Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Економічна думка у XX - на початку XXI ст.

Україна не мала своєї державності, її суспільство було поділене між двома багатонаціональними імперіями. Природно, що в такій ситуації осередки економічної науки і в Східній Україні на західноукраїнських землях, хоч і представляли собою нерозривну єдність як складові культури одного народу, водночас продовжували розвиватися у різних соціально-економічних і політичних умовах та сферах наукових впливів, відбиваючи їхні характерні риси й особливості.

Українська економічна думка плідно розвивалася у другій половині XIX - на початку XX ст. Вже на початку минулого століття в Україні було представлено всі напрями світової економічної науки, а українські економісти не лише сприйняли досягнення вчених Західної Європи, а й зробили власний суттєвий внесок в економічну теорію .

Вивчення джерельної бази сучасних досліджень з історії української економічної думки у другій половині XIX - на початку XX ст. дає підстави говорити, що їхні автори, спиралися, здебільшого, на опубліковані наукові праці українських економістів указаного періоду, статистичні матеріали та публікації тогочасної періодики, значно рідше - на архівні джерела. Провідні фахівці акцентуючи увагу на завданнях глибокого вивчення економічної теоретичної спадщини України, вказують, що чимало праць тогочасних видатних українських економістів залишаються маловідомими не тільки широкому загалу, а й багатьом теоретикам і практикам галузі76. Тому виявлення, типологізація і загальна характеристика українських видань з економічної проблематики другої половини XIX - початку XX ст. є актуальним завданням в в контексті історико-наукознавчих, документознавчих і бібліографознавчих досліджень.

У другій половині XIX - на початку XX ст. Україна долала наслідки кріпосництва і поволі просувалася по шляху розвитку капіталістичних відносин. В центрі уваги прогресивної економічної думки того часу перебували проблеми з'ясування причин відставання країни в економічному та суспільно-політичному розвитку від провідних західних держав, індустріалізації та впровадження здобутків технічного прогресу в усі галузі народного господарства, піднесення продуктивності сільськогосподарського виробництва, обмеження негативного впливу царської бюрократії на суспільно-економічне життя, які уже частково пов'язувалися з ідеями українського національного самовизначення і зміцнення національних елементів.

Плідні економічні ідеї та наукові розробки того часу втілені у творчій спадщині вчених-економістів як Східної України, що входила до складу Російської імперії, так і західноукраїнських земель, які перебували у складі Австрійської імперії. Наукові сили Східної України зосереджувалися переважно у Харківському, Київському та Одеському (Новоросійському) університетах, численних вищих учбових закладах, наукових товариствах. Багато вчених-економістів виходців з України працювали в наукових та учбових закладах Петербурга, Москви, інших міст Росії. Головними науковими центрами, до яких тяжіла українська інтелігенція на західноукраїнських землях, були Львівський та Чернівецький університети, а також Наукове товариство ім. Шевченка у Львові.

Розвиток капіталізму і ринкових відносин наприкінці XIX -на початку XX ст. викликав потребу у фахівцях-економістах нового профілю, з широкою економічною та комерційною підготовкою, які б володіли не лише економічною теорією, а й практичними навичками комерційної діяльності. Здобути таку освіту можна було лише у спеціальних вищих навчальних закладах - Київському і Харківському комерційних інститутах, заснованих на початку XX ст. Наукові праці викладачів з економічних, комерційних наук, статистики, економічної географії, демографії, товарознавства публікувалися, зокрема, на сторінках "Известий Киевского коммерческого института". Кожна публікація часопису, як правило, починалася з окремої пагінації і пізніше могла бути випущена окремим виданням. Так, наприклад, були видані праці засновника, директора і професора Київського комерційного інституту М. В. Довнар-Запольського[1]. При цьому інституті працював під керівництвом проф. К. Воблого економічний семінар матеріали якого також видавалися окремими випусками[2].

У XIX ст. в Україні засновано чимало наукових товариств, які ставили за мету дослідження України - її археології, історії, культури, побуту та інших сфер суспільного життя, в тому числі соціально-економічної. Значний внесок у розвиток економічних досліджень зробив Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, заснований у Києві в 1873 р. У статтях, з економіки що вміщувалися в його "Записках"80, розглядалися питання торгівлі, історії промисловості, аграрних відносин, зокрема, пореформеного розвитку селянського господарства, тобто ті ж, що порушувались також у монографічних дослідженнях вчених-економістів, і на сторінках фахових економічних журналів.

