Господарський розвиток в системі світового господарства Німеччини та Японії

Німеччина та Японія, які зазнали поразки у світовій війні, опинилися в іншому становищі. Вони виявилися повністю залежними від країн-переможниць і, перш за все, США. Ці країни втратили свої колонії, виплачували величезні репарації. Крім того, їх зруйноване господарство було докорінно організаційно і структурно перебудоване.

Німеччина

До закінчення другої світової війни економічна система Німеччини мала наступні риси:

• - Централізоване управління цінами, заробітною платою і рентою (фіксація в 1936 р.).
• - Регулювання споживчого ринку, ринку праці, житлового ринку і ринку сільськогосподарської продукції.
• - Централізоване розподіл сировини та інвестиційних товарів між галузями економіки.
• - Переважання приватної власності на засоби виробництва. Територія Західної Німеччини (246 тис. км 2) становила приблизно 52% території Третього рейху (470 тис. км 2), тут до війни проживало близько 57% населення країни. У західних зонах окупації знаходилися основні виробничі потужності (61% промислового виробництва), але вироблялося лише 43% сільськогосподарської продукції Німеччини. Це стало однією з причин дефіциту продовольства. Після закінчення війни Західна Німеччина могла самостійно забезпечити тільки 50% своєї потреби в продовольстві (до війни - 80%).

Спад у воєнній фашистській промисловості почався в 1942 р. Держави антигітлерівської коаліції набагато випередили супротивника у виробництві різних видів озброєння. Якщо Німеччина в 1942 р. випустила 14,7 тис. літаків, 9,3 тис. танків, 12 тис. гармат, то лише в тодішньому СРСР було виготовлено 25,4 тис. літаків, 24,7 тис. танків, 34 тис. гармат. Але поступово ця країна почала здавати свої позиції, а саме:

• - у 1944 р. випуск продукції в усіх галузях промислового комплексу зменшився на 10—65%;
• - нестача робочої сили (не допомогли 7,5 млн. іноземних робітників, насильно вивезених з європейських країн);
• - поразки на фронтах;
• - оголошення Туреччиною війни Німеччині;
• - ізоляція Іспанії та ін..

Відповідно економіка країни почала руйнуватися, видобуток кам'яного вугілля ще становив 26,3 млн т, а в січні 1945 р. — лише 11,8, у лютому — 7 млн. т. У березні настала енергетична криза. Припинилися видобуток кам'яного вугілля, подавання на заводи електроенергії, виробництво авіаційного бензину. Запаси енергоресурсів вичерпалися. Усі галузі господарства країни були паралізовані. У Берліні 8 травня 1945 року було підписано акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Розв'язана нею Друга світова війна завдала величезного лиха не тільки країнам Європи, а й самому німецькому народові, який втратив понад 13 мільйонів чоловік, зазнав голоду, руйнації, катастрофічного спаду виробництва.

Після Другої світової війни Німеччина була розділена на дві самостійні держави: ФРН і НДР. Внаслідок Другої світової війни Німеччина опинилась у надзвичайно тяжкому становищі:

• - у 1946 р. країна виробляла продукції менше половини від рівня 1936 р.;
• - Німеччина мала виплатити репарації союзникам у розмірі 20 млрд дол. (зріс державний борг з 27,2 млрд марок наприкінці 1938 р. до 377,2 млрд марок у травні 1945 р.)
• - повернення до натуралізації господарства і продуктообміну;
• - неспроможність двох систем — центрального управління і планування окупаційної влади та німецьких органів самоврядування забезпечити раціональне ведення господарства.

У цих складних умовах було проведено реформу, спрямовану на формування соціальної ринкової економіки і перетворення Німеччини в могутню процвітаючу державу. Більшість перетворень, що привели пізніше до "німецького дива", проводилися за активного сприяння США:

• - фінансова допомога (3,12 млрд. дол.) за планом Маршалла;
• - об'єднання трьох окупаційних зон (американської, англійської і французької) і передача управління економікою до рук самих німців;
• - допомога в розробці проектів реформи. Організатором проведення економічної реформи був Людвіг Ерхард (1897—1977), який почав здійснювати її в 1948 р. як директор управління господарства об'єднаних західних зон окупації. Потім він був у 1949—1963 рр. міністром економіки в уряді Аденауера (1949—1963), заступником федерального канцлера (з 1957 р.), канцлером республіки (1963—1966).

Він разом з групою неоліберальних економістів створили теорію "соціального ринкового господарства", в якій вдало поєднувалися особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання.

Держава, на думку авторів цієї теорії, повинна підтримувати нормальне функціонування системи цін та забезпечити захист ринкової економіки від монополізму товаровиробників. Для попередження циклічних криз їй необхідно використовувати важелі кредитної, валютної, податкової політики. Проте, втручання в господарську діяльність окремих підприємців з боку держави - абсолютно недопустимо. Теорія "соціального ринкового господарства" стала основою економічної політики західнонімецького уряду у наступні десятиліття.

