Головна 
Політекономія Історія економіки та економічної думки
|
|
|
|||||
Концепції XX ст . та моделі української економічної перспективи у XXI ст..Економіко-кооперативна думкаКооперативний рух має тривалу історію і в міжнародному, і в національному вимірі. Науково-теоретичний і практичний інтерес до нього не згасає; навпаки, він періодично відновлюється, особливо в періоди трансформаційних зрушень у суспільстві, виникнення нових господарських форм, кризових ситуацій, економічної нестабільності тощо. На сучасному етапі в Україні спостерігається ситуація коли через економічну невизначеність посилився практичний інтерес до процесів кооперування та діяльності кооперативних економічних організацій. Саме проблема кооперації є актуальною з позицій соціально-економічного розвитку країни, тому що ідея кооперації включає передусім духовну, моральну та освітньо-виховну складові. Розвиток різних форм кооперативного руху гарантує держава завдяки прийнятим законам "Про сільськогосподарську кооперацію" (1997), "Про кредитні спілки" (2001), "Про кооперацію" (2003) та ін. Серед тих, хто в кінці XIX - на початку XX ст. доклав максимуму зусиль задля популяризації кооперативних ідей поміж населення Наддніпрянської України та вироблення організаційних принципів, практичних рекомендацій щодо створення національних кооперативних інституцій, були В. Доманицький, Б. Мартос, М. Левитський, К. Мацієвич, М. Туган-Барановський та багато інших діячів, котрі поклали початок орієнтуванню кооперативних організацій на задоволення національних інтересів українців і вже на етапі зародження українського кооперативного руху намагалися поєднати його завдання з невідкладними політичними та соціально-економічними проблемами українського суспільства. Особливої уваги заслуговує фундаментальна праця М. Туган-Барановського "Соціальні основи кооперації", яка здобула визнання в усьому світі та ввела ім'я вченого до складу класиків-теоретиків кооперативного руху. Книга була опублікована англійською, німецькою, польською і французькою мовами, до 1918 року тричі видавалася в Росії. Українське видання, яке до друку підготував сам автор, вийшло в Києві під назвою "Кооперація, її природа і мета", у 1936 р. його було перевидано у Львові. Кооперацію вчений розглядав як один з елементів поступу українського народу до незалежності, тому прагнув надати їй характеру національного громадського руху. Основними принципами, які, на думку М. Туган-Барановського, мали би забезпечити успішний розвиток кооперації в Україні, були зацікавленість кооператорів у досягненні високих економічних результатів, поєднання особистих інтересів із суспільними. М. Левитський вважав, що "кооперація є найліпше і найкраще виявлення людського генія в межах соціально-економічного будівництва". Він закликав дрібних селянських власників до добровільної гуртової господарки, яка б не допускала навіть тіні примусу. На таких засадах артільний рух під гаслами М. Левитського з Херсонщини поширився на Катеринославщину, Полтавщину, Чернігівщину, Канівщину, Донеччинуі навіть на російські терени. Згідно з поглядами М. Левитського, хліборобська артіль будувалася на таких засадах:
Як видно з оригінальної і докладної артільної умови, М. Левитський хотів з артілі створити зародок нової господарської іморальної організації. Такі намагання робили суспільні реформатори в країнах Європи і Америки. Найхиткішими артільні засади М. Левитського були в тому, що вони невраховували багатовікового побутування українських селян, вже сам характер землеробських занять яких породжував приватновласницькі інтереси і мотивації до праці. Власне це й ствердила спеціальна комісія Вільного економічного товариства. "Всі завоювання соціального прогресу, - писав він, - по суті, здобутіне стільки економічними факторами, скільки силами моральними і перемагав зрештою не той, хто був сильніший економічно, а той, хто був сильніший морально". М. Левитський розглядав економічний розвиток із позицій еволюціонізму, бо "історія жодних різких кроків не знає", відзначав демократично-республіканський дух українського народу, який прагне створити "вільний устрій життя без пана і хлопа". Він звинувачував марксистів у зловживанні теорією, радив не керуватися "німецькими шаблонами", а виявити справжню творчість, поклавши її у "фундамент майбутньої будови". Керуючись цим, М. Левитський склав низку проектів про організацію землеробських і ремісничих артілей, споживчих, кредитних і кооперативних об'єднань, створення артільних лавок і кас різних типів, тимчасових складів товарів, виставок сільськогосподарських знарядь, товариств сприяння артілями т.