Мали велике значення історико-економічні дослідження, глибокі наукові розробки проблем сільськогосподарської та промислової статистики, демографії, економіки аграрного виробництва, теорії і практики сільськогосподарської кооперації, економіки промисловості, фінансів і кредиту тощо. Ці галузі економічного знання відзначені в Україні працями таких відомих науковців, як М. Бунге, Т. Рильський, К. Воблий, Р. Орженцький, В. Косинський, О. Анциферов, Л. Федорович, Є. Слуцький, О. Русов, М. Рклицький, В. Падалка, О. Шлікевич, В. Варзар, А. Бориневич, В. Левитський, П. Фомін та багато інших.

Наукове товариство ім. Шевченка (1873-1939) - перший національний науковий заклад, що заклав основи для розвитку всіх галузей української науки. Окрім здійснення наукових студій товариство пропагувало рідну мову, історію, науку і культуру за допомогою своїх численних монографічних, серійних та періодичних видань. У 1906 р. Утворено Статистичну комісію НТШ (голова - М. Грушевський), яка мала на меті проводити статистичні дослідження населення та фактів суспільного життя України, не охоплених офіційною статистикою. Друкованим органом комісії були "Студії з поля суспільних наук і статистики" (1909-1912). Всього вийшло 3 томи цього видання, в яких опубліковано теоретичні і практичні розвідки з історії статистики і власне статистики. В них розглянуто низку проблем господарського, суспільного і культурного життя українського народу .

Ще одне видання цього товариства - "Часопись правнича і економічна" (1900-1906, 1912). На думку його редактора, журнал мав розвивати право та політичну економію на новітній основі 19. Деякі праці з історико-економічної проблематики були опубліковані в "Записках НТШ", вийшли в серії "Українсько-руський архів" тощо.

Значну групу виданих в Україні матеріалів з економіки складають матеріали земської статистики. її виникнення зумовили практичні потреби діяльності земств, що вимагали точних відомостей про різнопланове господарське життя громади. Найбільшого розвитку такі дослідження набули в Чернігівському земстві, де в 1875 р. було утворено постійний статистичний відділ. У його роботі брали участь відомі українські статистики - П. Червінський, О. Русов, В. Варзар, О. Шлікевич та інші, праці яких увійшли до скарбниці історії і теорії української статистики .

Значний вплив на формування програм і методики земських статистичних досліджень мав політекономічний напрям статистики, представлений в Україні Д. П. Журавським та М.І. Зібером, тому земські статистики досліджували не лише процес виробництва, а й процес реалізації і споживання 86. Ними закладено основи вітчизняної бюджетної, промислової і математичної статистики, надано економічній науці такі цінні статистичні джерела як соціально-економічні описи губерній 87.

Завдяки проведеним земським статистичним дослідженням нині з'явилася величезна кількість масових даних про соціально-економічний розвиток України в період капіталізму, вміщених у численних земських публікаціях. Так, наприклад, результати статистичної діяльності земств трьох губерній Півдня України відображено у 650 виданнях - від ґрунтовних томів до невеликих брошур. Серед них - найбільше видань поточної статистики, є також видання з основної статистики, облікового характеру, монографічні дослідження окремих статистиків.

Часто у передмовах до них можна віднайти описи методики проведення статистичних досліджень, програми, за якими вони здійснювалися, оцінку статистиками своєї діяльності, критичну оцінку вірогідності зібраних даних. Відомий український економіст М. Гехтер, вказував, що "для української науки земська статистика є першорядним джерелом, з якого повними руками можна черпати дуже коштовний матеріал.

У 20-их роках в Україні, де розвиток економічної науки відображав цивілізаційні особливості національної економіки ленінська програма побудови державного соціалізму не знаходила підтримку. Критикуючи програму більшовиків, М. Туган-Барановський, В. Косинський, К. Воблий та інші виступали проти націоналізації, що на їх погляд призведе до більшої анархії, ніж капіталізм, оскільки неможливо створити такий апарат, який зможе замінити саморегулюючу силу ринку.

У 1918 р. була створена Українська Академія Наук, в якій М. Туган-Барановський очолив соціально-економічний відділ. За його ініціативою в 1918 р. був створений Інститут економічної кон'юнктури (він став його директором), який мав на меті проведення економічних досліджень закономірностей суспільного розвитку та вироблення рекомендацій для його соціально-економічного стимулювання. Після його смерті в 1919 р. інститут очолив М. Птуха, згодом - К. Воблий, Р. Орженцький. Розробки цього інституту базувались на дослідженнях світової економічної теорії, і були спочатку орієнтовані на обґрунтування хибності економічної програми більшовизму, на розробку плану самостійного розвитку України (формування української кооперації, власної валюти, на створення наукової концепції планування, створення нової системи фінансів, єдиної системи української сільськогосподарської кооперації).

