Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Нове кейнсіанство

У 80-х рр. XX ст. означилась тенденція теоретичного відокремлення переважно представників монетарного посткейнсіанства від загального напряму посткейнсіанства у вигляді нового кейнсіанства. Початком використання в науковому вжитку терміна "нове кейнсіанство" акцентувались його суттєві відмінності від неокейнсіанства 50—70-х рр. і посткейнсіанства 60—70-х рр. ідеї нового кейнсіанства належать таким американським економістам, як Брюс Грінвальд, Джозеф Стігліц (Стенфордський університет), Джордж Акерлоф і Жанет Йєллен (університет Берклі), Олів'є Бланшар і Джуліо Ротемберг (Массачусетський технологічний інститут), Марк Гертлер (університет Вісконсін-Медісон), Бен Бернанк (Прінстонський університет), Грегорі Манків (Гарвард) та ін.

Нове кейнсіанство об'єднує з посткейнсіанством і відрізняє від неокласичної школи визнання наявності стійких факторів макроекономічної нестабільності ринкової економіки, існування в ній неповного використання ресурсів та необхідності вдосконалення коригуючого впливу державного регулювання економіки.

До початку 80-х рр. в кейнсіанстві не була розроблена проблема мікроекономіки. Вона залишалася прерогативою неокласики і саме за це кейнсіанство все більше піддавалося критиці як з боку монетаристів, так і з боку представників нової класичної макроекономічної теорії. Посткейнсіанці також не використовували неокласичних ідей і категоріального апарату. Нові кейнсіанці, на відміну від своїх попередників, вдосконалюють методологію економічних досліджень шляхом залучення як неокласичних ідей, так і відповідного категоріального апарату, використовують формально-математичний апарат загальної рівноваги.

Нове кейнсіанство починає вивчати крім аналізу і проблем ефективного попиту аналіз ринків капіталу, праці, товарів та раціональної поведінки господарських агентів в умовах макроекономічної невизначеності та неповноти економічної інформації.

У центрі уваги нового кейнсіанства — аналіз проблем, породжених активним впливом фінансової сфери та грошового фактора на макроситуацію.

З позицій нового кейнсіанства суттєвою основою макроекономіки є розвиток сучасної теорії ціноутворення з урахуванням умов існування великих фірм, сильних профспілок і колективних договорів, а також втручання держави в цей процес. Нові кейнсіанці враховують, що сучасна економіка має договірний характер, а звідси — низька рухливість та негнучкість цін. Стійкістю характеризується і заробітна плата як головний елемент витрат, виходячи з яких складаються ціни на продукцію. Таким чином, нові кейнсіанці вважають, що кейнсіанська теорія сьогодні — це теорія малорухомих цін і заробітної плати, що це саме той ланцюг, який потребує дослідження при аналізі стійкої інфляції.

Таким чином, на сучасному етапі еволюція кейнсіанства у вигляді нового кейнсіанства відбувається у формі активного зближення з ідеями неоконсерватизму — цієї сучасної форми еволюції неокласичного напряму. У мікро-теорії різниця стає мінімальною, посилюється тенденція до синтезу в аналізі цілої низки питань — поведінки економічних агентів на окремих ринках, очікуваннях, ризику, невизначеності. У макротеорії залишаються розбіжності, але й тут спостерігається вплив ідей неоконсерватизму: першочергова увага до аналізу грошей, фінансової сфери, ринків. Життєздатність цього нового синтезу перевірить його практичне застосування у державному регулюванні ринкової економічної системи початку третього тисячоліття.

Американське монетарне кейнсіанство сформувалося на межі 60-70-х рр. XX ст. зусиллями таких американських економістів, як Р. Клауер, Аксель Лейонхуфвуд (1933), П. Девідсон, Хайман Філіп Мінскі (1919 - 1996), Сідні Вайнтрауб (1914 - 1986), В. Чік, Л. Р. Рей, Ф. Ерестіс та ін. Засадничим положенням вчення монетарних кейнсіанців стала „теорія грошової економіки", основи якої були закладені ще Дж. М. Кейнсом.

Суть теорії грошової економіки полягала в наступному. Ринкова економіка - це економіка виробництва. Процес виробництва займає досить тривалий період часу. Ринкова економіка рухається в одному напрямку - від незмінного і відомого минулого до невідомого і невизначеного майбутнього. З метою мінімізації невизначеності майбутнього господарюючі суб'єкти створюють певні інституції, в першу чергу такі, як форвардні угоди і гроші.

Монетарні кейнсіанці - майже єдина школа макроекономіки, яка вважає, що маса грошей визначається не зовнішніми (екзогенними) по відношенню до приватного сектора чинниками (Центральним банком), а формується ендогенно -створюється всередині економіки за рахунок взаємодії економічних суб'єктів приватного сектору, перш за все корпорацій і комерційних банків.

В 70-х рр. XX ст. в таких країнах як Англія, Канада, Італія та ін. формується так зване калецькіанське посткейнсіанство. Воно отримало свою назву від прізвища відомого польського вченого-економіста Міхала Калецького (1899-1970), який іще на початку 30-х рр., досліджуючи проблеми заощаджень, інвестицій і зайнятості, прийшов до висновків, які в більшості випадків були аналогічними до економічного вчення Дж. М. Кейнса, а в окремих - значно глибшими і змістовнішими. Саме творчий доробок М. Калецького разом із вченням Дж. Кейнса справив значний вплив на формування посткейнсіанства.

М. Калецький виступив з різкою критикою неокласичної теорії ціноутворення і запропонував свою альтернативну теорію. На його думку, головним чинником ціни виступає не процес оптимізації на основі граничних величин, а ринкова (монопольна) влада фірми. Монопольна влада ж залежить від інтенсивності нецінових чинників, перебігу ділового циклу, сили і згуртованості профспілок.

Неорікардіанське посткейнсіанство І.Дж. Акерлоф, Дж. Стіглець аналізує ринки товарів через призму "витрат меню" та недосконалої конкуренції, опрацювало теорію "імпліцитних контрактів" (зовнішніх контрактів), "пошуку ефективної заробітної плати", концепцію інсайдерів та аутсайдерів.

 
<<   ЗМІСТ   >>