п. В основу ідеології української кооперації була покладена теза про злиття кооперативного руху в одне ціле з національно-визвольною боротьбою українського народу заради здобуття державної самостійності власними силами. Саме такі мотиви прозвучали у виступах відомих кооперативних діячів з Наддніпрянщини, Галичини, Буковини на Першому просвітньо-економічному конгресі, що проходив 1-2 лютого 1909 р. у Львові. Зокрема, висловлюючи свої погляди на кооперацію та її роль у національному житті українського народу, А. Ільченко (Жук) переконував учасників конгресу, що важливість кооперації полягає в тому, що вона "згуртує українців у націю". За несприятливих політичних обставин український кооперативний рух, вважав він, "мусить мати характер боротьби національної, боротьби за національне самостійне існування"[1] До визначних економістів-кооператорів належить і Сергій Бородаєвський. Він не обмежувався кооперативно-чиновницькою діяльністю, а займався творчою роботою в галузі теорії та історії кооперативного руху, читав лекції на Вищих Комерційних Курсах і в Політехнічному інституті в Петербурзі, 1910 року зайняв посаду віце-директора департаменту Міністерства торгівлі й промисловості. До жовтневого перевороту 1917р.учений написав низку праць з кооперації. Особливо популярною стала його книжка "Збірник про дрібний кредит", в якій розглядалися суть, закони, організація і діловодство ощадно-позичкових і кредитних товариств. Вона витримала шість видань тиражем 30 тисяч примірників. Опинившись після поразки українських визвольних змагань в еміграції, С. Бородаєвський читав лекції про кооперацію в Міжнародній Академії в Брюсселі та в Сорбонні (1921-1922), в 1923р. був обраний професором Української Господарської Академії в Подєбрадах і Українського Технічно-Господарського інституту, професором Українського Вільного Університету в Празі. С. Бородаєвський належить до перших членів Інституту для Кооперативних Студій, що його заснував видатний теоретик і організатор кооперації француз Ш. Жід. Одним із найважливіших монографічних досліджень С. Бородаєвського є "Історія кооперації", в якій узагальнено порівняльний матеріал з понад 40 країн світу. Вона належить до піонерних досліджень такого типу не тільки в українській, але й в світовій кооперативній літературі. "Ця праця перш за все, звичайно, мала на увазі дати студентам Економічно-Кооперативного відділу Української Господарської Академії в Чехословаччині, а також студентам інших високих шкіл докладний підручник з історії кооперації, але одночасно, пише автор, - вона може бути корисною для всіх, хто цікавиться кооперацією теоретично, чи практично; хто хотів би простудіюватимуть різних кооперативних організацій у різних країнах і поступовий хід їх розвитку" Це означає, що не можна тлумачити зміст "Історії кооперації" С. Бородаєвського звужено, як збірку історико-кооперативних фактів, бо в ній відображено теоретичні погляди автора на основі узагальнення великого міжнародного досвіду розвитку кооперативного руху. "Перш ніж перейти до викладів з історії кооперації, - зазначає С. Бородаєвський, -докладно встановити поняття того економічного явища, яке ми будемо досліджувати в історичній перспективі, треба докладно сказати, що ми розуміємо під кооперацією, який круг явищ ми залучаємо до цього поняття.". Вказавши на походження поняття кооперації, учений відзначив, що кооперація - це така форма співробітництва, яка "шляхом об'єднання окремих осіб стримиться поліпшити умови існування населення та ступнево усунути негативні явища сучасного економічного ладу". Найсильнішою рисою кооперації, на думку