Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія права

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Використання аналітичних підходів неокласичної економічної теорії для аналізу юридичної проблеми у праці Г. Калабрезі "Деякі міркування про розподіл ризику й законодавство про ненавмисне заподіяння збитку"

У зазначеній статті (1961) Гвідо Калабрезі показав, що зміни юридичного правила відповідальності (визначає, хто саме: працівник чи роботодавець, при яких умовах і в яких сферах діяльності відповідає за нещасний випадок, що стався із працівником) у довгостроковому періоді повинні привести до продовження інвестицій у ті області діяльності, які звільняються від відповідальності роботодавця, і припинення інвестицій у ті сфери, де відповідальність роботодавця вводиться.

Робота стала об'єктом численної критики [1]. Однак значимість даної піонерної роботи від цього не зменшилась. Зазначена проблематика, що раніше аналізувалася або з власне юридичних позицій, або з позицій соціальної справедливості, виявилася цілком відкритою для економічного аналізу з позицій ефективності і оптимального розподілу ресурсів. Г. Калабрезі вперше в явному вигляді до вивчення конкретних юридичних питань застосував аналітичні підходи неокласичної економічної теорії [2, с.7]. Надалі Г. Калабрезі напише більш фундаментальні роботи, що використовують економічний аналіз при вирішенні прикладних юридичних норм.

Значення роботи Г. Калабрезі (так само як і роботи Р. Коуза, що стала відомою завдяки його пізнім інтерпретаціям) у тім, що економічні моделі знайшли застосування за межами економіки. Ці роботи не просто розширили сферу аналізу економічної теорії, але й зробили перший крок на шляху формування сучасного розуміння економіки, продовженого Гері Беккером [2, с.7).

Примітки

  • 1. Зазначені положення стали об'єктом тривалої дискусії, що включала як власне логічний аналіз (стаття X. Демсетца "Коли правило відповідальності має значення?"(1972), так і спроби емпіричної перевірки твердження (стаття К Вельяновські "Вплив закону 1880 р. про відповідальність роботодавця" (1984), яка показала як мінімум їх дискусійність.
  • 2. Економічний підхід і раніше (у 20-30-ті роки) застосовувався в рамках антимонопольного законодавства, але не як методологічний підхід. До появи праць Г. Калабрезі, Р. Коуза при досліджені взаємодії права і економічної теорії обмежувались вивченням тих законів, які явно регулювали економічні відносини: податкове законодавство, регулювання діяльності корпорацій і ринку цінних паперів (див.: Шмаков A.B. Экономический анализ права: учеб пособие. 4.1 / А. В. Шмаков. - Новосибирск : Изд-во НГТУ, 2005. - 136 с).

Аналіз неринкової поведінки у статті Гері Беккера "Злочин і покарання: економічний підхід".

Статтю Гері Беккера "Злочин і покарання: економічний підхід" (1968) [1] вважають такою, що відродила економічний підхід до аналізу неринкової поведінки [2].

У 1960-х роках у суспільстві переважала думка, що злочинна поведінка ірраціональна й принципово відрізняється від поведінки законослухняних громадян.

Г. Беккер показав, що злочинці раціональні, а ухвалення рішення про порушення законів за своєю логікою є аналогічним ухваленню рішення про вибір однієї з декількох альтернатив поведінки. При цьому злочинець виступає як виробник, а жертва як споживач злочину. Таким чином постає можливість застосовувати основні положення економічної теорії явних ринків.

В умовах передумови про раціональну поведінку індивіда рівень злочинної активності можна регулювати, якщо встановити набір цін злочинів, що складаються із двох складових: строгості покарання й імовірності застосування покарання.

За роботу в даному напрямку Г. Беккер був визнаний гідним Нобелівської премії по економіці 1992 р.

Примітки

1. Becker G. Crime and Punishment: The Economic Approach // Journal of Political Economy, 1968, v. 76,-n. 1, p. 169-217.

Беккер Г.С. Преступление и наказание: экономический поход // Беккер Г. Человеческое поведение: экономический поход. Избранные труды по экономической теории. - М.: ГУ ВШЭ, 2003. - С. 282-330.

Економічний аналіз законів, що регулюють неринкову поведінку, із часу Чедері Беккарія і Ієремії Бентама був фактично забутий. Однак проблема залишалася актуальною, і Гері Беккер статтею "Злочин і покарання: економічний похід" відродив економічний підхід до аналізу

неринкової поведінки.

2. Г. Беккером запропоновано усвідомлення "економічного підходу" як загальної поведінкової парадигми. Відповідно Беккеру, поведінка людей в цілому підкоряється одним і тим же фундаментальним принципам. Він виділяє три найважливіших: 1) максимізуючої поведінки (люди ведуть себе раціонально, тобто прагнуть досягнути найкращих із можливих результатів); 2) ринкової рівноваги (діяльність людей завжди і у всіх випадках координується ринками - явними чи неявними - ринок ідей, освітній ринок, ринок злочинності тощо); 3) стійкості переваг людей (стабільність переваг стосовно базових споживчих благ, а не до ринкових товарів).

 
<<   ЗМІСТ   >>