В 1920 р. було засновано Товариство економістів, до якого входили такі видатні вчені як Є. Слуцький, К. Воблий, Р. Орженцький, М. Птуха, Ф. Задорожний та інші, що займались теоретично-економічним та прикладним аналізом народного господарства.

В теоретичних концепціях того часу відстоюється думка про регулюючу роль ринку та ринкових цін, про неможливість зведення їх в економічних відносинах до системи натурального та трудового (вартісного) обліку. Вказувалось на те, що не зважаючи на декларування цієї системи, держава повинна орієнтуватись на ринок та ринкові показники. Українська економічна думка досягла значних наукових висот і за рівнем та напрямами досліджень знаходилась в авангарді світової економічної думки. Праці Є. Слуцького, К. Воблого, Р. Орженцького, М. Птухи, Л. Яснопольського, О. Чаянова, О. Фелінцева та інших отримали світове визнання. Проте орієнтація владних структур на тоталітаризм поклала край розвитку економічної думки в Україні, перетворила її на складову радянської економічної теорії.

Були закриті щойно створені інститути та кафедри, припинені економічні дослідження, багато вчених було вислано з країни. З 30-х років змістом наукових досліджень стає доведення переваг економічної політики, що будується за "класовим принципом", а самі дослідження проникаються ідеями планування, директивності, централізму. Науковців, що підносили ці ідеї, відносили до складу "офіційних" і лише вони могли розраховувати на визнання, оскільки їхні ідеї не розходились з ідеологічними постулатами Компартії. До них можна віднести таких, як В. Чубар, О. Шліхтер, В. Введенський, Т. Жигалко та ін. Роботи цих економістів майже нічим не відрізнялись за спрямуванням, але все ж містили наукові положення щодо визначення принципів соціалістичного планування (серед яких балансовий метод), планового ціноутворення, планування товарообігу (особливо в частині побудови економіко-математичних моделей), кредитного планування та ін.

Особливе місце займала тоді критика "волобуївщини", як прояву націоналістичних настроїв у економічній думці. М. Волобуєв 1928 р. виступив на сторінках преси з ідеєю про переваги самостійного економічного розвитку України, зазначаючи, що імперська політика Росії сприяла спотворенню природнього розвитку продуктивних сил України, пристосуванню її економіки до власних потреб. Він вказував на те, що Україна володіє достатнім потенціалом, аби інтегрувати до світової господарської системи самостійно, безпосередньо, а не через російську економіку, за що був оголошений ворогом соціалізму і радянської держави. Згодом були оголошені ворожими, буржуазними ідеї М. Туган-Барановського, Є. Слуцького та інших.

З цього часу економічна думка України розвивається відповідно до соціального замовлення, знаходиться в ізоляції від світової економічної думки. її відродження починається разом із відродженням інших економічних наук в 60-х роках "політичної відлиги". Саме в цей час виходять з друку праці українських вчених I. Лукінова, Ю. Пахомової, В. Корнієнка, I. Ястремського та інших. В роботах цього періоду розробляються теоретичні засади впровадження господарського розрахунку, про місце та роль товарно-грошових відносин в економічному розвитку. В українській економічній літературі, як і в радянській взагалі, починають обговорюватись проблеми, що чекали свого вирішення ще у 30-ті роки. Однак період піднесення змінюється періодом застою - коли проблеми політекономії соціалізму починають розглядатись в контексті "розвинутого соціалізму". Але і в цей період з'являється низка фундаментальних праць, в яких характеризуються проблеми розвитку економічного механізму, теоретично розробляються підходить до використання ринкових форм в умовах соціалізму. Саме в цей час з'являються праці з історії економічної думки", де аналіз її розвитку ведеться не лише з позицій критики, а й позитивного внеску. На кінець 80-х - початок 90-х років в Україні починають формуватися засади сучасної концепції суспільного розвитку, з'являється ряд статей та публікацій в українській науковій пресі.

Повернення української економічної теорії в лоно світової економічної думки тільки розпочинається, її ставлення до процесів, що відбуваються, ще не визначене. Але вже тепер в економічній літературі панує плюралізм поглядів, який сприяє розвитку науки. З огляду на це, в Україні існують передумови розвитку економічної теорії. Але такий процес має відбуватись на тлі переосмислення економічної спадщини та розвитку прогресивних економічних концепцій сучасності. Значну роль в цьому процесі повинна зіграти молода економічна еліта, вільна від стандартів тоталітарного мислення.