дослідника її історії, є принцип справедливості, що й носить кооперація в суспільно-економічні відносини. Він співставляв кооперацію із соціалізмом й комунізмом, знаходження спільного й відмінного між ними. "Соціалізм, -відзначав С. Бородаєвський, полишає для індивідуальності дуже обмежене поле діяльності. Кооперація ж дає своїм членам значні межі свободи для індивідуальних розпочинань. Соціалізм не визнає приватної власності на знаряддя продукції. Кооперація визнає приватну власність на такі знаряддя і лише стремить до пом'якшення негативних наслідків, що з цього виникають..." Ще більшою є різниця між кооперацією і комунізмом. "Комунізм не визнає грошей, виключає прибутки, не допускає найманої праці. Кооперація ж працює в умовах грошового господарства. Вона припускає прибутки (лише не надмірні), вона мириться з найманою працею. I далі: "Комунізм існує своєю силою; кооперація міцна силою переконання. Комунізм -це примусовий союз, кооперація-це вільне об'єднання, що стійко оберігає свою незалежність від органів влади." Соціалізм і комунізм прихильники атеїзму що оголошують релігії жорстоку війну, бо вона гальмує розпалювання в колах пролетаріату непримиренну ненависть до заможних верств та прагнення скинути владу капіталістів. С. Бородаєвський твердив, що "тільки кооперація з її пошаною людської особи, з її захопленням альтруїзмом, з її прагненням уперто й систематично боротися проти болячок сучасного капіталістичного устрою... здібна змінити цей устрій у найліпший спосіб. Тільки кооперація в стані перетворити умови людського існування на більш сприяючі, яснішій приємніші для всіх.". В особі С. Бородаєвського українська кооперативна думка має видатного теоретика й організатора, який тільки протягом 1921-1942 рр. опублікував понад 500 фахових статей у 22 країнах світу - "від Розаріо до Сайгону"- у 85 виданнях кооперативної преси: українських, болгарських, чеських, сербських, польських, румунських, німецьких, французьких, швейцарських, китайських та ін. У багатьох з цих видань було вміщено життєписи про видатного українського вченого, а за працю "Народногосподарські проблеми і мир" С. Бородаєвський отримав нагороду на міжнародному науковому конкурсі. Помітне місце серед інституціоналістів-кооператорів посідає Б. Мартос. Розглядаючи чинники розвитку кооперації, вчений на перше місце поставив працю. "Головним чинником людської культури, - твердив він, - слід визнати працю". Далі йде ініціатива, здатність до об'єднання, добровільність, жертовність. Кооперативний рух - це "боротьба за самостійне економічне становище, за визволення од залежності економічної, за усунення взиску в дорозі..". Б. Мартос писав: "Кооператив є добровільне, на принципі рівності самодопомоги засноване об'єднання людей, з метою поліпшити свій добробут шляхом ведення на спільний рахунок підприємства, яке має збільшувати трудовий заробіток учасників, або зменшувати їхні видатки на споживання, відповідно до використання ними цього підприємства, а не по кількості вкладеного капіталу". Б. Мартос розробив свою класифікацію кооперативів, докладно описав кожну кооперативну форму, спираючись на український і зарубіжний матеріал. В Україні, на його думку, найпоширенішими видами кооперації буди кредитові, споживчі й сільськогосподарські товариства та їхні союзи. Вчений розглянув також статут "кооперативів, правові обов'язки членів, інші статутно-організаційні питання кооперативного руху. З'ясування цих проблем не втратило свого практичного значення досі. Підсумовуючи свої дослідження, Б. Мартос дає цінні поради, спрямовані на організацію кооперації. Особливу увагу він звертає на кадрове забезпечення з погляду фаховості моральних засад. Для розвитку кооперації, - писав учений, -потрібні досвідчені керівники та добре підібраний фаховий персонал. "...