Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія права

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Інституціональна економічна теорія Олівера Уільямсона

Олівер Уільямсон [1] по праву вважається основоположником теорії трансакційних витрат. Для пояснення своєї концепції він використовує ознаки обмеженої раціональності й опортунізму. Дані ознаки необхідні йому для обґрунтування центрального питання теорії трансакційних витрат - "виробляти чи купувати"[2].

Уільямсон зробив спробу відобразити зміни рівня обмеженої раціональності через схильність людини до опортуністичної поведінки. Опортунізм він пов'язує з егоїзмом і визначає його, як "переслідування власного інтересу, що доходить до віроломства" [3]. Мова йде про будь-які форми порушення взятих на себе зобов'язань, наприклад відмова виконувати умови контракту. Індивіди, що максимізують корисність, будуть вести себе опортуністично (тобто надавати послуги меншого обсягу і гіршої якості, коли це може збільшити їм прибуток). В неокласичній теорії для опортуністичної поведінки не було місця, оскільки володіння досконалою інформацією виключає її можливість.

На думку Уільямсона недооцінка значущості опортуністичної поведінки при поясненні умов і результатів використання обмежених ресурсів призводить до недооцінки трансакційних витрат. Саме тому він робить акцент на витратах опортуністичної поведінки. Уільямсон виділяє два типи таких витрат: ex ante та ex post. До витрат типу ex ante включають витрати на розробку проекту угоди та проведення відповідних переговорів. Витрати типу ex post включають витрати, пов'язані з неефективною адаптацією і коригуванням договору, які виникають, коли реалізація контракту збивається з установленого курсу в результаті прорахунків у договорі, помилок, недоглядів і непередбачених зовнішніх впливів, а також організаційні та експлуатаційні витрати, пов'язані з використанням наявної структури управління [4].

Уільямсон вважається одним із засновників наукової школи, яка досліджує економічні організації з точки зору існування "контролюючих структур". Контролюючі структури регулюють відносини між учасниками угоди на стадії її виконання і створюються для оцінки поведінки учасників угоди, виникнення виникаючих суперечок, адаптації до неочікуваних змін, застосування санкцій до порушників. Потребу в контролюючих структурах він пояснює тим, що контракти є неповними [5], а тому досліджує проблему зменшення трансакційних витрат у контрактному процесі, шукає засоби забезпечення достовірності зобов'язань сторін контракту в умовах використання специфічних ресурсів.

Уільямсон довів, що різноманітність контрактів відображає властивості трансакцій, які диференційовано закріплюються за структурами управління, що дозволяють економити на трансакційних витратах [4, с.88].

Зростання ефективності виробництва може бути забезпечене за рахунок не тільки технологічних змін (в тому числі у зв'язку з використанням специфічних ресурсів), але й переходу до адекватної форми інституціонального устрою або створення його нової модифікації.

Примітки

  • 1. Олівер Ітон Уільямсон (народився у 1932 р). Основний твір -"Економічні інститути капіталізму" (1996). Професор Університету Каліфорнії в Берклі. Лауреат Нобелівської премії з економіки (2009 р.).
  • 2. Фірма відмовляється придбати товар на користь власного виробництва, коли витрати виробництва нижчі за витрати придбання на ринку і коли фірма не впевнена, що вимоги контракту купівлі будуть дотримані продавцем. Він також підтримує погляд, що в трансакційних витратах слід виділяти дві складові.
  • 3. Уильямсон О. Поведенческие предпосылки современного экономического анализа [Текст] / О. Уильямсон // ТНЕ-В. - 1993. - Т.1. -Вып.№. - С.43.
  • 4. Уильямсон О. Экономические институты капитализма: фирмы, рынок, отношенческая контрактация: пер. с анг. [Текст] / О. И. Уильямсон. -Спб.: Лениздат, 1996. - С.608.
  • 5. Контракти є неповними, якщо:
    • - не можна передбачити всі непередбачені обставини, що матимуть до них стосунок у майбутньому;
    • - деталі деяких з останніх неясні;
    • - не можна досягти єдиної думки про природу майбутніх непередбачених обставин;
    • - неможливо дійти єдиного і повного розуміння характеру адекватних адаптацій до майбутніх непередбачених обставин;
    • - сторони не можуть досягти єдиного розуміння щодо характеру непередбачених обставин;
    • - сторони не можуть досягти згоди в тому, чи відповідають використовувані заходи адаптації виниклим і раніше непередбаченим обставинам;
    • - навіть якщо сторони можуть досягти повної згоди з питань як про характер виниклих і раніше непередбачених обставин, так і про використовувані заходи адаптації до них, то третя сторона (наприклад суди) може не поділяти цієї думки з жодного з даних питань, наслідком чого може стати дорогий позов між двосторонньо залежними учасниками контрактних відносин [4, с. 304].
 
<<   ЗМІСТ   >>