Німецькому "економічному диву" сприяло декілька причин:

• - по-перше, значною мірою вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини країни, репараційні платежі на користь США, Англії, Франції були меншими.
• - по-друге, наявність робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців із Східної Пруссії та інших районів;
• - розмір заробітної плати робітників у перші повоєнні роки був на 35 % меншим від довоєнної, а робочий тиждень був більшим;
• - особливості менталітету німецького народу (висока працездатність, схильність до дисципліни, порядку, готовність після руйнівної війни на будь-які жертви для відбудови країни і досягнення власного добробуту тощо) та ін.

США надали Західній Німеччині 3,9 млрд. доларів "стартової допомоги" згідно із планом Маршалла. Ці кошти, а також надходження із федерального бюджету (30-32% всіх вкладів в економіку), були витрачені на заміну застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки тощо). Відбувався процес прискореної індустріалізації порівняно відсталих регіонів

Розвиток фінансової системи мав свій план. Після закінчення війни на Потсдамській конференції було прийнято рішення ліквідувати монополії, які стояли за спиною Гітлера. У Західній Німеччині це рішення було втілене в життя у формі їх "розукрупнення": гігантський трест ділився на ряд самостійних компаній. "Сталевий трест" був розбитий на 10 частин, концерн Круппа - на 7. Однак ніщо не перешкоджало їм через деякий час шляхом злиття відновитися в колишньому обсязі, і в даний час провідні місця в списку німецьких корпорацій займають ті ж компанії, що і в роки фашизму.

До початку 80-х рр.. серед 10 найбільших банків світу не було ні одного німецького. З 20 найбільших промислових корпорацій світу лише одна німецька, "Сіменс", та й та займає передостаннє місце.

У 80-х роках у господарстві ФРН панувало кілька фінансових груп. Найбільша з них, яку очолюють "Німецький банк" та електротехнічна корпорація "Сіменс", контролюють 1/ акціонерного капіталу країни. До її складу увійшли концерн "Тіссен" до цього складав самостійну групу, АЕГ, перш входив до складу групи Дрезденського банку, "Даймлер - Бенц". Група контролює підприємства чорної металургії, а також електротехнічні, автомобільні та ін

На другому місці - група, очолювана Дрезденським банком і концерном Круппа. У її складі - підприємства чорної металургії, машинобудування, деяких галузей легкої промисловості. 3-є місце займає група Комерційного банку, контролює торговельні компанії, машинобудівні та будівельні концерни.

Неважко помітити, що головне положення у фінансових групах ФРН займають, поряд з банками, і промислові корпорації. Більш того, ще недавно деякі промислові корпорації ("Тіссен", "Флік", хімічні компанії - спадкоємиці "Фарби -індустрії") становили самостійні групи, без банків. Це було наслідком відносного ослаблення влади банків над промисловістю після світових воєн. Після війни "велику трійку" німецьких банків довелося навіть рятувати від банкрутства, тому що їхній капітал до цього часу в основному складали боргові зобов'язання фашистського держав які, звичайно, тепер нічого не коштували.

Інша особливість корпорацій і фінансових груп ФРН -далеко зайшов процес диверсифікації. Галузі розрізані між різними групами і в складі різних груп - одні й ті ж галузі. Перехід до багатогалузевої структурі тут полегшували дві обставини: стара традиція освіти багатогалузевих монополій з розрахунком на "самообслуговування" ("Крупп", "Стальнойтрест"), "розукрупнення" монополій після війни: розукрупнення компанії зрощувалися вже з урахуванням процесу диверсифікації

Перші роки існування ФРН були позначені високими і стабільними темпами промислового розвитку. Вже у 1951 р. загальний обсяг виробництва був на третину вищим, ніж у 1936-у, а у 1956 р. він подвоївся. Середньорічний приріст промислової продукції складав за період з 1950 по 1960 роки 9,6% проти 4% у США і 3% у Великобританії.

Наприкінці 80-х — поч. 90-х років XX ст. Німеччина мала успішну соціально-економічну модель розвитку, якій заздрили практично в усьому світі. Вона виробляла, високоякісну продукцію яка поступалася тільки скандинавським країнам. Характерними рисами цієї системи були.

Економічному розвитку сприяв великий попит на всі види промислової продукції, як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку. Крім того, ФРН у 50-их роках практично не мала військових витрат, що дозволяло робити грошові заощадження. Золотий запас ФРН на початку 60-их років перевищував запаси Великобританії, Франції та скандинавських країн, разом узятих.

На початку XXI ст. Німеччина мала у цілому типову для постіндустріальних країн структуру господарства, у якій на аграрний сектор припадало — 1,2%, промисловість — 30,4%, сферу послуг — 68,4% створюваного ВВП. Приблизно аналогічною до цього була структура зайнятості з відповідними показниками 2,7%; 33,7% та 63,6%.