В першу чергу керівник кооперативної установи, -зазначав Б. Мартос, - повинен бути людиною порядною. Розум, досвід та енергія людини нечесної принесуть кооперації не користь, а тільки шкоду, тому в першу чергу потрібні люди непідкупні, що для них матеріальні блага не грали б у житті першої ролі, і то однаково, чи справа йде про які-небудь дрібні вигоди, чи про якусь велику користь. Кожен працівник, будучи найталановитішим, повинен пам'ятати, що не кооперація існує для нього, а він для кооперації. Такий принцип відповідає сутності кооперації. Як видно, кооперативна теорія і практика цінувала насамперед фундаментальні моральні засади людини, господарські, національні й культурні традиції. Це були ті ознаки, які відрізняли кооперацію від господарських систем капіталізму державницького соціалізму. "Теорія кооперації" Б. Мартоса - помітне явище в науці про кооперацію. Теоретиком і організатором кооперації був Юліян Павликовський. У Відні український слухач зацікавився агрономією і біологією, мав намір виїхати до Голландії для продовження студій і підготовки до академічної кар'єри. Ю. Павликовський найбільше цікавився політичною економією, зокрема в інтерпретації професора К. Гофмайстра, який належав до молодшої історичної школи. Сила українських кооперативних організацій, на переконання теоретиків кооперації, - у їх масовості, тому керманичі кооперативного руху прагнули залучити в систему кооперації, підпорядковану Ревізійному союзу українських кооперативів (РСУК), якомога більше українських селян. "Кооперативу не є замкненою в собі спілкою, - писав Ю. Павликовський. - Вона стоїть отвором для всіх, які бажають при помочи кооперативної організації двигнути своє господарство на вищий економічний і культурний рівень. Чим більший гурт ідейних, господарчих одиниць об'єднується в кооперативній спілці, тим більша її матеріальна і моральна сила". За власним зізнанням, він зачитувався працями вчених Німеччини й Австрії, згуртованих у Союз соціальної політики на чолі з Г. Шмоллером (1838-1917). Учені-економісти цієї школи протиставляли свої ідеї абстрактним економічним теоріям ліберального індивідуалізму, марксистського детермінізму і деяким висновкам психолого-математичної школи. Вони шукали позитивних фактів розвитку суспільно-економічних стосунків, еволюційних стремлінь до поступу і нового соціального ладу. Український учений був обізнаний також і з американською інституційною економічною школою, яка вважала, що кожній нації притаманні історично сформовані суспільно-економічні інституції й традиції, з якими потрібно рахуватися, модернізуючи господарську систему. Ю. Павликовському імпонували теорії "Кембріджської школи". Він не раз посилався на А. Маршалла (1842-1924), який високо цінував реальну наукову допомогу суспільному прогресові. Цікавими є думки ідеологів українського кооперативного руху з приводу взаємовідносин кооперації і держави. Ні в якому разі, вважав Ю. Павликовський, не можна дозволити державі втручатися у внутрішні справи кооперації. "Від держави, - на його думку, - кооперативний рух повинен вимагати доцільних законів, які управильнювали б свобідний розвиток самостійного кооперативного руху: доцільної економічної, скарбової і соціальної політики, яка... охороняла б трудові верстви їх організації; справедливого примінювання законів, а на випадок домагання їх органами влади - охорони перед надужиттям". "Кооперація не повинна приймати матеріальної допомоги від нікого постороннього, а тільки від власних сил матеріальних і моральних, солідарно працюючих. З метою популяризації кооперативної ідеї поміж населення організатори кооперації налагодили активну агітаційно-пропагандистську роботу серед нього. Завдання полягало в тому, щоб не тільки донести ідею кооперації до кожного селянина чи робітника, але й спрямувати народну ініціативу в потрібне русло. Керівництво РСУК розробило спеціальні листівки, у яких роз'яснювалися завдання кооперативних організацій. В одній з них, наприклад, читаємо: "Кооператива -це організація бідніших в цілях самодопомоги. Кожний кооператив має ціллю взаємну поміч. У споживчих кооперативах змагаємо до самопомочі шляхом закупів просто у джерела, у гуртівників з полишенням торговельних посередників. Ми купуємо товари якнайдешевше і продаємо своїм членам якнайдешевше. Водночас змагаємо до того, щоб продукти й сирівці членів збувати якнайдорожче ...". На теоретичні засади цих наукових шкіл Ю. Павликовський