.

Законодавча влада в УНР належала Трудовому Конгресові. Внаслідок такої політики Директорія залишилась без підтримки переважної більшості спеціалістів.

У результаті збройного повстання, що відбулося на початку листопада 1918 р. відкрилася нова сторінка історії Східної Галичини. Була повалена влада Австро-Угорської монархії й проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. Законодавчим органом ЗУНР, а потім ЗОУРН стала Українська Народна Рада. її діяльність зводилась до:

  • - проголошення прав і свободи громадян, їх національна та соціальна рівність
  • - для вирішення аграрного питання був створений Генеральний Секретаріат із земельних справ;
  • - забезпечення Секретаріатом населення й армії продуктами харчування;
  • - налагодження дій адміністрації краю, завдяки чому уряд уник поширення епідемій, забезпечив функціонування шкіл, залізниці, пошти, телеграфу, а почасти й телефону;
  • - проведено земельну реформу (збереження приватної власності на землю. конфіскації підлягали лише державні землі, земля, що належали членам пануючої династії, землі двірські й церковні, землі, набуті з метою спекуляції, а також ті, які перевищували певну дозволену норму площі);

Успіхи державного будівництва ЗНР були перекреслені воєнними невдачами першої світової війни. Непослідовність і нерішучість українських національних урядів у проведенні економічних перетворень були найголовнішими причинами поразки національної революції і втрати державності.

У кінці 1918 - на початку 1919 р. значна частина України була більшовицькою. Навесні 1919 р. на території УРСР було введено жорстку економічну політику воєнного комунізму". її сутність полягала у:

  • - націоналізації всієї землі, промислових підприємств, торгівлі;
  • - примусову трудову мобілізацію;
  • - ліквідацію товарно-грошових відносин;
  • - централізований розподіл продуктів та товарів;
  • - контролювання фінансового господарства України фінорганами Росії;
  • - одержавлення промисловості.

Більш за все більшовиків цікавило питання про хліб. Після проголошення радянської влади в Харкові більшовики стали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом. Вивіз хліба супроводжувався реквізиціями, насильством над селянством, здійснювався терор над українським селом.

Опорою більшовиків в українському селі стали комнези -комітети незалежних селян. Вони діяли проти основної частини селянства. З їх допомогою матеріальна база заможних господарів України була підірвана . Значна частина селянства зовсім припинила виробництво.

Наслідком дефіциту продуктів і засухи став голод 1921 -1923 рр. Особливо болісно голод відбився у селах, бо перевага в продовольчому постачанні надавалася промисловим районам, а не голодуючим в сільській місцевості.

Загалом голод 1921-1923рр. за приблизними оцінками, який коштував Україні до 1,5 - 2млн. жертв. Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками. Воно вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання.

У 1921 р. уряд змушений був визнати повний провал політики воєнного комунізму" і перейти до нової економічної політики (непу) його складові:

  • - відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин;
  • - введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості;
  • - дозвіл приватної торгівлі;
  • - денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам;
  • - введення господарського розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції);
  • - дозвіл іноземних концесій ( передача на певних умовах і на певний строк права експлуатації окремих державних об'єктів);
  • - відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди;
  • - зменшення державного втручання в економіку;
  • - зміна продрозверстки продподатком

За собою уряд залишав контроль за важкою промисловістю, банками, транспортом і зовнішньою торгівлею.

У сільському господарстві передбачалася система заходів, серед яких найголовнішим була заміна продрозверстки продподатком. Розмір податку визначався напередодні посівної і був у два рази меншим, ніж розмір продрозверстки, передбаченої на 1921р.

У промисловості неп передбачав:

  • - повернення дрібних та середніх підприємств їхнім власникам;
  • - проведення децентралізації управління промисловістю;
  • - відміна обов'язкової трудової повинності;
  • - створення умов для формування ринку робочої сили;
  • - використання найманої праці та оренди.

Під час проведення нової економічної політики залучався іноземний капітал шляхом створення концесій та спільних підприємств.

У торгівлі створювалися умови для розвитку трьох її форм: приватної, державної та кооперативної, відкривалися ярмарки. У 1922 - 1924 рр. було введено в обіг нову грошову одиницю -червонець, який дорівнював 10 золотим карбованцям, став конвертованим і сприяв оздоровленню економіки в цілому. Була введена єдина система податків, створювалися ощадні каси й ощадний банк.

Неп сприяв розгорненню кооперативного руху. Сформувалась єдина система кооперації: споживчої, сільськогосподарської, кредитної, виробничої. Вона сприяла підвищенню продуктивності праці, заготівлі й збуту продукції, ефективному кредитуванню селянських господарств.

В умовах непу довоєнного рівня досягли галузі легкої, харчової промисловості, виробництво предметів споживання. Проте відставали галузі важкої промисловості, транспорт і зв'язок, які були під контролем держави. Ставала очевидною невідповідність між ідеологією більшовиків і їхньою практикою.

У кінці 20-х років неп було відкинуто. Приводом до цього стала чергова хлібозаготівельна криза 1927 - 1928 рр. На початку 1928 р. почали застосовуватись командно -адміністративні заходи керівництва.

