Повна версія

Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія права

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ

Економічна ефективність смертної кари (страти)

Першим економістом, якого зацікавила проблема економічної ефективності смертної кари (страти) був Айзек Ерліх. Ним була запропонована теоретична модель, яка описувала вплив цього суворого покарання на стимули злочинців до здійснення тяжких злочинів.

Ця модель стала теоретичною основою ряду емпіричних досліджень, які оцінювали вплив страти на поведінку злочинців.

Відповідно до підходу Ерліха, перед індивідом, який приймає рішення про те, скоювати чи не скоювати йому тяжкий злочин (наприклад, убивство), покаранням за яке може стати смертна кара (страта) виникають чотири альтернативних варіанти можливого розвитку подій. Ці варіанти імовірності їхнього настання й споживчі перспективи злочинця при здійсненні кожного із цих варіантів представлені в таблиці.

Таблиця. Імовірність покарання вбивці

Імовірність покарання вбивці

Основний висновок, зроблений Ерліхом із цих теоретичних побудов заключається в наступному: ймовірність страти впливає на кількість убивств, здійснює стримуючий ефект, але він є нижчим ефектів імовірності арешту й осуду, тобто стримуючий ефект все-таки існує і тому страта може бути цілком ефективним засобом скорочення кількості особливо тяжких злочинів, скоєних у суспільстві.

Емпіричні оцінки економічної ефективності страти, що опираються на теоретичну основу, запропоновану Айзеком Ерліхом у своїй переважній більшості підтверджують цю гіпотезу. Зокрема, за оцінками самого Ерліха, одна страта вбивці запобігає від 5 до 15 вбивств. Інші подібні дослідження майже в кожному випадку дали подібні результати.

Теорія ігор та її застосування в економічному аналізі права

Теорія ігор[1] у праві тісно пов'язана з економічним аналізом права [2], тобто застосуванням методів економічної теорії для аналізу права. У рамках економічного аналізу права робиться допущення про раціональність усіх учасників правовідносин, надалі здійснюється кількісна оцінка їхніх виграшів (і втрат), що дозволяє розрахувати, наприклад, оптимальний розмір штрафних санкцій або заохочень для запобігання протиправних дій.

Для застосування даного методу аналізу необхідне знання основних понять теорії ігор [3, с.65-68; 4,65-67].

Право регулює поведінку людей у складних ситуаціях, коли в процесі їхньої взаємодії виникає конфлікт. Цей конфлікт можна представити у вигляді математичної моделі, що називається грою.

Залежно від можливості попередніх переговорів між гравцями розрізняють кооперативні й некооперативні ігри.

Гра називається кооперативною, якщо до її початку гравці утворять коаліції й домовляються про свої стратегії. Прикладом кооперативної гри може слугувати утворення коаліцій у парламенті при голосуванні.

Гра, у якій учасник діє незалежно від інших і зацікавлений у досягненні найбільш сприятливого результату для себе при заданих правилах гри й існуючих обмеженнях, називається некооперативною.

У некооперативних іграх навіть якщо всі учасники взаємодії вибирають такі варіанти поведінки, при яких досягається кооперація, вони роблять це тільки тому, що кожному з них це стає вигідним.

Кожна гра, що описує конфлікт при взаємодії людей, повинна містити наступні складові:

  • - безліч учасників взаємодії, або гравців:
  • - гравцям можна привласнювати номери або імена;
  • - опис можливих дій кожного із гравців, які називаються стратегіями;
  • - набір виграшів, які одержують гравці при кожному можливому результаті.

У теорії ігор передбачається, що виграші, які одержує кожний гравець, і стратегії, доступні їм, відомі всім гравцям, тобто кожний гравець знає свої можливі стратегії й виграші і йому також відомі стратегії й виграші іншого гравця.

На основі цієї інформації кожний гравець вирішує, яку стратегію вибрати. Мета кожного гравця - домогтися максимального виграшу (або мінімального програшу), тобто кожний гравець виявляє ознаки "людини економічної", що діє у своїх власних егоїстичних інтересах і максимізує власний добробут.

Виграш кожного із гравців залежить від того, яку стратегію вибрав цей гравець, а також від стратегії іншого гравця. Залежність виграшів гравців від обраних ними стратегій описується матрицею виграшів. Рядки цієї матриці - це можливі стратегії першого гравця, а стовпці - можливі стратегії другого гравця. У кожній клітинці матриці розташовуються пари виграшів, які визначаються відповідними стратегіями гравців.

Нагадаємо, що виграш першого гравця залежить не тільки від того, яку стратегію обрав він сам (тобто від номера рядка), але також і від того, яку стратегію обрав другий гравець (тобто від номера стовпця). До того моменту, коли взаємодія дійсно відбудеться, гравці не знають точної величини свого виграшу, тобто гравці здійснюють вибір в умовах невизначеності.

У випадку, коли у грі беруть участь два гравці і протягом усієї взаємодії ці гравці будуть вибирати тільки один варіант поведінки, стратегія кожного гравця називається чистою, на відміну від іншої стратегії, що називається змішаною, коли що гравці чередують варіанти своєї поведінки відповідно до певної частоти вибору (імовірністю) кожної зі стратегій. Найбільш відомою конструкцією теорії ігор, яка використовується в економічному аналізі права, є "дилема ув'язненого".

Примітки

  • 1. Теорія ігор - математична схема аналізу стратегічної взаємодії сторін. Вона допомагає пояснити логіку раціональної поведінки індивідів в умовах конфлікту інтересів. Появу теорії ігор прийнято пов'язувати з публікацією в 1944 р. монографії Джона фон Неймана й Оскара Моргенштерна "Теорія ігор і економічна поведінка". Теоретико-ігровий підхід дозволяє формалізувати загальні й протилежні інтереси учасників різних суспільних відносин, у т.ч. і правовідносин.
  • 2. Із монографій зарубіжних авторів по теорії ігор у праві варто назвати роботу Е. Расмусена, яка присвячена аналізу самого механізму застосування теоретико-ігрового підходу в праві й опису класичних ігор, використовуваних у праві; фактично це збірник статей, присвячений практичному застосуванню теоретико-ігрового підходу в різних галузях права, в т.ч. у загальній теорії права; у судочинстві; у договірному праві; у деліктному, карному й податковому праві (Див.: Дегтерев Д. Теоретико-игровой подход в правовых исследованиях / Д. Дегтярев // Право и управление. XXI век. - 2013. - №2 (27). - С.90-96).
  • 3. Вэриан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов / Пер. с англ. под ред ПЛ. Фроловой. - М.: ЮНИТИ, 1997. - С525-539;
  • 4. Одинцова М.И. Институциональная экономика: Учеб. пособие. - М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2009, Глава 1.С.65-67.
 
<<   ЗМІСТ