спирався у своїй практичній діяльності, спрямованій на відбудову й активізацію господарського життя на західноукраїнських землях. Роль кооперації в господарському житті українського народу висвітлювалася на сторінках кооперативної періодики. Так, у 1921 р. в одному з номерів "Господарсько-кооперативний часопис" опублікував статтю А. Гаврилка під заголовком "Значення кооперативної свідомості і як її ширити". У ній автор ґрунтовно й у доступній навіть для малограмотного селянина формі доводив, що "кооперація є сама собою метою і водночас засобом до мети. Вона прагне краще і дешевше, ніж приватний підприємець, задовольнити матеріальні потреби своїх членів, сприяє розвиткові українського промислу і села, піднімає світогляд нації", і зазначив напрями, за якими треба вести кооперативну пропаганду: "Усвідомлювати на такі теми, як про зло теперішніх господарських відносин, що їх повинна замінити кооперація; розповідати про матеріальне значення кооперативної організації; роз'яснювати мету кооперації, засоби кооперативної праці". Для визначення стратегії розбудови української кооперації, форм і методів діяльності кооперативів важливе значення мали праці видатного українського кооператора К. Коберського. У своїх наукових студіях він послідовно проводив думку, що кооперативний рух - не суто господарський, а швидше політико-державницький рух, покликаний створити сприятливі умови для повноцінного життя українства . К. Коберський проаналізував твори багатьох представників світової кооперативної думки, намагався ознайомити з їхніми поглядами українських фахівців у сфері кооперації. У 1934 р. за його редакцією у Львові вийшла книга "Ідеольогія кооперації. Вибір з кооперативного письменства"[2], яка знайомила читачів з важливими положеннями з праць найкращих представників світової кооперативної думки – П. Ворбасса, Ш. Жіда, Дж. Раселя та багатьох інших. Морально-етичні ідеї світової кооперативної думки, згідно з якими в основу діяльності кооперативів було покладено принципи добровільності та взаємодопомоги, співпраці й співвідповідальності, українські кооператори прийняли у свою програму. Як самодіяльна, національно-орієнтована громадсько-господарська організація, яка в умовах чужоземного поневолення згуртовувала всі стани українського населення краю, кооперація перебувала в центрі уваги різних суспільних сил, у тому числі й національних політичних партій та об'єднань. Насамперед варто відзначити, що всі українські політичні партії та об'єднання, що діяли в Західній Україні у 2030-х роках XX ст., прагнули зберегти й розширити свою соціальну базу. Із цією метою у своїх програмах вони декларували завдання щодо покращення соціально-економічного становища українського громадянства й однією з форм господарювання, що в умовах польського панування дозволяла українцям розвивати власну економіку, визнавали кооперацію. Проблеми й перспективи розвитку української кооперації викладалися в програмних документах національних політичних організацій, обговорювалися на партійних форумах, висвітлювалися в пресі. Таким чином, основою ідеології українського кооперативного руху була орієнтація на перетворення кооперативів в осередки українського національного руху, які повинні були забезпечити економічні підвалини самостійного розвитку нації в умовах бездержавності й у такий спосіб підготувати українство до боротьби за національні ідеали й державну незалежність. Розробка ідеологічних основ кооперативного руху велася одночасно кооперативними установами, політичними партіями, громадськими організаціями, окремими кооперативними діячами, і кожний суб'єкт цієї діяльності відчував на собі вплив інших учасників ідеологічного процесу. Головними ідеологічними засадами українського кооперативного руху в Західній Україні в 19201939 рр. були визначені такі: основне завдання кооперації -піднесення матеріального добробуту українського народу та задоволення його національно-культурних потреб; опора на власні сили; виховання ідейних, національно-свідомих громадян, для яких найважливішим завданням є служіння громаді й своєму народові.
|
|||||
| << | ЗМІСТ | >> |
|---|
