Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія права

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Модель протиправної поведінки Айзека Ерліха

Розвиток економічної концепції поведінки правопорушника після піонерної роботи Гері Беккера йшло, в основному по двох напрямках. Перший напрямок - модифікація підходу Гері Беккера з використанням моделі портфельного вибору. У рамках цього походу аналізується поведінка платника податків, який максимізує свій очікуваний дохід і вирішує, яку частину отриманого ним за певний період доходу варто відобразити в податковій декларації, а яку частину цього доходу не слід показувати податковим органам.

Інший підхід, найбільш популярний на сьогоднішній день серед дослідників, припускає, що максимізуючий свій добробут індивід розподіляє свій час між легальною або нелегальною діяльністю. Такий підхід, зокрема, знайшов своє відбиття в одній із найбільш цитованих праць найвідомішого економіста-кримінолога XX століття Айзека Ерліха [1]. Модель Айзека Ерліха [2], представлена в його праці, окрім усього іншого, пояснює раціональність рецидивізму: чим більше часу людина витрачає на нелегальну діяльність, тим менше в неї залишається часу на діяльність легальну й, відповідно, тим менший очікуваний дохід від діяльності, обмеженої рамками закону, і тим більший очікуваний дохід від протиправної діяльності.

Головний висновок Ерліха, підтверджений і перевірений ним емпіричними дослідженнями, заключається в тім, що злочинці цілком адекватно реагують на позитивні й негативні стимули до протиправної діяльності, що надходять, тобто поводяться не менш раціонально, ніж добропорядні громадяни.

Запропонована Ерліхом модель протиправної поведінки була піддана досить серйозній критиці з боку інших економістів-кримінологів.

Примітки

  • 1. Ehrlich, Isaac (1973), Participation in Illegitimate Activities: A Theoretical and Empirical Investigation, 81 Journal of Political Economy, 521-565.
  • 2.Модель А. Ерліха побудована на наступних передумовах: 1) індивід може витрачати свій час на заняття двома видами діяльності, що приносять дохід: легальною й нелегальною. При цьому обидва види діяльності можуть поєднуватися індивідом у будь-якій пропорції; 2) можливі два результати від нелегальної діяльності: несприятливий для правопорушника, при якому його діяльність буде припинена законом і він зазнає покарання, і сприятливий, при якому його нелегальна активність не буде припинена; дохід від легальної діяльності - невипадкова величина; 3) очікувані доходи від обох видів діяльності - монотонно зростаючі від часу, який індивід витрачає на кожну з них; 4) правопорушник суб'єктивно оцінює ймовірність того, що він буде затриманий і зазнає покарання; 5) покарання будь-якого типу може мати грошову оцінку.

Вплив факторів, не пов'язаних з ризиком, на схильність до злочинної поведінки

Основними, окрім ставлення до ризику, факторами, що визначають схильність індивіда до злочинної поведінки є розмір доходів, які він може одержати в легальній і нелегальній сферах. Величина цих доходів, у свою чергу, залежить від безлічі факторів, починаючи від розподілу багатства, властивого суспільству, де живе індивід, і закінчуючи його віком, статтю й кольором шкіри.

Зменшення в індивідів стимулів до злочинної поведінки є одним з основних економічних аргументів проти нерівномірного розподілу доходів у суспільстві. Дійсно, чим багатші багаті й бідніші бідні, тим більше в останніх стимулів до того, щоб перенести свою діяльність у кримінальну сферу й тим більше суспільство змушене витрачати коштів на боротьбу зі злочинністю.

Іншим найважливішим фактором, що впливає на рівень легальних доходів індивідів і, таким чином, на їхню схильність до порушення закону є рівень безробіття в суспільстві. Чим вище безробіття, тим менші очікувані доходи індивідів у легальній сфері. Ці очікувані доходи залежать, у першу чергу, від імовірності знаходження постійного заробітку в легальній сфері.

Значна частина вчених, які здійснюють емпіричну оцінку кореляції між рівнем безробіття й рівнем злочинності виявляють статистично значиму пряму залежність між ними. Однак така залежність була виявлена далеко не у всіх дослідженнях.

Ряд досліджень знаходить статистично значиму негативну кореляцію тільки між рівнем безробіття й кількістю злочинів проти особистості (зокрема, кількістю зґвалтувань). Це пояснюється, зокрема, тим, що, втративши роботу, людина стає менш мобільною і, отже, у неї зменшуються шанси стати жертвою такого роду злочину.

Ще один цілком закономірний результат - статистично значима зворотна залежність між рівнем освіти індивіда і його схильністю до злочинної поведінки. Це пояснюється, по-перше, тим, що чим більш освічена людина, тим вищим є очікуваний дохід у легальній сфері, а по-друге, тим, що зі зростанням освіти в людей зміняються смаки: збільшуються очікувані нематеріальні витрати, пов'язані з участю в протизаконній діяльності.

Ще одна досить важлива закономірність: у більшості країн кількість скоєних злочинів (у розрахунку на душу населення), пов'язана з позитивним взаємозв'язком з розмірами населеного пункту.

 
<<   ЗМІСТ   >>