СРСР, і в тому числі і Україна залишалися аграрно-індустріальними, їхня економіка вимагала технічної і технологічної модернізації. У 1928 р. був розроблений проект корінних економічних перетворень, почався процес індустріалізації та колективізації. Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, головними етапами якого стали п'ятирічки.

Основними джерелами індустріалізації були:

  • - націоналізація промисловості;
  • - збільшення прямих і непрямих податків;
  • - використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в'язнів;
  • - колективізація сільського господарства;
  • - конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та ін.

На відміну від розвинутих країн світу індустріалізація в СРСР здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а для промисловості.

Визначаючи, що в Україні утвердився тоталітарний режим і вона була позбавлена навіть залишків національної економіки, все таки слід визнавати, що будівництво тисяч нових заводів протягом десятиліття вивело Україну на рівень великих індустріальних країн Європи. її промисловий потенціал у 1940 р. у сім разів перевищував показник 1913 року. Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не мало змоги здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий період.

Одним основних джерел індустріалізації промисловості мало стати село, для цього:

  • - усуспільнювались не тільки засоби виробництва, а й продуктивна худоба, птиця, реманент. Досягти цього вдавалося лише шляхом грубого насильства;
  • - особливо активним був наступ проти заможних селян -куркулів, до них відносили не тільки тих, хто використовував найману працю, а й селян-одноосібників, які застосовували у своєму господарстві двигун або просто мали хату, покриту бляхою;
  • - застосовувалася політика відкритого терору: розстріли, ув'язнення, виселення у віддалені райони.

Але й це не допомагало, селяни відмовлялися йти у колгоспи, продавали або забивали худобу, ховали чи псували реманент, інше майно, яке підлягало колективізації. У 1928-1932рр. в Україні було винищено майже половину поголів'я худоби. У багатьох випадках проявлялися відкриті селянські протести, які нерідко переростали у збройні повстання, що охоплювали цілі райони. На їх придушення відправлялися регулярні війська. Події набували загрозливих масштабів. До кінця 1932 р . в УРСР було колективізовано майже 70% селянських господарств, що володіли 80% посівної площі.

Головною метою партії залишалася індустріалізація країни, яка здійснилась за рахунок закупівлі за кордоном промислового устаткування. Гроші було взято експортуючи сировину, зокрема зерно. Світові ціни на зерно різко знизились, та незважаючи на це, експорт його зростав. У багатьох колгоспах було забрано все зерно разом з насіннєвим фондом. У багатьох районах селяни голодували. Окремі колгоспи розпалися. В селах України розпочався голодомор. Загалом, за різними підрахунками, від голодомору 1932-1933 рр. в Україні загинуло до 9 млн. чоловік.

Після розпаду Австро-Угорської імперії і поразки національно-визвольної боротьби західноукраїнські землі були розділені між Польщею, Румунією і Чехо-Словаччиною. Ці країни значно відставали від промислово розвинутих країн Європи. Західноукраїнський регіон залишався аграрно-сировинним придатком, ринком збуту, джерелом сировини й дешевої робочої сили іноземних країн. Продуктивні сили Галичини розвивалися відповідно до інтересів польської економіки, 85% підприємств були дрібними, понад 80% населення краю займалися сільськогосподарським виробництвом.

Західні українці зуміли організувати економічну самооборону проти іноземної експлуатації. Вже в перші повоєнні роки було створено широку мережу споживчих, закупівельно-збутових, кредитних, виробничих кооперативів. Очолював українську кооперацію в Польщі Ревізійний союз українських кооператорів.

Закупівельно-збутові організовували заготівлю сільськогосподарських продуктів серед своїх членів, забезпечення їх реманентом, насінням.

Селянські кооперативи налагодили експорт окремих видів продуктів за кордон. Виробнича кооперація займалася переробкою сільськогосподарської та іншої продукції. Особливі успіхи мала молочарська кооперація, яка вийшла на європейський ринок.

Кредитні кооперативи мобілізовували заощадження, надавали вигідні кредити. При Центробанку був створений „Фонд господарської розбудови", який сприяв створенню нових виробництв.

На положенні відсталих окраїн Румунії були Буковина і деякі повіти Бессарабії. Буковинська промисловість залишалась напівкустарною, найбільш розвиненою була харчова промисловість. Повільно розвивалась і промисловість Закарпаття, вона теж була напівкустарною.

В умовах іноземного панування гальмувався розвиток сільського господарства. Аграрні реформи не могли задовольнити потреби українського села. Мав місце масовий селянський рух, масова еміграція за кордон. Економіка була кризовою.

Таким чином можна зробити висновок, що у міжвоєнний період Україна залишалася територіально роз'єднаною, а її економіка розвивалася за принципами, що мало узгоджувалися з інтересами українського народу.

Резюме

Імперіалізм його значення. Економічні наслідки першої світової війни: Німеччина, Англія. Франція, Японія, США. План Дауеса, план Юнга. Економічна криза 1929-1933 рр. та її наслідки для країн європейської цивілізації, Японії та СНІА. Країни "Великої сімки" в період економічної кризи.

Особливості розвитку господарства України наприкінці XIX початку XX ст. Суть індустріалізації в Україні. її найважливіші фактори. Столипінська аграрна реформа, її прогресивне значення. Зародження і розвиток української кооперації. Фінанси та кредит.

 
<<   ЗМІСТ   >>