Основні наукові проблеми, над вирішенням яких працюють українські учені-економісти: 1) кінцева мета докорінних перетворень в економічному суспільному і політичному житті країни; 2) ефективні напрямки і проблеми трансформації вітчизняної економіки в ринкову; 3) структурна перебудова народного господарстві джерела інвестиційного процесу;

  • 4) шляхи забезпечення фінансово-кредитної стабілізації;
  • 5) досягнення продовольчої безпеки і забезпечення розвитку сільського господарства України.

Геєц В., Кваснюк Б. Основні ідеї: 1) перебудова економіки можлива тільки на основі посилення інвестиційного процесу; 2) практика фінансування інвестиційних та інноваційних проектів за рахунок зовнішніх позик є вимушеною, але не виправданою. Необхідно посилювати національні інвестиційні джерела; 3) у грошовому регулюванні необхідно поступово переходити від стримування грошової маси до її помірного розширення.

Покритан А. Основні ідеї: 1) на кінець 90-х років завершується формування тільки передумов для розвинутих ринкових відносин, саме ж становлення розвинутого ринкового господарства почнеться вже за межами 2000 року;

  • 2) особливість перехідного періоду в Україні - значна руйнація продуктивних сил, на базі якої виникли існують економічні відносини, притаманні ранньому капіталізму навіть докапіталістичним формам життя. Ці відносини суттєво гальмують становлення розвинутих ринкових відносин;
  • 3) процес приватизації, який здійснюється в Україні, є лише формою первісного нагромадження капіталу; 4) головним напрямком становлення ринкової економіки є інтенсифікація інвестиційного процесу, на базі формування капіталу як реального явища.

Лукінов I., Чухно А. Основні ідеї: 1) перехід до ринкової економіки треба здійснювати без різких заходів на основі поступової трансформації сучасних економічних відносин в ринкові; 2) відродження економіки України треба базувати на розвитку власного внутрішнього ринку за рахунок підвищення платоспроможності товаровиробників і споживачів; 3) основою структурної перебудови народного господарства може стати тільки посилення інвестиційного процесу; 4) інвестиції в економіку мають бути мобілізовані за рахунок внутрішніх джерел /амортизація, накопичення прибутку підприємств, кошти держави, кредитні ресурси комерційних банків і т.ін./; 5) занадто жорстка монетарна політика /шляхом штучного обмеження грошей в обігу/ блокує інвестиційний процес і перешкоджає структурній перебудові народного господарства.

Пахомов Ю. Основні ідеї: 1) при відсутності соціального замовлення перетворююча функція економічної теорії підміняється апологетичною; 2) досліджував розвиток теорії товарно-грошових відносин при соціалізмі; 3) обґрунтував висновок про необхідність створення в країні економічних і правових умов для зміни існуючих виробничих відносин; 4) підкреслював зв'язок між наростанням процесів одержавлення економіки й розвитком відчуження працівника від реального розпорядження загальнонародною власністю.

Рибалкін В. Основні ідеї: 1) використовував плюралістичні методи при вивченні предмету економічної теорії; 2) вважав, що відносини власності /у .т.ч. й соціалістичної/ опосередковуються товарно-грошовими відносинами; 3) товарно-грошові відносини пов'язував з економічними методами управління національною економікою.

Черняк В .Основні ідеї: 1) виділив групи причин існування догматизму в політекономії соціалізму; 2) узагальнив можливості аналізу системи економічних відносин на основі рівнів власності, фаз відтворення, суб'єктів власності; 3) доводив, що економічна теорія має не лише досліджувати суть економічних законів, а й виробляти форми та методи їх використання; 4) відносини власності мають складну ієрархічну структуру, містять елементи й зв'язки різних рангів, постійно оновлюються, виступають процесом; 5) соціально-економічні труднощі пов'язував з відсутністю персоніфікації та індивідуалізації відносин власності; 6) вважав, що у межах державної власності можлива сукупність різних форм господарювання - сімейної, кооперативної, орендної та акціонерної.

  • [1] Довнар-Запольский М. В. Русский вывоз и мировой рынок // Изв. Киев. коммерч. инта. - 1914. - Кн.22. - С. 1-46, 1-26 (табл.).; Його ж. Русский вывоз и мировой рынок: В табл. и диагр. - К.: Тип. И.И.Чоколова, 1914. - V, 45, [1] с; 7 л. табл., диагр.
  • [2] Остапенко С. С. Внешние рынки России. 1. Персидский рынок и его значение для России. - К.: Тип. И. И . Чоколова, 1913. - 4, 175 С: табл., диагр. - (Тр. экон. семинария проф. К. Г. Воблого при Киев. коммерч. ин-те).
 
<<   ЗМІСТ   >>